126. Перехід від командно-адміністративної до ринкової системи господарства та основні напрямки його теоретичного обґрунтування в українській економічній літературі.

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних на­прямів економічної політики перехідного етапу. Цим проблемам присвячено наукові дослідження відомих українських учених, зокрема А. Гальчинського, В. Геєця, С. Данилишина, С. Єрохіна, Б. Кваснюка, В. Кононенка, І. Лукінова, В. Черняка та ін. Найваж­ливішим аспектом цих досліджень була спроба знайти й обґрун­тувати шляхи переходу від централізованого планово-директив­ного господарства до ринкової економіки. Погляди вітчизняних учених формувалися під впливом альтернативних концептуаль­них теорій, що існували у світовій економічній науці, на підставі яких сформувалися два напрями такого переходу.

Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетарист-ської, або ортоліберальної) концепції.Другий напрям у підґрунті мас кейнсіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Ще у 1990—1991 роках Верховною Радою було затверджено Концепцію переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу, підготовка законодавчого поля, для чого було прийнято цілу низку законів, а саме: «Про власність», «Про бюджетну систему», «Про підприємницт­во», «Про банки і банківську діяльність» тощо, які певною мірою створювали передумови ринкової трансформації української еко­номіки.

Наступний етап, відповідно до Концепції, безпосередньо пере­хідний, мав забезпечити формування засад ринкової інфраструк­тури через роздержавлення власності, створення суб'єктів ринку, формування національної грошової системи, перехід до вільного ціноутворення, свободу підприємництва тощо. На практиці цей етап реалізовано не було, і Україна вже від початку 1992 р. ступи­ла на шлях безпосередніх ринкових перетворень, не маючи для цього ані чіткої програми, ані відповідної теоретичної та практич­ної бази.

На практиці від початку 1992 р. був запроваджений в обіг купон-карбованець як розрахунковий знак і попередник повноцін­ної національної валюти— гривні.

У березні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи національної економічної політики України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» передбачали низку заходів, зокрема роздержавлення, приватиза­цію, структурну перебудову й модернізацію промисловості, від­мову від деяких принципових положень, прийнятих під час ство­рення СНД (Україна залишається у складі СНД, але остаточно виходить з рублевого простору, що стало можливим завдяки за­провадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків із країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні рийки тощо. Певного мірою прий­няття цієї програми було умовою вступу України до Міжнарод­ного валютного фонду (МВФ) у квітні 1992 р.

Власне, вступ до МВФ та певні кроки, зумовлені його вимо­гами, більшість українських економістів розглядають як винятко­во негативний фактор для економіки України, стверджуючи, що «економічна політика, що її проводили в Україні, привела країну до глибокої економічної кризи. Власне, реформи хоча й проголошувалися, але на ділі не про­водилися. Аналізуючи цю ситуацію, академік І. Лукінов зауважу­вав, що «таке бездумне трансформування, яке несе у собі елементи необгрунтованого романтизму або авантюризму, є антинародним і вступає у суперечність із прогресивним напрямом економічного зростання та розвитку. Саме через відсутність всебічно обгрунто­ваної комплексної програми ринкових реформ та механізму їх по­слідовного практичного втілення Україна потрапила в особливо складне економічне становище» [9, с. 6]. Своєю чергою, А. Галь­чинський назвав ці процеси «імітацією реформ». Економіка України переживала глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили панівні в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім цс катастрофічне падіння основних економічних показників.Падіння виробництва й стрімке зростання собівартості продукції різко зменшили бюджетні над­ходження від промисловості, тоді як видатки бюджету невпинно зростали. Надзвичайно знизився життєвий рівень населення. Боротися з інфляцією уряд намагався звичними директивними методами: було запроваджено фіксований курс купоно-карбованця відносно долара, але цей крок лише інтенси­фікував поширення «тіньової економіки», збільшив втрати вітчиз­няних експортерів, а також посилив відплив капіталів за межі України, що знекровлювало економіку країни. До того ж поси­люється бартеризація зовнішньої торгівлі, причому бартер був надзвичайно невигідним для української економіки: як правило, експорт відбувався за заниженими цінами, а імпорт — за завище­ними. Нееквівалентні експортно-імпортні операції зумовили зро­стання зовнішньої заборгованості України.