4. Показники руху персоналу на підприємстві.

Зміна чисельності працівників підприємства у зв’язку із звільненням та прийомом на роботу називається рухом, або оборотом персоналу підприємства. Рух (оборот) працівників на підприємстві характеризують такі показники:

Коефіцієнт обороту за прийомом () – це відношення чисельності всіх прийнятих працівників за даний період ()до середньооблікової чисельності працівників ():

Коефіцієнт обороту за вибуттям ()– це відношення усіх вибулих працівників ()до середньооблікової чисельності працівників ():

Коефіцієнт плинності кадрів ()– це відношення вибулих з підприємства працівників з неповажних причин (з ініціативи працівника, через прогули, порушення трудової дисципліни тощо) ()до середньооблікової чисельності ():

Для оцінки персоналу підприємства можна використовувати також показники, що визначають рівень трудової дисципліни за кількістю неявок на роботу; відповідність кваліфікації працівників рівню складності виконуваних робіт; показники, що характеризують структуру персоналу підприємства тощо.

Рівень дисципліни ()визначає кількість неявок на роботу ()у загальній кількості відпрацьованих за визначений період людино-годин ():

Відповідність кваліфікації працівників рівню складності виконуваних робіт ()визначається як співвідношення середнього тарифного розряду групи працівників ()і середнього тарифного розряду виконуваних робіт ():

Структура персоналу підприємства ()представляє собою характеристику питомої ваги кожної з його складових груп (), відтворену у відсотках до сумарної чисельності всього промислово-виробничого персоналу підприємства ():

Крім того рух персоналу підприємства знаходить відображення в балансах ресурсів робочої сили, які можуть включати такі абсолютні показники:

– наявність працівників на початок періоду;

– загальна чисельність прийнятих на роботу, в тому числі за джерелами (за направленнями служби зайнятості, перевід з інших підприємств тощо).

– загальна чисельність звільнених з роботи, в тому числі з причин вибуття (переведення в іншу організацію, у зв'язку з розірванням трудового договору за ініціативою працівника або адміністрації, призов на військову службу тощо);

– чисельність працівників на кінець року.

5. Продуктивність праці, виробіток та трудомісткість.

Продуктивність праці як економічна категорія представляє собою результативність (ефективність) праці, тобто здатність людей виготовляти певну кількість матеріальних благ за одиницю часу.

Залежно від масштабності виконуваних трудових процесів розрізняють наступні види продуктивності праці:

– глобальну (макроекономічний рівень);

– локальну (галузевий, регіональний, рівень підприємства);

– індивідуальну (конкретні підрозділи, робочі місця та працівники).

На підприємствах продуктивність праці розраховується через показники виробітку і трудомісткості продукції, між якими існує зворотно пропорційна залежність.

Виробіток () – це кількість продукції, виробленої за одиницю робочого часу або, яка припадає на одного середньооблікового працівника підприємства. Він розраховується як відношення обсягу виробленої продукції () до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції () або до середньооблікової чисельності працівників ():

або

Оскільки даний показник може розраховуватися за різні часові періоди, то розрізняють середньо-годинний, середньоденний, середньомісячний, середньо квартальний та середньорічний виробіток продукції.

Оскільки обсяг виробництва продукції може вимірюватися у різних одиницях, то розрізняють три методи визначення виробітку, а відповідно й рівня продуктивності праці: натуральний (умовно-натуральний), вартісний і трудовий (за нормованим робочим часом).

Натуральний (умовно-натуральний) метод вимірювання продукти­вності праці найбільш достовірний й точний, проте сфера його застосування досить обмежена. Натуральні показники при визначенні виробітку застосовуються на підприємствах таких галузей, як газова, вугільна, нафтова, електроенергетична, лісова тощо, а умовно-натуральні – в текстильній, цементній промисловості, металургії, виробництві мінеральних добрив тощо.

Вартісний метод визначення виробітку є універсальним, проте він враховує не тільки зміну витрат живої праці, але й значною мірою вплив структурних зрушень у виробничій програмі, матеріаломісткості продукції, яка випускається, зміну цін тощо. Виробіток у грошовому виразі на підприємстві залежно від галузі застосування даного показника можна визначати за показниками валової, товарної, реалізованої і чистої продукції.

Трудовий методвимірювання продуктивності праці спирається на загальну трудомісткість виробничої програми підприємства. На практиці він має обмежену сферу застосування: на окремих робочих місцях, у бригадах, на дільницях і в цехах, які випускають різнорідну й незавершену продукцію, яку неможливо виміряти ні в натуральних, ні у вартісних одиницях.

Трудомісткість () це витрати живої праці або, інакше кажучи, витрати часу навиробництво одиниці продукції. Показник трудомісткості має ряд переваг порівняно з показником виробітку. Він установлює пряму залежність між обсягом виробництва і трудовими витратами, дозволяє розраховувати та встановлювати норми та нормативи тощо. Визначається за формулою:

Окремо слід відзначити, що показник виробітку є прямим показником продуктивності праці, оскільки чим більша величина цього показника (за інших рівних умов), тим вища продуктивність праці. А показник трудомісткості є зворотним, оскільки чим менша величина цього показника, тим вища продуктивність праці.

Залежно від складу витрат праці, які включаються в трудомісткість продукції, та їх ролі в процесі виробництва виділяють технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва, виробничу трудомісткість, трудомісткість управління виробництвом і повну трудомісткість (рисунок).

Рисунок – Структура повної трудомісткості виготовлення продукції

Враховуючи характер і призначення витрат праці, кожний з наведених показників трудомісткості може бути проектним, перспективним, нормативним, плановим і фактичним.