8.5.1. Весілля, придане і розлучення

Індуїстська весілля раджпутів

Відповідно до древньої індуїстської традиції, після весілля чоловік повинен бути як бог для своєї дружини. По сьогоднішній день багато жінок-індуски слідують запропонованим ритуалам у спілкуванні зі своїм чоловіком, торкаючись до його стопах, омиваючи їх і отримуючи від нього благословення. В " Ману-смріті "описується вісім видів весілля: у двох з яких батьки нареченої перед весіллям одягають її в дорогий одяг і покривають коштовностями, у двох інших - сім'я нареченого підносить різні дари сім'ї нареченої і в інших чотирьох не відбувається ніякого обміну подарунками. З віршів" Ріг-веди "можна зробити висновок про те, що у ведичній культурі жінки виходили заміж у дорослому віці і, можливо, мали право обирати свого чоловіка ^[126]. У весільному гімні "Ріг-веди" ^[127] йдеться про "чоловіків" ( у множині) для однієї дружини ^[128].

Молодята після обряду індуїстської весілля в Непалі.

Практика давати придане не заохочується в ортодоксальному індуїзмі і на думку деяких дослідників є "збоченням санскрітіческіх весільних приписів в писаннях" ^[129]. Придане тісно пов'язане з кастовим статусом - у вищих кастах придане зазвичай повинна давати родина дівчини, а в нижчих - навпаки дається родиною жениха ^[130]. В сучасному індуїзмі спостерігається тенденція до все більш широкого використання обряду давати придане, в тому числі через вплив таких процесів як санскрітізація і урбанізація ^[129].

Як у "Ману-смріті", так і в " Артха-шастра "говориться, що якщо чоловік імпотент, здійснив акт подружньої невірності, став аскетом, був вигнаний з товариства або пропав без вісті і не з'явився протягом певного періоду часу, тоді дружина має право залишити його і знову вийти заміж. В "Артха-Шастра" також стверджується, що за інших обставин, розлучення можливий тільки при обопільній згоді обох сторін.

8.5.2. Вдівство і повторне заміжжя

У традиційних індуїстських сім'ях, вдови повинні були, а в багатьох сім'ях повинні і по сьогоднішній день, носити біле сарі і відмовитися від використання прикрас, включаючи бінді. Присутність вдів на релігійних ритуалах розглядалося як поганий знак, і вони були приречені проводити залишок своїх днів, практикуючи духовні аскези ^[131]. Подібні обмеження в правах для вдів були особливо сильні в вищих кастах індійського суспільства, де жінки навіть повинні були голити голову, і де була строго обмежена можливість повторного заміжжя ^[132]. В даний час, подібним обмеженням слід тільки невелика кількість вдів, хоча ореол несприятливості навколо вдівства продовжує залишатися ^[131]. Хоча в багатьох текстах описується можливість повторного заміжжя для вдів, це завжди розглядається як несприятлива ситуація. Вдови не володіли однаковими правами з жінками, які були замужем тільки один раз, а діти вдів обмежувалися в деяких правах. Згідно з даними на 2007, вдови складають 3% населення Індії ^[133]. Для багатьох вдів єдиною можливістю вижити є жебракування на вулицях. Соціологічні дослідження показують, що багато вдови через острах порушити усталені звичаї, не хочуть повторно виходити заміж.

Індуїстська вдова спалює себе на похоронному багатті разом з тілом свого чоловіка. Гравюра 1820.