4. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Одним із негативних соціальних явищ будь-якого громадського суспільства є злочинність неповнолітніх та молоді. У зв’язку із цим законодавець передбачив у Кримінальному кодексі спеціальний розділ (розділ XV – «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх»), який визначає особливий правовий статус неповнолітніх.

По-перше, кримінальній відповідальності підлягають ті неповнолітні, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.

По-друге, у віці від 14 до 16 років підлягають кримінальній відповідальності не всі особи, що вчинили злочин, а лише ті, які вчинили найнебезпечніші злочини (умисне вбивство, умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, зґвалтування, диверсію, захоплення заручників, крадіжку, грабіж, розбій, бандитизм, терористичний акт, хуліганство тощо).

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив з психологічної характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психологічна незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності певною мірою усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки.

Виходячи з цього п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України передбачає, що вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, яка пом’якшує покарання. Ця норма відбиває стійку тенденцію пом’якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з відповідальністю осіб, які вчинили злочин у повнолітньому віці.

Перелічені особливості в жодному випадку не стосуються фундаментальних засад кримінального права і тому неповнолітні несуть кримінальну відповідальність на тих самих засадах, що й дорослі злочинці. Але у випадку виникнення конкуренції норми Загальної частини КК України з нормою XV розділу має застосовуватися норма зазначеного розділу як особлива (спеціальна) норма по відношенню до загальної кримінально-правової норми.

Особливим є порядок призначення покарання неповнолітнім. Суд, призначаючи покарання неповнолітньому, повинен враховувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

До неповнолітніх, визнаних винними у скоєнні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

• штраф (ст. 99 КК України) - встановлюється в межах до 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення;

• громадські роботи (ч. 1 ст. 100 КК України) – призначається неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин і відбувається не більш двох годин на день;

• виправні роботи (ч. 2 ст. 100 КК України) – призначаються неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від двох місяців до одного року за місцем роботи з відрахуванням в доход держави в межах від 5 до 10 % заробітку;

• арешт (ст. 101 КК України) – встановлюється неповнолітньому, який на момент постановлення вироку досяг 16-річного віку, в умовах ізоляції на строк від 15 до 45 діб;

• позбавлення волі на певний строк (ст. 102 КК України) – встановлюється на строк не більше 10 років, а за особливо тяжкий злочин на строк до 15 років.

При цьому позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

У КК України передбачена можливість виправлення неповнолітнього без призначення покарання, це:

• звільнення від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.ст.97, 105 КК України);

• звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання з випробуванням у зв’язку із закінченням строків давності (ст.ст.104, 106 КК України).

Умовами застосування таких заходів є: по-перше, вчинення неповнолітнім злочину вперше і, по-друге, злочин має належати до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч.2 ст.12 КК України).

До примусових заходів виховного характеру відносяться:

• застереження;

• обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

• передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного чи трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

• покладення на неповнолітнього, який має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

• направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

В залежності від конкретних обставин скоєного злочину та особистості неповнолітнього суд може застосувати до нього одночасно декілька примусових заходів виховного характеру. Поряд з цими заходами кримінальний закон надає суду право призначити неповнолітньому вихователя. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються судом і він притягується до кримінальної відповідальності.

Для неповнолітніх передбачені більш м’які умови звільнення від відбування покарання. Як правило, до них у першу чергу застосовується амністія, помилування, умовно-дострокове звільнення.