Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія економіки та економічної думки 2010.doc
Скачиваний:
31
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
1 Мб
Скачать
☆
    1. Сучасний інституціоналізм та його методологічні особливості наприкінці хх – на початку ххі ст.

Сьогодні неоінституціопалізм становить цілу сукупність підходів, об'єднаних кількома спільними базовими ідеями. Неоінституціональна теорія виходить із організаційно-контрактної перспективи, де на перший план висува­ються витрати, що супроводжують взаємодію економічних агентів.Неоінституціоналізм має свої методологічні особливості, зумов­лені вихідними теоретичними джерелами: традиційним інститу­ціоналізмом та неокласикою. Зокрема, неоінституціоналізмом активно використовуються такі провід­ні елементи неокласичної моделі ринкової поведінки як раціона­льний вибір та прагматизм, методологічний індивідуалізм, кон­цепція «економічноїлюдини», максимізація корисності.Засновником неоінституціопалізму із повним правом вважа­ється Ропальд Коуз. У його статтях «Природа фірми» (1937) та «Проблема соціальних витрат» (1960) було вперше сформульова­но дослідницьку програму неоінституціоиалізму, з якою пов'я­зані подальші зміни у захисній оболонці неокласичної теорії.

По-перше, розглядається ширший, ніж у неокласиці, спектр форм власності та контрактних форм, на основі яких здійснюєть­ся обмін.По-друге, в неокласичну модель вводиться поняття інформа­ційних витрат, тобто витрат, пов'язаних із пошуком і отриманням інформації про угоду і про ситуацію на ринку загалом. По-третє, поряд із виробничими, або трансформаційними ви­тратами неоінституціоиалісти припускають існування транзакцій-них витрат. Під цим терміном, центральним для теорії транзак-ційних витрат (Р. Коуз, О. Вільямсон), розуміються всі витрати, що виникають при здійсненні угод. У свою чергу, нова інституціональна економіка, як уже за­значалося, відображає спробу створити нову теорію інститу­тів, яка не пов 'язаиа з попередніми постулатами неокласики і представлена такими основними теоріями:

• теорія ігор (Дж. фон і їейман, О. Моргенштерн, Дж. Неш);

  • теорія неповної раціональності Г. Саймона;

  • економіка угод (Л. Тевено, О. Фавро, А. Орлеан, Р. Буайє).

У зв'язку з розвитком пової інституціональної економіки від­булися зміни в «жорсткому ядрі» неокласики. Так, теорія ігор завдала удару по моделі загальної рівноваги Вальраса — Ерроу — Дебре, Теорія ігор грунтується на припущенні, що може існувати кілька точок рівноваги, які не цілком збігаються з точками опти­муму за В. Парето, або що рівновага може не існувати взагалі.

. Центральними теоріями цього напряму інституціоналізму є; теорії індустріаль­ного та нового індустріального суспільства, теорія пості ндустріа-льного суспільства, теорія суспільства «третьої хвилі», теорія ін-новаційно-підприємі-шцької економіки, теорія суспільства знання, теорія інформаційного суспільства, теорія постекономіч-ного суспільства та інші.

    1. Зміна галузевої структури виробництва та становлення і розвиток теорій постіндустріального та інформаційного суспільства.??????

Подальший розвиток системи ідей індустріального суспільст­ва зумовив становлення теорії постіндустріального суспільства. В основу концепції постіндустріального суспільства покладе­но теорію трьох хвиль цивілізації Е. Тоффлера —- розподіл усього суспільного розвитку натри етапи: доіндустріальний, індустріальний та суперіндустріальний. У до індустріальному суспільстві ви­значальною була (а в багатьох країнах країн залишається і сього­дні) сільськогосподарська сфера, з церквою та армією як голов­ними інститутами суспільства; в індустріальному — промисло­вість, із корпорацією та фірмою на чолі; у постіндустріаль-ному — сфера послуг та інформації, з університетом як головним місцем її вироблення та зосередження.Виникнення постіндустріального суспільства пов'язане пере­дусім із тими змінами, що відбуваються в економіці, професійній системі та соціальній структурі, і зумовлені новою роллю науки та техніки — відбувається докорінна зміна структури вироб­ництва (панування третинного та четвертинного за межами тре­тинного секторів) та структури зайнятості (значна частка зай­нятих, що має тенденцію до зростання, припадає на третинний та четвертинний сектори сервісно-інформаційної економіки).

На формування концепції постіндустріального суспільства суттєвий теоретичний вплив справили теорії індустріального су­спільства (особливо концепції Р. Арона та В. Ростоу). Теорію постіндустріального суспільства було розроблено американсь­ким соціологом Д. Беллом.

Д. Белл подав концепцію постіндустріального суспільства як теорію соціальних змін, що можуть статися в суспільстві най­ближчими десятиліттями перш за все внаслідок розгортання вже помітних тенденцій випереджувального зростання сфери послуг та інформації, здобуття наукою нової ролі та перебудови суспіль­ства, організованого за «економізованою» моделлю в напрямі моделі «соціологізованої».

Д. Белл розглядав становлення пост індустріального суспіль­ства як переважно еволюційний процес, у результаті якого інду­стріальний світ не руйнується, а радше збагачується додатковими рисами.Найголовніша праця Д. Белла — «Прийдешнє постіндустріаль-не суспільство» (1973) — це завершенне теоретичне дослідження, в якому проблема постіндустріалізму розглядається в усіх її ви­явах: від аналізу джерел концепції до вивчення політичних і культурних процесів, що супроводжують становлення нового су­спільства. Фундаментальними складовими теорії пост індустріаль­ного суспільства є такі: домінування підходу, що грунтується на періодизації історії не за принципом оцінки класової структури відповідних суспільств, а на підставі дослідження технологічних аспектів організації суспільного виробництва; принцип доміну­вання технологічних аспектів організації суспільного виробницт­ва над оцінкою класової структури поширено не лише на історич­ну періодизацію, а й на конкретний аналіз економічного роз­витку сучасних суспільств.

Головну роль у становленні пост індустріальної теорії відіграла інституціональна теорія (вебленівська традиція), яка полягала в тому, що абстрактна ідея протиставлення стадій технологічної еволюції (у межах історичної школи), за нових умов видозмінила­ся в структуризацію секторів суспільного виробництва і виявлення внутрішніх закономірностей господарського розвитку, котрі не за­лежали від соціальної та політичної системи тієї чи іншої країни.

Ще наприкінці 40-х років XX ст. у працях американського економіста К. Кларка «Економіка у 1960 році» та французького суспільствознавця Ж. Фурастьс «Велика надія XX століття» були сформульовані найваоїсливіий методологічні принципи теорії пост індустріального суспільства — розподіл усього суспільного виробництва на три сектори: первинний (сільське господарство та видобувна галузь), вторинний (промисловість та будівництво), третинний (сфера послуг).