Список використаних лiтературних джерел

1. Закон України ―Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні‖. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 40, ст. 365.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" Затверджено Наказ Міністерства фінансів України 31.12.99 N 318.

3. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" Затверджено Наказ Міністерства фінансів України 20.10.99 N 246.

4. Пушкар М.С., Щирба М.Т. Теорія і практика формування облікової політики: Монографія. – Тернопіль: Карт-бланш, 2009. – 260 с.

5. Салимжанов И.К. Ценообразование: учебник / И.К. Салимжанов. – М.: КНОРУС, 2007. – 304 с.

Тема 6. Бухгалтерський облік в управлінні вартістю підприємства

1. Класифікаційно-видові параметри вартості підприємства

2. Концептуальні підходи до системи управління вартістю підприємства

3. Методи оцінки вартості підприємства та їх розвиток.

4. Теоретико-методологічні та концептуальні складові оцінки вартості підприємства в бухгалтерському обліку

5. Розкриття інформації про вартість підприємства в бухгалтерській

звітності

Комплексним критерієм сталого розвитку підприємства є його вартість, оскільки вона відображає сукупну характеристику фінансових показників діяльності підприємства та забезпечує інтереси різних учасників ринкових відносин. Тому вартісна оцінка підприємства повинна стати важливим інструментом управління власністю. Зосередження на пошуку можливостей ефективного функціонування підприємства зумовлює необхідність формування якісної системи інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень у сфері вибору методів оцінки вартості підприємства та альтернатив фінансових прогнозів його розвитку.

Вартість бізнесу - це вартість діючого підприємства або вартість 100% корпоративних прав у діловому підприємстві. Оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами.

В сучасному світі, коли ринкова конкуренція стає все жорстокішою, виживання підприємств все більше залежить від факторів довгострокового порядку. Одна з найсучасніших концепцій менеджменту сьогодні – управління вартістю підприємства – дозволяє досягти її стабільного руху у напрямку зростання, узгодити всі інші цілі управління підприємством та забезпечити його довгострокові перспективи.

Актуальність управління вартістю підприємства зростає через посилення конкурентної боротьби організацій за капітал інвесторів та акціонерів. Окрім того, необхідність управління вартістю підприємства продиктована сучасними вимогами до ведення бізнесу, які висуваються до топ-менеджерів підприємств.

Для ефективного управління вартістю підприємства необхідно впровадити комплексну систему управління, що охоплює всі організаційні рівні підприємства та мотивує всіх співробітників організації на підвищення вартості компанії. Для стабільного підвищення вартості підприємства необхідно виконання цілого ряду умов. До основних факторів успіху впровадження системи вартісно-орієнтованого управління можна віднести наступні:

− підтримка комплексної системи управління з боку вищого менеджменту підприємства;

− прив’язка показників, які вимірюють вартість підприємств, до його

корпоративної стратегії;

− пошук, вимірювання та управління драйверами вартості на кожному

ієрархічному рівні підприємства;

− прив’язка системи компенсації до драйверів вартості, які перебувають в області сфери впливу й контролю персоналу підприємства;

− інтеграція системи управління вартістю з іншими управлінськими системами (бюджетування, загальне управління якістю й ін.);

− постійне навчання персоналу в обсязі, необхідному для розуміння концепції

VВМ та втілення її на практиці;

− корекція можливих перекручувань на поведінковому рівні.

Сучасний менеджмент володіє цілим арсеналом різних інструментів управління.

Одним з найвідоміших способів управління є проходження циклу Демінга ( ШухартаДемінга) PDCA. Він складається із чотирьох кроків: Plan – Визначення цілей та заходів; Do – Проведення запланованих заходів; Chek – Перевірка проведення заходів; Асt – Оцінка й реакція на нову ситуацію. Суть управління зводиться до зміни цілей, планів, формуванню нових планових заходів й ін. за підсумками перевірки виконаних робіт.

В завданнях стратегічного управління одним з ефективних методів управління є технологія Activity-Based Costing .

Каплан і Еткінсон (1998) розкривають суть АВС наступним чином: ActivityBased Costing розроблений для забезпечення найбільш точного методу розподілу прямих та допоміжних ресурсів на операції, бізнес-процеси, продукти, послуги і на споживачів. АВС враховує, що багато ресурсів організації потрібні не для фізичного виробництва одиниці продукції, а для виконання широкого ряду супутніх функцій, що роблять можливим виробництво різних продуктів та послуг для тих чи інших споживачів. Мета АВС не в тому, щоб розподілити всі загальні витрати на виготовлену продукцію. Мета АВС в тому, щоб виміряти та оцінити всі ресурси, що використовуються для операцій з підтримки виробництва та доставки продукції і послуг споживачам.

Виявилось, що АВС дозволяє описати бізнес як сукупність процесів, оцінити їх вартість, а характеристики процесів (cost drivers), які виникають в процесі застосування цієї системи, можуть стати унікальними вимірниками ефективності того чи іншого процесу. Подібні властивості АВС привели до появи системи управління Activity-Based Management, зробили АВС могутнім інструментом для аналізу та покращення внутрішньовиробничих процесів та призвели до появи нових методів планування непрямих витрат.

АВС метод виділяє ті процеси, які не напряму направлені на виробництво продукту, а покликані створити деяку виробничу потужність, яка дозволить виготовляти певний обсяг та асортимент продукції. Затрати на придбання ресурсів, які беруть участь в подібних процесах є накладними витратами організації.

З точки зору АВС не продукти є споживачами ресурсів, як це витікає з традиційних підходів до калькулювання собівартості, а процеси, які направлені на виробництво даних продуктів. Продукт з’являється як наслідок виконання певної послідовності операцій, в кожній з яких задіяні певні ресурси. Логічно взаємопов’язана послідовність подібних операцій, результат виконання якої може бути виміряний, називається процесом. (В оригіналі « activity » перекладається як «операція» тобто Activity-Based Costing можна перевести як «Калькулювання, основане на операціях/процесах»). Саме процеси використовують ресурси, і отримують на виході певний продукт. При цьому процеси по-різному приймають участь в виробництві кінцевого продукту. Деякі з них споживають ресурси безпосередньо для виробництва одного конкретного продукту і обсяг споживання такими процесами ресурсів прямо пропорційний обсягу випущеної продукції. Звичайно це основні виробничі процеси, їм відповідають прямі виробничі затрати, що є предметом розгляду традиційних моделей обліку. Інші ж процеси призначені для забезпечення можливості виробляти певний набір продукції і доставляти її різним споживачам. Вони звичайно не пов’язані прямою залежністю з обсягами виробництва і кількість споживаних ними ресурсів пов’язано в більшій мірі з широтою та складністю асортименту виготовляємої продукції. Цим процесам відповідають непрямі (накладні) затрати організації. Кожний з подібних процесів в різній мірі приймає участь в виробництві того чи іншого продукту.

Управління на основі діяльності (Activity-Based Management ) є однією з актуальних організаційно-управлінських інноваційних концепцій підвищення ефективності транспортно-експедиційного бізнесу, в якій реінжиніринг бізнеспроцесів, що лежить в основі «підходу по процесах», припускає перенесення акцентів внутрішнього менеджменту з поопераційної спеціалізації на міжфункціональні бізнес-процеси, орієнтовані на клієнтів. На відміну від функціонального підходу, що характеризується принципом управління «зверху – вниз» всередині в значній мірі ізольованих один від одного функціональних структур, даний підхід до управління розглядає транспортно-експедиційну компанію як систему пов'язаних між собою бізнес-процесів (послідовних операцій), що відносяться до основної (оперативні відділи, служба складів, відділ митного консультування, відділ головного інженера), допоміжної (відділ ЗЕД , служба інформаційних технологій, фінансовий відділ, бухгалтерія, служба роботи з персоналом, юридичний відділ і т. п.) та управлінської діяльності (адміністративні служби, відділ маркетингу, продажів і розвитку, клієнтський відділ, служба управління якістю, відділ PR і компанії.

Пітер Друкер заклав основну базу для зародження сучасної концепції «управління по процесам» – Системи KPІ, завданням якої стає визначення необхідних для бізнесу моделей ключових показників ефективності. Ключові показники ефективності (англ. Key Performance Іndіcators , KPІ) – система оцінки, що допомагає організації визначити ступінь досягнення стратегічних і тактичних цілей. Їх використання дає організації можливість оцінити свій стан і допомогти в оцінці реалізації стратегії в реальному часі. Крім того, вони дають можливість сфокусувати співробітників різних рівнів на виконання дій, необхідних для досягнення стратегічних цілей компанії, а також служать базою для системи мотивації персоналу вищої й середньої ланки.

Основна складність при застосуванні системи показників ефективності полягає в обґрунтуванні їх вибору. За всю історію менеджменту розроблена колосальна кількість показників, які вимірюють різні аспекти діяльності компанії. Однак при управлінні завжди необхідно враховувати той факт, що ресурси, які є в розпорядженні організації, завжди обмежені, і, отже, необхідно фокусувати зусилля на тих альтернативах, які можуть забезпечити найбільшу вигоду відповідно до розробленої стратегії. Відповідно й показники слід вибирати виходячи зі стратегічного фокусу, тобто такі, які дозволяють контролювати найбільш важливі для реалізації стратегії аспекти діяльності.

Найбільш перспективною технологією, яка дозволяє обирати показники для контролю, а також створити всю інфраструктуру управління по цілям і показникам, є збалансована система показників (ЗСП), або Balanced Scorecard (BSC). При цьому ЗСП є ще й одним з найбільш ефективних інструментів реалізації стратегії управління підприємством.

Необхідність оцінки вартості підприємства виникає у таких випадках: у ході прийняття рішень про доцільність інвестування коштів у підприємство; у ході реорганізації підприємства; у разі банкрутства та ліквідації підприємства; у разі продажу підприємства як цілісного майнового комплексу; у разі застави майна та при визначенні кредитоспроможності підприємства; у процесі санаційного аудиту при визначенні санаційної спроможності; під час приватизації державних підприємств.

Таким чином метою оцінки вартості підприємства є визначення бази для складання передавального чи розподільного балансу, для встановлення пропорцій обміну корпоративних прав у тому числі при здійсненні операцій поглинання і приєднання, визначення вартості ліквідаційної маси, визначення реальної ціни продажу майна, визначення реальної вартості кредитного забезпечення, розрахунок ефективності санації, визначення початкової ціни продажу об'єкта приватизації.

В процесі оцінки вартості підприємств використовується значна кількість методів і способів такої оцінки. Окремі методи мають ряд модифікацій і різновидів, що створює додаткові складності при їх ідентифікації та використанні.

В процесі використання цих підходів розрізняють окремі методи оцінки. Причому жоден з підходів чи методів не має принципових переваг перед іншими. В практичній роботі з оцінки вартості підприємства оцінювач, як правило, застосовує кілька методичних підходів, що найповніше відповідають конкретним умовам, об'єктам та меті оцінки, наявності й достовірності інформаційних джерел для її проведення.

У рамках дохідного підходу виокремлюють два основні методи:

• дисконтування грошових потоків;

• визначення капіталізованої вартості доходів.

Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов'язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:

• оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід); - метод розрахунку чистих активів;

• розрахунок ліквідаційної вартості.

Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналогами. В рамках ринкового підходу найуживанішими вважаються методи:

• зіставлення мультиплікаторів; - порівняння продажів (транзакцій).

Основними джерелами інформації при застосуванні цього підходу є фондові біржі та позабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності на подібний бізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється.

До переваг методів порівняння та зіставлення мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна.

Недоліки методів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючи об'єкт оцінки. Саме тому в деяких випадках результати оцінки підприємства за згаданими методами доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості чи дисконтування грошових потоків.

Проблематика використання методів оцінки в рамках ринкового підходу зумовлена тим, що в Україні реальні ціни купівлі-продажу підприємств в офіційній статистиці відображаються досить рідко, а фондовий ринок не досить розвинутий.

Отже, охарактеризовані методи оцінки вартості підприємства використовуються не ізольовано, вони взаємодоповнюють один одного. Для оцінки вартості підприємства використовувались декілька методик із різних підходів. Результати, отримані за допомогою різноманітних методик співставляються між собою.

Концепція вартісно-орієнтованого управління (Value Based Management) є визнаною академічним та бізнес-товариством як ключова управлінська парадигма, і отримує все більше розповсюдження на практиці, у тому числі в Україні.

Застосування фінансових показників для оцінки вартості компаній бере свій початок з 20 років XX ст. На той час успішно використовувалася модель Дюпона, яка й зараз використовується для оцінки вартості капіталу компанії. У 70-80-х роках XX ст. широкого розповсюдження набули наступні фінансові показники: чистий прибуток на одну акцію (EPS), рентабельність власного капіталу (ROE), рентабельність активів (ROA), коефіцієнт співвідношення ринкової та балансової вартості акцій (M/B), рентабельність чистих активів (RONA) та грошовий потік (CF). І тільки на початку 90-х років XX ст. застосовується VBM - підхід, який включає в себе наступні основні показники оцінки вартості компаній: економічну додану вартість (EVA); ринкову додану вартість (MVA); додану вартість акціонерного капіталу (SVA); грошову додану вартість (CVA) та показник прибутковості інвестицій на основі потоку грошових коштів (CFROI).

З розвитком ринку капіталу та інших інститутів ринкової економіки в країні у вітчизняних підприємств з’являється можливість прямого залучення акціонерного капіталу, а взаємовідносини з інвесторами набувають нового якісного зрізу. VBM дозволяє фінансовим менеджерам здійснювати планування, моніторинг та управління діяльністю підприємств, забезпечуючи підвищення акціонерної вартості. VBM - підхід виник в процесі розвитку фінансового менеджменту.

Метод дисконтування Cash-flow називають також методом розрахунку внутрішньої (потенційної) вартості інвестиції. У разі використання цього методу відповідні інвестиційні рішення приймаються на основі порівняння абсолютних величин: теперішньої вартості вхідних і вихідних грошових потоків, які є наслідком інвестиційних вкладень. При цьому ставка дисконтування, яка застосовується при розрахунках теперішньої вартості, є заданою і відповідає ставці дохідності за можливими альтернативними вкладеннями.

Доцільність фінансових інвестицій в окремі об’єкти визначається шляхом приведення до теперішньої вартості очікуваних чистих грошових потоків (Cash-flow) від здійснення інвестицій та зіставлення сумарної величини цих потоків із собівартістю інвестицій (грошових виплат на придбання інвестиції). Вартість інвестиції визначається за таким алгоритмом:

, (6.1)

де:

Со − вартість інвестиції;

CF − чистий грошовий потік (Сash-flow) від здійснення інвестиції; Ео − собівартість інвестиції;

r − коефіцієнт, який характеризує ставку дисконтування (r = p/100 %);

p − ставка дисконтування (ставка дохідності за найкращою (або середньою) з альтернативних можливостей вкладення коштів на ринку); складається з двох компонентів: фіксованої ставки за безризиковими вкладеннями та середньоринкової премії за ризик; n − період, протягом якого кошти вкладаються у фінансові інвестиції (кількість

інтервалів, за які нараховуються доходи).

Якщо керуватися критерієм прибутковості, рішення щодо інвестиційних вкладень може бути прийняте, якщо вартість інвестиції є не менше нуля (Со > 0). У такому разі рентабельність фінансових інвестицій дорівнюватиме або перевищуватиме ставку рентабельності за альтернативними вкладеннями на ринку. У разі наявності багатьох альтернативних вкладень перевага віддається тому фінансовому інструменту, вартість якого є найвищою.

Базові постулати концепції вартісно-орієнтованого управління вже не визивають жодних сумнівів, і дана концепція посіла певного місця як в теорії, так і практиці стратегічного менеджменту. В той же час в теорії досить гострого характеру набувають питання вибору управлінського інструментарію щодо реалізації даної концепції на практиці. Фундаментальним елементом концепції вартісноорієнтованого менеджменту, який визначає архітектуру системи управління підприємством та забезпечує менеджмент практичним інструментарієм для прийняття рішень є фінансова модель вимірювання вартості на основі ресурсних факторів.

Вартісна природа ресурсів (економічний аспект), які є у розпорядженні підприємства, дозволяє досліджувати їх як рух капіталу, тобто процес його формування, відтворення та використання. В процесі формування в сучасній фінансово-економічній літературі виділяють наступні його види: власний та позиковий (платна його частина) капітал. Співвідношення між власним та позиковим капіталом характеризують його структуру, яка впливає на середньозважену ціну капіталу. Структура капіталу відіграє важливу роль у формуванні ринкової вартості підприємства.

В основі VBM - підходу лежить управління на основі інтегрованого фінансового показника - вартості підприємства. За своєю сутністю VBM - підхід базується на об'єднанні традиційних моделей Дюпона і дисконтованого грошового потоку DCF. Методи розрізняються головним чином варіантами розрахунку витрат капіталу, одержанням результату в абсолютних або процентних величинах. Від системи Дюпона взято ідею представлення результуючого фінансового показника, наприклад - рентабельності активів ROA, у вигляді "дерева" взаємозалежних параметрів, які підлягають управлінню і контролю показників, що визначають потік грошових коштів.

В процесі оцінювання результатів роботи підприємства доцільно використовувати групу показників, які базуються на бухгалтерських оцінках (табл. 6.1), тобто показники остаточного операційного та чистого прибутку, які піддаються факторному аналізу, з метою виявлення та управлення етапами формування вартості.

Таблиця 6.1. Технологія розрахунку результатів, які базуються на балансових оцінках

Показники	Формула для розрахунку
1.Остаточний операційний прибуток (Residual Operating Income - ReOI) – це чистий операційний прибуток за мінусом витрат на капітал
2. Остаточний чистий прибуток (Residual Earnings – RE) – це чистий прибуток за мінусом витрат на власний капітал
3. Додана економічна вартість (Economic Value Added – EVA) – це модифікація показника остаточного операційного прибутку
4. Додана ринкова вартість (Market Value Added – MVA) – це дисконтова ний потік остаточного прибутку

При оцінці вартості підприємство доцільно розглядати як об’єкт, що виробляє певні блага для суспільства і приносить користь своєму власникові.

Відповідно, вартість підприємства розглядається як грошовий еквівалент корисності, яку створює підприємство для свого власника.

З погляду управління, інформаційні ресурси на рахунках бухгалтерського обліку дозволяють визначати:

1. Первісну (переоцінену) вартість підприємства за наявними активами.

2. Залишкову (балансову) вартість підприємства за оцінкою активів.

3. Справедливу вартість підприємства за оцінкою його активів.

4. Чисту первісну (переоцінену) вартість підприємства за активами його балансу.

5. Чисту балансову (залишкову) вартість підприємства.

6. Чисту справедливу вартість підприємства за активами його балансу.

7. Ринкову вартість підприємства.

Узагальнивши підходи до оцінки ринкової вартості підприємства, встановлено, що вона як моментний показник складається з чистих активів, корисності об’єктів на позабалансових рахунках та ділової репутації, які мають властивість змінюватися у динаміці відповідно до створення складових доданої вартості:

РВП = ЧВП + УПЗ + ВДР;

РВП = БВЧ + ВСВ – ВСЗ + УПЗ + ВДР,

ЧВП = ЧСК + ДКП + РКП + НПЗ;

ВСВ = СВА – БВА; ВСЗ = СВЗ – БВЗ;

УПЗ = ВКО + ВКЗ + ВКП + ВКР + ВНА – ВНЗ – ВГН + ВГО + ВСА; ВДР = РВП – БВЧ – ВСВ + ВСЗ – УПЗ, де РВП – ринкова вартість підприємства; ЧВП – чиста вартість активів підприємства; ВДР – вартість ділової репутації підприємства; БВЧ – балансова вартість чистих активів; ВСВ – відхилення справедливої і балансової вартості активів підприємства; ВСЗ – відхилення справедливої і балансової вартості зобов’язань; УПЗ – вартість умовних прав і зобов’язань підприємства, що обліковуються на позабалансових рахунках; СВА – справедлива вартість активів; БВА – балансова вартість активів; СВЗ – справедлива вартість зобов’язань; БВЗ – балансова вартість зобов’язань; ВКО – вартість корисності необоротних активів, отриманих підприємством на підставі договорів оперативної оренди (лізингу); ВКЗ – вартість корисності активів на відповідальному зберіганні; ВКП – вартість корисності контрактних зобов’язань з придбання активів; ВКР – вартість корисності контрактних зобов’язань з продажу активів; ВНА – вартість корисності непередбачених активів; ВНЗ – вартість корисності непередбачених зобов’язань; ВГН – вартість наданих гарантій і забезпечень; ВГО – вартість отриманих гарантій і зобов’язань; ВСА – вартість списаних активів; ЧСК – чиста вартість статутного (пайового) капіталу; ДКП – додатковий капітал підприємства; РКП – резервний капітал підприємства; НПЗ – нерозподілений прибуток (збиток) підприємства.

Балансова і справедлива вартість підприємства за оцінкою активів визначається загальною вартістю залучених пасивів у господарську діяльність, виходячи з інвестиційної політики щодо формування їх власних і позичених об’єктів.

При оцінюванні вартості підприємства сумою чистих активів, корисності об’єктів на позабалансових рахунках та ділової репутації визначальним є те, що вона не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих об’єктів. Ця вартість коригується відповідно до ділової репутації підприємства. Ділова репутація підприємства – нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства, як цілісного майнового комплексу, що виникає у результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій.

Динамічне формування інформаційної бази бухгалтерського обліку щодо ринкової вартості підприємства передбачає взаємопов’язане дослідження її приросту в структурі економічного потенціалу. На ринкову і додану вартість підприємства впливають не тільки справедлива оцінка активів щодо їх матеріальної форми, визначеної ролі у господарській діяльності, можливого економічного потенціалу, але й окремі фактори зовнішнього і внутрішнього середовищ, зокрема, обмеження права власності, оформлення об’єктів активів у заставу, наявність об’єктів, що тимчасово не використовуються.

Оцінка вартості підприємства відноситься до найскладніших питань бухгалтерського обліку. Виявлення ключових чинників вартості – це також творчий процес, в якому доводиться діяти методом проб і помилок. За допомогою механічних прийомів, заснованих на наявній інформації і суто фінансових підходів, рідко вдається виявити ключові чинники вартості. Ув'язка чинників вартості з діловими рішеннями дозволяє сформувати перелік чинників вартості, які, у свою чергу, полегшують ухвалення правильних рішень. Чинники вартості не можна розглядати у відриві один від одного. Наприклад, збільшення прибутку само по собі може суттєво збільшити вартість, але лише тоді, якщо воно буде використано на інвестування активів підприємств. З цієї причини краще аналізувати різні сценарії розвитку подій, щоб краще зрозуміти взаємозв'язок між чинниками вартості. Чинники вартості і сценарії додають управлінню вартістю реалістичність, оскільки пов'язують дії менеджерів з їх наслідками для вартості підприємства. Всі разом ці елементи складають вартісне мислення, без якого неможливе справжнє управління вартістю. А для того, щоб управління вартістю укорінялося на підприємстві і приносило реальні результати, його повинні узяти на озброєння всі ті, хто відповідає за ухвалення рішень на всіх рівнях розвитку суб’єкта господарювання.