68. Реформи Йосипа іі та їх вплив на господарський розвиток західноукраїнських земель наприкінці XVIII – початку хіх ст.

У 70-х роках XVIII ст. більшість західноукраїнських земель — Галичина, Північна Буковина, Закарпаття — опинилися під владою Австрії. Тут панувало кріпосне право. Основними власниками землі були магнати Потоцькі, Понятовські, Браницькі, Радзивілли, Замойські, Чарторийські та ін. У 1776 р. у Східній Галичи­ні кріпаки становили 72% населення і 84% селян були малоземельними і безземельними. Форми феодальної ренти були різними: панщина, грошовий чинш, данина продуктами. В другій половині XVIII ст. кількість панщинних днів зросла, в деяких господарствах вона становила навіть 6 днів на тиждень, але в загальних доходах феодалів прибуток від панщини становив лише 18,3%, тоді як від грошового чиншу 46,7 %. Розмір повинностей визначався залежно від майнового стану господарства.

У Закарпатській Україні чисельність безземельних і безтяглових господарств усередині XVIII ст. становила майже 80 відсотків і продовжувала зростати. Більшість селян була покріпачена.

Майже повністю було покріпачено й селянство Буковини.

В останній треті XVIII ст. в Австрії було проведено низку реформ, якими передбачалося внести зміни у феодально-кріпос­ницьку систему відповідно до тих зрушень, що відбувалися в житті, і цим сприяти розвиткові поміщицьких і селянських господарств.

26 квітня 1766 р. було видано маніфест про реформи в Закарпатті. Ця реформа зобов’язувала поміщиків забезпечити селян садибою і земельним наділом від 10 до 17 га, залежно від якості землі. Проте реформу було проведено так, що селяни залишились або з невеличкими наділами, або зовсім без землі. Земля вважалася власністю феодала, її не можна було продати, купити тощо.

За користування землею селяни повинні були відбувати панщину 5 днів на рік зі своєю худобою і реманентом за повний наділ, і 18 днів — безземельні. Крім цього, селяни мусили відбувати багато інших повинностей. Цим маніфестом селянам дозволя­лось ходити на заробітки, якщо вони відбули панщину. Поміщик мав право примусити селянина найнятися до нього. Платню за роботу встановлювала місцева влада. Зберігалася влада поміщика над селянином.

У 1783 р. імператор Йосиф ІІ заборонив поміщикам втручатися в родинні справи селян, відбирати у них садиби без дозволу держави, примушувати виконувати повинності, непередбачені за­коном. Селянам дозволялося займатися ремеслом і розпоряджатися своїм майном.

У 1785 р. австрійський уряд звільнив селян Закарпаття від кріпосницької залежності, їм було надано право вільно пересуватися по країні, передавати майно у спадщину, обирати професію, навчатися в школах. Проте головне питання, яке б дало селянам справжню незалежність, вирішене не було: землю у власність селяни не одержали. Вона залишалася власністю феодалів і за користування нею селянин мусив виконувати безліч повинностей. А піти з села він теж не міг, тому що промисловість була слабо розвинутою.

У червні 1775 р. було видано закон, за яким поміщикам Галичини було заборонено примушувати селян виконувати повинності які не були записані в інвентарі, не можна було примушувати працювати на панщині в неділю і свята, примушувати до роботи навіть за гроші, а також продавати пану зерно й інші продукти. Закон обмежував право поміщиків карати селян.

Закон від 5 квітня 1782 р. дозволяв селянам одружуватися без дозволу пана, навчати дітей ремеслу в містах. Безземельні селяни могли залишати село, селяни з наділами могли також піти з села, залишивши замість себе заміну. Закон від 16 червня 1786 р. обмежував панщину: вона не могла перевищувати 3 дні на тиждень. Панщина для комірників не могла перевищувати 12 днів на рік. Закон 1787 р. дозволив селянинові передавати свій наділ у спадщину, але продати і розділити його було не можна. Цим же законом землі рустикальні — ті, якими користувалися селяни, були відділені від домініальних — тих, якими розпоряджався безпосередньо поміщик. У лютому 1789 р. Йосиф ІІ скасував право поміщиків на панщину в усій країні. Вони мали право тільки на чинш, розмір якого залежав від прибутків селянського господарства. Поміщик мав право тільки на 17,8% від прибутку селянина. Це викликало таке бурхливе невдоволення шляхти, що наступник Йосифа ІІ Леопольд у 1790 р. цей закон скасував.

У Буковині в 1787 р. селянам було віддано в постійне користування землі, якими вони користувалися. Унормовувано було панщинні повинності, селяни одержали право скаржитися на своїх поміщиків і т. ін.

Проте всі ці реформи не вирішили головного питання: не знищили феодального землеволодіння, тобто залишили майже непорушними основні економічні й політичні позиції феодалів.