Подольська - Філософія, 2006

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

вигляді ізоморфізму і гомоморфізму. Ізоморфізм – це схожість між якими%небудь об’єктами, подібність їх форми, структури, як це має місце, наприклад, у фотографії. Гомоморфізм – це тільки приблиз% не відображення, наприклад, зображення місцевості на карті.

Відображення виявляється у якісно різних формах і залежить від ступеня організації і розвитку самої матерії. Чим вища і складніша структура матерії, тим вища форма її руху, тим вища і складніша форма відображення. У зв’язку з цим необхідно виділити кілька рівнів розвитку властивості відображення, де кожний наступний рівень складніший, ніж попередній. Перший рівень відтворення – це відображення в неживій природі, це механічне, фізичне і хімічне відображення. Другий рівень – це відтворення у живій природі. Матеріальним носієм цього рівня відображення є живі організми, білкові поєднання – це подраз% ливість, відчуття, сприймання, уявлення. Третій рівень – це соціальне відображення за допомогою людської свідомості, яка є функцією головного мозку.

Вищі форми відображення пов’язані з життям, яке є особ% ливою формою руху матерії. Матеріальним носієм життя є до% сить високоорганізована матерія – білок і нуклеїнові кислоти (ДНК і РНК). До головних функціональних ознак живого на% лежить: обмін речовин, без якого усе живе гине; особлива структурна організація, в основі якої лежить органічна клітина, здатність до відтворення собі подібних; пристосування до змінних умов зовнішнього середовища.

Життя – це насамперед процес взаємодії організму і навко% лишнього середовища. На нашій планеті воно представлене безліччю різних організмів, починаючи від найпростіших до найскладніших, таких, як людина. В процесі біологічної еволюції разом з ускладненням їх будови, поведінки вдосконалюються і властиві живій матерії форми відображення.

Елементарною і вихідною формою відображення, властивою всім живим організмам, є подразливість. Вона виявляється у вибірковому реагуванні живих тіл на зовнішні впливи (на світло, зміни температури і т. д.). Подразливість притаманна не тільки живим організмам з нервовою системою, а й усім живим

451

Є. А. Подольська «Філософія»

істотам, які не мають нервової системи, а також для всього рос% линного світу. Найелементарнішою формою подразливості є таксиси, тобто рух до джерела подразнення (світлу, запаху та ін.) або від нього (наприклад, рух одноклітинного організму амеби). Прикладом подразнення в рослин є геотропізм, коли рослини реагують на земне тяжіння, і їх органи займають пев% не положення відносно Землі. Наприклад, корені дерева, посад% женого на схилі, будуть тягнутися не перпендикулярно до схи% лу, а в напрямку дії сили тяжіння. Прикладом подразливості у рослин є також геліотропізм, коли рослини реагують схилянням або повертанням відносно джерела світла.

На вищому рівні еволюції живих організмів подразливість переходить у якісно нову властивість – чутливість, тобто здатність відображувати окремі властивості речей у вигляді відчуттів. Вищого рівня відображення досягає у хребетних тва% рин. У них виникає здатність аналізувати складні комплекси одночасно діючих подразників і відображати їх у вигляді сприй! мання – цілісного образу ситуації. Відчуття і сприймання є образами речей. Це означає появу елементарних форм психіки як функції нервової системи і форм відображення дійсності.

Розрізняють два типи поведінки тварин: інстинктивна – природжена, яка передається спадково, й індивідуально набута. Тваринам властива здатність відображувати біологічно значущі, тобто такі, що допомагають задовольняти потреби в їжі, уника% ти небезпек, властивості предметів навколишнього світу. З удос% коналенням цієї здатності пов’язане формування різних склад% них форм поведінки. У вищих тварин (мавп) вони виражаються, наприклад, у знаходженні обхідних шляхів для досягнення мети, в застосуванні різних предметів як знарядь, словом, у тому, що в побуті називається «кмітливістю» тварин.

Високий рівень розвитку психіки тварин показує, що свідомість людини має свої біологічні передумови, що між люди% ною та її тваринними предками не існує непрохідної безодні. Органи чуття та їх спеціалізація у тварин і людини є результа% том тривалого розвитку. Спеціалізація органів чуття протягом мільйонів років у ході еволюції живих істот досягла найвищо%

452

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

го розвитку в органах чуття людини. В той же час органи чут% тя людини якісно відрізняються від органів чуття тварин, оск% ільки вони розвивались у ході суспільної, трудової діяльності людей, тобто головним фактором розвитку органів чуття була праця. Завдяки п’яти органам чуття людина сприймає світ змістовніше, яскравіше, ніж тварина. І хоча орел бачить далі ніж людина, він не розрізняє і сотої частки того, що пізнає людина.

Крім того, відчуття людини носять усвідомлений характер, є

суб’єктивним образом об’єктивного світу. Вони суб’єктивні за своєю формою, тобто насамперед залежать від будови органів чуття і стану організму. Разом з тим у них є об’єктивний зміст, який не залежить ні від структури органів чуття, ні від стану організму і його свідомості. Отже, відчуття являють собою новий етап у розвитку форм відображення, притаманних живій матерії.

Свідомість людини виникла і розвивається в тісному зв’язку

звиникненням і розвитком специфічно людського мозку під впливом трудової діяльності, суспільних відносин, спілкування.

На противагу ідеалістичним поглядам матеріалізм виходить

зтого, що свідомість є функцією людського мозку, сутність якої полягає в активному цілеспрямованому відображенні дійсності. Свідомість – властивий людині спосіб ставлення до світу че% рез суспільно вироблену систему знань, закріплених у мові.

Свідомість є властивістю не всякої, а тільки високоорганізо! ваної матерії, вона пов’язана з діяльністю людського мозку. Ця властивість полягає в створенні образів об’єктивного світу, в одержанні й переробці інформації. Матеріалістична концепція свідомості грунтується на принципі відображення, тобто псих% ічного відтворення об’єкта в мозку людини у вигляді відчуттів, сприймань, уявлень, понять, суджень, висновків. Зміст свідо% мості визначається в кінцевому підсумку навколишньої дійсності, носієм її служить головний мозок людини у сукуп% ності психічних процесів. Сюди входять: усвідомлене (мислен% ня, чуття, увага, пам’ять, воля, емоції, інтуїція) і неусвідомлене (навички, автоматичні дії, інстинкти, а також емоції, інтуїція).

Отже, під психічними явищами мають на увазі всі усвідом% лені і неусвідомлені пізнавальні процеси, а також усі психічні

453

Є. А. Подольська «Філософія»

властивості людини, тобто всю сукупність явищ і станів внутр% ішнього суб’єктивного світу особи. Свідомість як психічне яви% ще є вищою формою психічного. Це частина психіки, а саме – знання про зовнішній об’єктивний світ і його закони. Таким чином, слід зауважити, що поняття психічного ширше від по% няття свідомості.

Свідомість притаманна лише найбільш досконалій формі організації матерії – мозку людини, котрий являє собою витон% чений нервовий апарат, який складається з множини нервових клітин – близько 15 мільярдів. Якщо їх розмістити у ряд, то це буде ланцюг у 15 тисяч кілометрів. Кожна з клітин при цьому завдяки відросткам у контакті з тисячами інших.

Мозок людини – це орган свідомості, а свідомість – функція людського мозку. За допомогою мозку ми думаємо, бачимо, чуємо, відрізняємо потворне від красивого, погане від доброго, приємне від неприємного. Інакше кажучи, завдяки мозку відбу% вається усе духовне, психічне життя людини. Врешті%решт, свідомість поза людським мозком не існує. Вона пов’язана з ним необхідно і нерозривно. Мозок людини має надзвичайно складну «ієрархічну» будову. Найпростіші форми відображен% ня, аналізу і синтезу зовнішніх впливів і регуляцій поведінки здійснюються нижчими відділами центральної нервової систе% ми – спинним, довгастим, середнім і проміжним мозком, а най% складніші форми – вищими «поверхами», і насамперед вели% кими півкулями головного мозку.

Взаємодія між організмом і навколишнім світом, а також між окремими частинами організму, його органами забезпечується за допомогою рефлексів, тобто реакцій організму, які викликають% ся подразненням органів чуття і здійснюються за участю цент% ральної нервової системи. Рефлекси поділяються на дві основні групи – безумовні й умовні. Безумовні рефлекси% це природжені, успадковані реакції організму на вплив зовнішнього середови% ща. Умовні рефлекси є набутими в процесі життєдіяльності ре% акціями організму. Вчення про рефлекторну діяльність мозку розвивалось багатьма вченими, а саме: І. Сєченовим, І. Павловим, М. Введенським, О. Ухтомським, Л. Орбелєм.

454

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

Мозок являє собою винятково складну функціональну систе! му. Ідея про те, що мозок – це орган думки, виникла в глибоку давнину і нині загальноприйнята у науці. Свідомість тлума% читься як діяльність мозку, і вона виникає тільки завдяки зов% нішньому впливові на мозок через органи чуття.

Органи чуття – це «апарати», призначені для відображен% ня, для інформування організму про зміни в навколишньому середовищі або всередині самого організму, а тому вони под% іляються на зовнішні і внутрішні. Зовнішні органи чуття – це зір, слух, нюх, смак і чутливість шкіри. Сигнали, що надходять від них до мозку, несуть інформацію про властивості речей, їх зв’язки, відношення. Сукупність органів чуття і відповідних нервових утворень І.П.Павлов назвав аналізаторами. Аналіз впливів середовища починається в периферійній частині анал% ізаторів – рецепторах (кінцевих утвореннях нервових волокон), де з усієї різноманітності видів енергії, що діють на організм, виділяється який%небудь певний. Найвищий і найтонший аналіз досягається тільки за допомогою кори головного мозку.

Взаємозв’язок матеріального і ідеального, а також фізіолог% ічного і психічного виявляється лише за умов органічного по% єднання філософського підходу до свідомості з природничо% науковим. Сучасне природознавство дозволяє зробити такі висновки відносно природи свідомості: по%перше, усі найск% ладніші явища психіки мають свою матеріальну, нейрофізіоло% гічну основу; по%друге, нейрофізіологічна діяльність людини сформувалась історично в процесі людських взаємовідносин під впливом суспільного середовища і трудової діяльності.

Труднощі, пов’язані з виявленням сутності свідомості, ство% рюють певні передумови для існування вульгарного матеріалі% зму, філософською основою якого був метафізичний матері% алізм. З одного боку, для нього взагалі характерна спроба удати свідомість загальною властивістю матерії. Так, наприклад, згідно з пантеїзмом, Бог розчинений у природі, наявний у ній як внут% рішня доцільність розвитку (Д. Бруно), а згідно з гілозоїзмом, вся матерія міркує, бо їй притаманна властивість відображення (Б. Спіноза, Д. Дідро, Ж. Б. Рабіне). З іншого боку, метафізич!

455

Є. А. Подольська «Філософія»

ний матеріалізм пояснює свідомість як звичайний фізіологіч% ний процес. Так, вульгарні матеріалісти стверджують, що мо% зок виділяє думку, як печінка – жовч, обстоюють матеріаліза% цію свідомості (К. Фогт, Л. Бюхнер, Я. Молешотт). Різновидом вульгарного матеріалізму є і біхевіоризм, який зводить свідомість до поведінки, ототожнює психіку людини і тварини, зводить психіку до фізіологічних реакцій. Не менш хибною є дуалістич% на концепція психофізичного паралелізму, згідно з якою психічні і матеріальні (фізіологічні) процеси являють собою абсолютно різнорідні сутності, між якими лежить безодня (Вундт, Рібо).

Проте, свідомість% це не особлива, відокремлена від матерії сутність. Створений у голові людини образ предмета не зво% диться ні до самого матеріального об’єкта, що перебуває поза суб’єктом, ні до тих фізіологічних процесів, які відбуваються в мозку і породжують цей образ. Думка, свідомість реальні. Але це не об’єктивна реальність, а щось суб’єктивне, ідеальне.

Свідомість є суб’єктивний образ об’єктивного світу. Коли ми говоримо про суб’єктивність образу, то маємо на увазі, що він являє собою не спотворене відображення дійсності, а щось ідеальне, тоб% то перероблене в голові людини матеріальне. Річ у свідомості лю% дини – це образ, а реальна річ – її прообраз. Свідомість неможли% ва без пізнавального відношення людини до об’єктивного світу.

Психіка притаманна і тваринам, але в них немає свідомості. Психічне життя властиве новонародженій дитині, але у неї ще немає свідомості.

Життя вимагає від людини не тільки усвідомлених форм поведінки, а й несвідомих, які звільняють її від постійного на% пруження свідомості там, де в цьому напруженні немає потре% би. Діапазон неусвідомленого досить широкий. Він охоплює відчуття, сприйняття, уявлення, коли вони відбуваються поза фокусом свідомості, а також інстинкти, навички, інтуїцію, уста% новки. Людина йде вулицею і про щось думає, а в цей час ба% чить майже або зовсім неусві%домлюючи цілий калейдоскоп явищ, орієнтується в потоці людей.

Проблема несвідомого завжди була предметом гострої бо% ротьби матеріалізму й ідеалізму. Найпоширеніше з учень про

456

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

несвідоме є вчення австрійського психіатра 3. Фрейда. Він дос% лідив сферу несвідомого, її місце і роль у душевних розладах. Але Фрейд помилково твердив, що свідомість визначається несвідомим, яке він розглядав як заряджену високою енергією сукупність інстинктивних прагнень. За Фрейдом, структура особистості, її поведінка, характер, а також вся людська культу% ра визначається в кінцевому підсумку природженими емоція% ми людей, їхніми інстинктами, потягом, ядром яких є статевий інстинкт. Звісно, Фрейд перебільшував значення біологічних факторів, адже вихідним чуттєвим образом, найелементарні% шим фактом свідомості є відчуття, через яке здійснюється без% посередній зв’язок з об’єктивною реальністю.

Відчуття – це відображення окремих властивостей пред! метів об’єктивного світу під час безпосереднього впливу їх на органи чуття. Якщо відчуття відображають лише окремі влас% тивості речей, то річ у цілому, в єдності її різних чуттєво відтво% рюваних властивостей відображається у сприйнятті.

Сприймання в людини звичайно включає в себе осмислення предметів, їх властивостей і відношень. Характер сприймання залежить від рівня знань, якими володіє людина, від її інтересів.

Уявлення (найвища форма чуттєвого відображення) – це образне знання про об’єкти, які сприймалися нами в минулому, але які не впливають у даний момент на інші органи чуття.

Уявлення виникають внаслідок сприйняття зовнішніх впливів

іїх збереження потім у пам’яті. Людина може творчо комбіну% вати і відносно вільно створювати нові образи в своїй свідо% мості. Відносна свобода від безпосереднього впливу об’єкта і узагальнення сукупності показників органів чуттів у єдиний наочний образ робить уявлення важливим ступенем процесу відображення, що йде від відчуттів до мислення.

Мислення, що виступає у формі понять, суджень і умови% водів, являє собою відображення суттєвих, закономірних відно% шень речей. На основі видимого, відчутного на дотик, почутого

іт. п. ми завдяки мислительній діяльності проникаємо в неви% диме, в те, що не сприймається на дотик і що не можна почути. Мислення дає нам знання про суттєві властивості, зв’язки і відно%

457

Є. А. Подольська «Філософія»

шення. За допомогою мислення ми здійснюємо перехід від зов% нішнього до внутрішнього, від явища до сутності речей, процесів.

Свідомості як функціональній властивості особливим чином організованої матерії притаманні свої якісні особливості, які відрізняють її від матерії. За своєю природою свідомість є не матеріальною, а ідеальною. Це не річ, а лише суб’єктивний об% раз; свідомість неможливо виявити за допомогою органів чут% тя. На ступені живого споглядання ідеальність свідомості ви% являється у відчуттях, сприйманні, уявленнях, а на ступені абстрактного мислення – у поняттях, судженнях, умовиводах, а також типових художніх образах.

Як ідеальне буття свідомість за своєю природою суб’єктив! на, бо, по%перше, належить суб’єкту, людині або соціальній групі і залежить від розвитку нервової системи і мозку, від ста% ну орґанізму в цілому, від багатства або бідності практичного досвіду людини, рівня історичного розвитку, знань людства, тобто за змістом вона різниться у кожної людини. По%друге, вона суб’єктивна у тому відношенні, що відображує дійсність відносно, більш!менш вірно, але не повно. Оригінал завжди ба% гатший за копію, тобто думка про предмет не охоплює його повністю. Суб’єктивність свідомості виявляється також і в тому, що в образи про об’єкти суб’єкт додає щось своє, суб’єктивне припущення. Прикладом такої суб’єктивності може бути худож% ня творчість: один і той же ландшафт різні художники зобра% жують по%різному в залежності від суб’єктивних моментів.

Однак суб’єктивність свідомості не можна абсолютизу% вати, адже хоч за формою свідомість суб’єктивна, але за змістом – об’єктивна. Змістом її є об’єктивна реальність, яку вона відображує. По%друге, свідомість об’єктивна і тому, що свідомість усіх людей, окрім моєї власної, знаходиться зовні мене і існує незалежно від мене, тобто об’єктивно. З цієї причини ми можемо вивчати свідомість, як і всяке інше явище природи, об’єктивними методами, які застосовують фізіологія і психологія. По%третє, свідомість об’єктивна у тому відношенні, що вона, виявляючись у мові, у діях лю% дей, стає доступною для інших людей.

458

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

Таким чином, у свідомості суб’єктивне і об’єктивне діалек! тичне пов’язані. Такий зв’язок забезпечує можливість відтво% рення в ідеальних образах об’єктивної дійсності.

Походження свідомості і мови пов’язане з переходом мавпоподі% бних предків від присвоєння за допомогою природних органів го% тових предметів до праці, до виго% товлення штучних знарядь, до

людських форм життєдіяльності та суспільних відносин, які виростають на її основі.

Психіка тварин допомагає їм орієнтуватися в мінливому середовищі, пристосовуватися до нього, проте вони не мо% жуть цілеспрямовано і систематично перетворювати навко% лишній світ. Якісна відмінність свідомості людини від свідо% мості тварин полягає в таких моментах: свідомість людини розвивається і функціонує за соціальними законами, а твари% ни – за біологічними; для людини характерне активно!пере! творююче відображення об’єктивного світу, а для тварини – активне пристосування; у людини є І і II сигнальні системи, відмічається і зв’язок мови й мислення, а в тварин – лише І сигнальна система; людина здатна пізнавати явище і сутність речей, їй притаманна можливість чуттєвого і логіч% ного відображення дійсності, а тварина має можливість лише чуттєвого відображення дійсності; у людини досить сильно розвинуте випереджаюче відображення, здатність передбача% ти, а у тварини випереджаюче відображення розвинуте сла% бо; у особи є самосвідомість, моральні і естетичні чуття, що зовсім відсутнє у тварин; крім того, людина здатна система! тично, цілеспрямовано пізнавати світ, а тварина – лише ви% падково «пізнає» окремі речі, явища.

Без сумніву, саме праця як доцільна діяльність є основ% ною умовою всього людського життя і формування свідо% мості. Праця створила людину. Вихідна форма праці – про% цес виготовлення знарядь із дерева, каміння, кістки тощо і виробництво за їх допомогою засобів існування. Під впли%

459

Є. А. Подольська «Філософія»

вом зміни умов існування мавпи змушені були вести інший спосіб життя, спуститися з дерев на землю, їм доводилось використовувати каміння, палиці тощо. Усе це приводило до суттєвої зміни функцій передніх кінцівок. Розвинута в процесі трудової діяльності рука справляла вплив на вдос% коналення всього організму, в тому числі і мозку. Свідомість могла виникнути тільки як функція складно% організованого мозку. Під впливом трудової діяльності у зв’язку з розвитком мозку вдосконалювались і органи чут% тя людини, дедалі точнішим і тоншим ставав дотик, слух, більш проникливим став зір.

Свідомість спочатку являла собою тільки усвідомлення най% ближчого чуттєво%сприйманого середовища, безпосередніх зв’язків з іншими людьми. Надалі в ході ускладнення форм праці й суспільних відносин формувалась здатність до мислен% ня у вигляді понять, суджень і умовиводів.

Соціальна обумовленість виникнення і розвитку свідо% мості досить глибоко обгрунтована у творі Ф. Енгельса «Роль праці у процесі перетворення мавпи у людину». Пра% ця як цілеспрямована діяльність з самого початку пов’яза% на з виготовленням знарядь праці і застосуванням їх з ме% тою виготовлення продуктів для задоволення потреб людини. Потреба в систематичному використанні знарядь праці спонукала людиноподібних мавп поступово перехо% дити до обробки природничого матеріалу і створення все більш досконалих знарядь праці. Усе це призводило до сут% тєвої зміни функцій передніх кінцівок. Вони пристосовува% лись до все нових і нових операцій і поступово перетворю% вались на природні знаряддя праці руки. Мозок людиноподібної мавпи набував здатності творити більш складні трудові операції. Під впливом трудової діяльності удосконалювались органи чуття людини. Виробництво зна% рядь праці і матеріальних благ для життя започаткували процес якісного перетворення тваринного стада, у якому жили людиноподібні мавпи, у першу, хоча і стадну форму, але вже людського суспільства. Стадо трансформується у то%

460