Подольська - Філософія, 2006

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

лежить в основі). Під субстанцією розуміли якусь загальну пер! винну основу всіх речей, яка є їх останньою сутністю. Якщо різні предмети і явища можуть виникати і зникати, то субстанція нестворювана і незнищувана, вона тільки змінює форму свого буття, переходить з одного стану в інший. Вона – причина самої себе й основа всіх змін, найбільш фундаментальний і найбільш стійкий шар реальності.

В історії філософії категорія субстанції набула три базових категоріальних розуміння: по%перше, її ототожнювали з субстра% том, з конкретною речовиною, з якої утворюються предмети; по% друге, її сприймають як діяльну духовну першооснову; по%третє, під субстанцією розуміють незмінну основу, з якої розгортаєть% ся все різноманіття предметів та явищ.

Філософи намагалися розв’язати і питання, щодо кількості субстанцій. Так виникли монізм, дуалізм і плюралізм.

Плюралізм (від лат. pluralis – множинний) – філософська концепція, за якою все існуюче складається з множини само! стійних рівнозначних духовних субстанцій, що не зводиться до єдиного першопочатку. На позиціях плюралізму стояв Г. В. Ляйбніц (учення про незалежні духовні сутності – мона% ди), ці позиції поділяють деякі представники прагматизму, персоналізму, неореалізму.

Дуалізм (від лат. dualis – двоїстий) – принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) – духу і матерії, ідеального і матеріального. Дуалізм був започаткований Спінозою у вченні про відношення атрибутів мислення і протяжності. Одним з видатних представників дуалізму був Рене Декарт, який вважав, що в ос% нові світу лежать дві субстанції: духовна (мисляча) і тілесна (про% тяжна). Дуалізм був властивий і філософії І. Канта, який поділяв дійсність на світ явищ, єдинодоступний пізнанню, та світ надчут% тєвих непізнаних «речей у собі». Виявом дуалізму є і психофізич% ний паралелізм (XIX ст. – Вундт, Ліппс, Рібо), за яким психічні і фізіологічні процеси, що відбуваються в мозку, спричиняють два паралельні і незалежні один від одного ряди явищ, які відповіда% ють один одному, але причинно не пов’язані між собою.

421

Є. А. Подольська «Філософія»

Монізм (від грец. ' 2 – один, єдиний) – філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиної пер! шооснови – матерії (матеріалістичний монізм) або духу (ідеал! істичний монізм). Як предметний аналог поняття матерії в ан% тичності розглядались першоречовини (вода, вогонь, повітря). Різномаїття було зведене до єдиного. Труднощі виведення різноманітних речей з єдності античними філософами не усві% домлювались, їх підмітив Арістотель і наділив формоутворюю% чими здібностями ідею, надавши матерії лише роль пасивного субстрату. Якщо ідеалісти оцінюють матерію як субстрат, який не здатний до самоформування, а сам формується ідеєю, то матеріалісти характеризують матерію як здатну до самоформу% вання субстанцію.

Матеріальна єдність світу виявляється в тому, що всі предмети і процеси існують об’єктивно, що всі вони мають одне джерело – матерію; відбувається взаємоперетворення одних форм матерії і руху у інші; немає абсолютно ізольова% них речей і явищ; існують загальні фундаментальні закони природи і суспільства.

Ідея про матеріальну єдність світу підтверджується усім розвитком філософії і природничих наук. Наприклад, Ч. Дарвін встановив єдність у походженні і розвитку тваринного і рослин% ного світу. Дослідженнями Шлейдена і Шванна була доведена єдність клітинної будови всього живого. Періодичний закон Менделєєва встановив єдність якісно різних хімічних елементів, основою якої є структурна єдність хімічних елементів, атомів і атомна вага. Фізіологи Сєченов і Павлов довели спільну мате% ріальну природу психічних явищ і викрили дуалістичну ідею про людину, протилежні засади душі і тіла.

Сучасна наука глибоко і всебічно обґрунтовує ідею єдності світу. Біологічні науки, наприклад, розкривають глибоку єдність живої і неживої матерії, зв’язки фізико%хімічних і біологічних форм руху. Розшифровування єдиного для всього живого ге% нетичного коду, до чого відкриває шлях кібернетика, розкриває фундаментальну єдність природи біологічних явищ. У космо% логії, астрономії вирішується завдання створення єдиної теорії

422

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

розвитку зірок і галактик, розробляються різні космологічні «мо% делі Всесвіту», у яких виявляється намір винайти єдині закони структурної організації і розвитку космічної матерії. Ідея єдності матерії глибоко проникла в сучасну фізику (спроба побудувати єдину теорію елементарних частинок). Об’єктивна єдність світу виявляється у пізнанні, інтеграції наук, їх математизації. Таким чином, принцип єдності виявляє єдине у різноманітності. Єдність світу і його якісна нескінченість і невичерпність – це дві діалектично пов’язані сторони матеріального світу.

На відміну від матеріалістичного, релігійно%ідеалістичне ро% зуміння світу визнає в ролі субстанції Божу волю, абсолютний рух, людську свідомість, яка відривається від мозку, абсолюти% зується, обожнюється.

Матеріалістична філософія загальною субстанцією, субстра% том будь%яких властивостей, зв’язків, відносин і форм руху вважає матерію (від лат. materіа – речовина).

У матеріалістичних вченнях мілетської школи в старовинній Греції в ранг субстанції зводились конкретні форми речовини: вода (Фалес), повітря (Анаксімен), вогонь (Геракліт), які утво% рюють сонце, зірки, всі інші тіла і обумовлюють вічну зміню% ваність світу. У філософії Анаксімандра субстанцією вважалась не конкретна речовина, а якась нескінченна і невизначена ма% терія – апейрон, вічна в часі, невичерпна в структурі і така, що безперервно змінює форми свого існування. Демокріт, Левкіпп, Епікур, Лукрецій Кар припускали існування найпростіших ча% стинок – атомів, які нестворювані і незруйнівні, перебувають у безперервному русі. Вважалось, що відмінність якостей тіл виз% начається різницею в кількості атомів, з яких складаються тіла, в їх формі, взаємному розміщенні і швидкості руху. Кількість атомів у Всесвіті нескінченна, з атомів утворюються живі істо% ти і сама людина. В атомістичній теорії вперше був висунутий у конкретно визначеній формі принцип збереження матерії як принцип неподільності атомів. З ідеї збереження і абсолютності матерії неминуче випливало положення про вічність і не% скінченність світу, первинність матерії відносно свідомості лю% дини, про закономірну зумовленість усіх явищ у світі.

423

Є. А. Подольська «Філософія»

Атомістична теорія розроблялася далі у філософії і приро% дознавстві Нового часу в працях Гассенді, Бойля, Ломоносова, Гоббса, Гольбаха, Дідро та інших. На противагу атомістиці ви% никли різні ідеалістичні теорії субстанції, в яких у ранг загаль% ної основи світу зводились божественна воля, світовий розум, абсолютний дух тощо.

УXVII–XIX ст. зазнали абсолютизації відомі механічні за% кони руху, фізичні властивості і стан матерії. Єдність світу ро% зуміли як однорідність і одноманітність його будови, як не% скінчене повторення одних і тих самих зірок, планет та інших відомих форм матерії. Однак природа виявилась значно склад% нішою, ніж вбачали багато хто з фізиків і філософів.

Удругій половині XIX ст. дослідженнями Фарадея і Макс% велла були встановлені закони зміни якісно нової порівняно з речовиною форми матерії – електромагнітного поля. На% прикінці XIX – початку XX ст. – нова серія відкриттів: радіо% активності, складності хімічних атомів, електронів, змінності маси тіл залежно від швидкості. У фізиці виникла криза меха% нічної картини світу і метафізичного розуміння матерії. Радіо% активний розпад атомів емпіріокритики тлумачили як «зник% нення» матерії, перетворення матерії в енергію. Все це призвело до розробки філософського поняття матерії, на відміну від кон% кретно%природничого, яке існувало до XIX ст.

Матерія стала розглядатися як філософська категорія для

означення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яку людина може і намагається пізнати, але при цьому ма! терія існує незалежно від самої людини. Отже, матерія не зво% диться до якихось визначених її видів – частинок речовини, чуттєво сприйманих тіл тощо.

Матерія охоплює всю нескінченну багатоманітність різних об’єктів і систем природи, які існують і рухаються в просторі і часі, мають невичерпну різноманітність властивостей. Наші органи чуття можуть сприймати тільки мізерну частину цих реально існуючих форм матерії, але завдяки конструюванню дедалі досконалих приладів, вимірювальних пристроїв людина неухильно розширює межі пізнавання світу.

424

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

Філософське тлумачення матерії охоплює не тільки ті об% ’єкти, які пізнані сучасною наукою, а й ті, що можуть бути відкриті в майбутньому, і в цьому його величезне методологіч% не значення. Для кожного матеріального утворення існувати – значить бути об’єктивною реальністю щодо інших тіл, перебу% вати з ними в об’єктивних зв’язках і взаємодії, бути елементом загального процесу зміни, розвитку матерії.

Поняття матерії як об’єктивної реальності характеризує ма% терію разом з усіма її властивостями, формами руху. В струк% турі об’єктивної реальності слід розрізняти конкретні матері% альні об’єкти і системи (види матерії), властивості цих матеріальних систем, форми їх взаємодії і руху. Матерія існує у вигляді нескінченної різноманітності конкретних об’єктів, сис% тем, кожна з яких має рух, структурність, просторово%часові зв’язки і взаємодії та багато інших загальних і часткових влас% тивостей. Поза конкретними об’єктами і системами матерія не існує, і в цьому розумінні немає матерії в чистому вигляді і як первинної структурної субстанції.

Таким чином, в історії філософії і природознавстві розви% вались два аспекти, дві точки зору на розуміння матерії: філо% софський і природничо%науковий (фізичний). Природничо!на! уковий аспект включає знання про фізичну, структурну будову матерії. Він досліджується окремими конкретними науками, особливо фізикою і хімією. Філософський аспект – це погляд на матерію як сутність – субстанцію, яка лежить в основі внутрі% шньої єдності усього різномаїття явищ і предметів.

Звичайно, не слід ототожнювати філософське розуміння матерії з якимось конкретним станом речовини, не можна змішувати поняття матерії як сутності з природничо%наукови% ми уявленнями про фізичні властивості і будову матерії. Таке ототожнення призводить до ідеалістичного тлумачення світу, а врешті%решт – до заперечення матерії як об’єктивної реаль% ності. Прикладом цього і є криза у фізиці у кінці XIX – на по% чатку XX ст. Крім того, природничо%наукові уявлення про бу% дову і властивості матерії ніколи не можуть бути вичерпними, завершеними, придатними для будь%якого стану матерії. Нові

425

Є. А. Подольська «Філософія»

відкриття у фізиці, хімії будуть тільки доповненням до голов% ної властивості матерії – бути об’єктивною реальністю. Філо% софське поняття матерії є найбільш широким і універсальним, воно охоплює всі можливі види матерії.

Матерія як об’єктивна реальність має безліч властивостей, притаманних її різноманітним видам і станам. Одним з універ% сальних, невід’ємних властивостей матерії є її структурність, тобто розчленованість на якісно різні рівні її організації.

Структурна розчленованість матерії полягає у тому, що вона завжди і всюди у просторі і часі певним чином органі% зована у конкретні матеріальні системи, тобто такі цілісні ут% ворення, зв’язок між елементами у яких є більш%менш стійким і тривалим, ніж зв’язок між кожним з елементів на% вколишнього середовища.

Орієнтовно виділяють такі основні типи матеріальних сис! тем і відповідні їм структурні рівні матерії: 1) система неживої природи; 2) система живої природи; 3) суспільство. Система неживої природи включає елементарні частинки і поля, атомні ядра, атоми, молекули, макроскопічні тіла, геологічні утворен% ня, Землю та інші планети, Сонце і всі зірки, Галактику, систе% му галактик – Метагалактику, яка є лише однією із систем не% скінченого Всесвіту.

Кількість елементарних частинок постійно зростає і переви% щує вже 300 різновидів. Стійких же різновидів небагато: фото% ни (кванти електромагнітного поля), гравітони (гіпотетичні кванти гравітаційного поля), електрони, позитрони, нейтрони, протони і антипротони. Жива і соціально%організована матерії відомі поки що лише на Землі, їх виникнення – результат при% родного і закономірного саморозвитку матерії. Жива матерія – це сукупність організмів, здатних до самовідтворення з пере% дачею і накопиченням у процесі еволюції генетичної інформації. У системі живої природи існують внутрішньоорганізмові та надорганізмові біосистеми. До перших належать молекули ДНК і РНК, як носії спадковості, комплекси білкових молекул, клітини, тканини, органи, функціональні системи (нервова, кро% воносна, травлення, газообмінна та інші), організм у цілому. До

426

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

надорганізмових систем належать сімейства організмів, різні популяції – види, біоценози, біогеоценози, географічні ланд% шафти і вся біосфера.

Соціально!організована матерія – це вища форма розвит% ку життя, сукупність мислячих і свідомо перетворюючих дійсність індивідуумів і угруповань різного рівня. В свою чер% гу суспільство включає багато типів взаємоперехрещених си% стем: людина, сім’я, різні колективи (виробничі, наукові, спортивні та інші), об’єднання і організації, партії, нації і дер% жави, суспільство в цілому.

Слід відмітити, що вся класифікація досить загальна і да% леко не повна, оскільки на кожному структурному рівні мож% на виділити додаткову кількість взаємопроникаючих матер% іальних систем, що виникають на основі різних форм зв’язків і взаємодії елементів.

Структурність матерії характеризує її стан з точки зору пе! рервності і неперервності. Матерія перервна, оскільки існує у вигляді множини окремих структурних систем. Одночасно вона неперервна, бо простір між матеріальними структурними системами, тобто між усіма частинками і тілами не є абсолют% ною порожнечею, а містить у собі матеріальні поля: гравітаційні, електромагнітні, ядерні та інші.

Перервний і неперервний характер будови матерії яскраво виявляється у класифікації видів матерії за її фундаментальни% ми фізичними властивостями. У зв’язку з цим розрізняють два види матерії: речовина і поле.

Речовина – все те, що має в основному механічну масу спо! кою. Вона знаходиться у різних станах, у стані електронів, про% тонів, газів, рідини і твердих тіл, біополімерів, живих організмів. Найбільш розповсюдженим видом речовини є плазмений її стан, у якому знаходяться зірки. Реально також існує антире% човина, яка утворюється з античастинок: антипротонів, позит% ронів, антинейтронів та ін.

Поле – це вид матерії, який не має маси спокою. Елект% ромагнітні, гравітаційні поля забезпечують взаємодію і зв’я% зок речовини у макросвіті. У мікросвіті взаємодія елемен%

427

Є. А. Подольська «Філософія»

тарних частинок речовини забезпечується ядерними, мезон% ними, електропозитронними, нуклонними та іншими поля% ми. Поля заповнюють більшу частину простору як у мак% росвіті, так і в мікросвіті.

Речовина і поле – якісно різні види матерії і відрізняються один від одного насамперед масою спокою. Частинки речови% ни мають масу спокою, а електромагнітне і гравітаційне поля її не мають. Речовина і поле різняться і за закономірностями руху: швидкість розповсюдження електромагнітного і гравітаційного полів завжди дорівнює швидкості у порожнечі, а швидкість руху частинок речовини завжди менше швидкості світла. Третє розрізняння полягає в ступені проникності: речовина малопро% никна, поля дуже проникнені. Речовина і поле різняться також ступенем концентрації маси і енергії. У частинок речовини кон% центрація маси і енергії дуже велика, а в елетромагнітного і гра% вітаційного полів вона мала. Проте в ядерних полях ця різни% ця стирається. Крім того, речовина і поле розрізняються і як корпускулярна і хвильова сутність. Речовина характеризує ма% терію з точки зору її перервності, корпускулярності, поле непе% рервності і хвильової природи. Межі між речовиною і полем чітко виступають лише у макросвіті, а для мікропроцесів вони досить відносні.

Слід визначити також, що в світі може існувати і багато інших, невідомих нам видів матерії з незвичайними специфіч% ними властивостями, але всі вони – елементи об’єктивної ре% альності, яка існує незалежно від нашої свідомості.

Пізнаючи навколишній світ, ми бачимо, що в ньому немає нічого абсолютно застиглого і незмінного, все перебуває в русі, переходить з одних форм в інші. В усіх матері%

альних об’єктах відбувається рух елементарних частинок, атомів, молекул, кожний об’єкт взаємодіє з навколишнім сере% довищем. Будь%яке тіло, що перебуває в спокої відносно Землі, рухається разом з нею навколо Сонця, разом із Сонцем – відносно інших зірок Галактики, остання переміщується віднос%

428

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

но інших зоряних систем і т. д. Абсолютного спокою, рівнова% ги, нерухомості ніде немає, усякий спокій, рівновага відносні, являють собою певний стан руху.

Взятий у найбільш загальному вигляді, рух виявляється тотожним будь%якій зміні, будь%якому переходу з одного ста% ну в інший. Це загальний атрибут, спосіб існування матерії. У світі не може бути матерії без руху, як і немає руху без матерії. Рух нерозривно пов’язаний з матерією, не існує без неї; він вічний, нетворний і незнищуваний, тобто не може зникнути і не може бути створений із нічого. Ці положення знаходять своє природничо%наукове обгрунтування у законі збережен% ня і перетворення енергії; у теоріях, які розкривають природу електромагнітних явищ; у відкритті структури атомного ядра

іелементарних частинок.

Уширокому розумінні слова рух – це всякі зміни; він охоплює усі процеси, які відбуваються у Всесвіті. Рух вклю% чає і такі зміни, котрі обходять тип структури об’єкту, і розви% ток, коли у об’єкта з’являються якісно нові зв’язки і функції, відбувається його суттєве ускладнення або спрощення, рух «вгору» або «вниз».

Джерелом усіх конкретних форм руху є боротьба внутрішніх протилежностей, притаманна усім об’єктам, а також взаємодія самих об’єктів. Рух матерії, таким чином, не обумов% лений чимось надприродним, а є саморухом матерії. Втім у потоці вічно мінливої матерії існують моменти спокою, а тому рух виступає як єдність протилежностей – спокою і змін. Спокій виявляється у формі рівноваги, певної стабільності об’єктів, без чого неможливі були б самі речі з їх якостями. Будь%яким змінам як процесам тривалим, стійким також при% таманна усталеність, і таке збереження стану руху теж є спо% коєм. Рух має загальний, абсолютний характер, тоді як спокій завжди відносний.

Відносний характер спокою полягає насамперед у тому, що він має місце відносно тих чи інших матеріальних об’єктів, а не всієї матерії. До того ж стан спокою для будь%якого тіла є тим% часовим, скороминущим; він лише один з моментів існування

429

Є. А. Подольська «Філософія»

об’єкта. Рух же невідокремлений від усього існування тіла у цілому. Крім того, рівновага, спокій стосується лише окремого виду, а не всіх видів руху, притаманних об’єкту. Будь%яке тіло знаходиться у спокої лише в якомусь певному відношенні, а в інших відношеннях воно змінюється. Наприклад, тіло, яке ле% жить на поверхні Землі, знаходиться у спокої тільки відносно земної поверхні; у самому ж тілі на цей час відбуваються різно% манітні фізичні, хімічні та інші перетворення. Таким чином, рух являє собою єдність усталеності і змінюваності, а спокій – відносний момент руху. Але категорія «спокій» фіксує такі важ% ливі риси усталеності руху, як закономірність і системність.

Ніде, ніколи, ні за яких умов не було, немає і не буде жод% ного матеріального об’єкта, жодного явища, якому б не був при% таманний рух. Усе це лише підтверджує положення про зв’я% зок матерії і руху. Однак не дивлячись на це, в кінці XIX ст. у філософії з’явилась школа енергетизму, представники якої на% магались обгрунтувати ідею про можливість існування енергії без матерії і матерії без енергії. Засновником цієї школи був німецький хімік Освальд. Якщо в розвитку фізичної хімії йому вдалося внести дійсно значний вклад, то в галузі філософії не% знання діалектичних принципів призвело його до помилкової ідеї, що не матерія, а енергія є єдиною субстанцією, тобто осно% вою всього існуючого. Він вважав, що природні, суспільні і психічні явища зводяться до різних станів енергії, що можливе існування руху без матерії. Гносеологічним джерелом помилки Освальда була абсолютизація деяких успіхів термодинаміки, а саме перебільшування значення одержаної можливості відвол% ікатися від дійсно існуючої будови речовини.

Врешті%решт, спроба звести матерію до енергії призвела Освальда навіть до заперечення атомної будови речовини. На прямий зв’язок помилкових природничих висновків Освальда і Маха з їх помилковими філософськими ідеями вказував А. Ейнштейн у своїй «Творчій автобіографії»: «Упередження цих вчених проти атомної теорії можна без сумніву віднести за рахунок їх позитивістської філософської установки. Це ціка% вий приклад того, як філософські упередження заважають пра%

430