Глава 6.

Порядок звільнення працівників

Стаття 122. Обмеження на звільнення працівників

1. Забороняється звільнення працівника за ініціативою роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, крім випадків звільнення на підставі, визначеній статтею 111 цього Кодексу, або у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

2. Забороняється звільнення працівника за ініціативою роботодавця в період перебування його у відпустці, крім випадку звільнення на підставі ліквідації підприємства, установи, організації, а також у період перебування у відрядженні.

Стаття 123. Обмеження звільнення працівників віком молодше вісімнадцяти років

1. Звільнення працівників віком молодше вісімнадцяти років за ініціативою роботодавця, як правило, не допускається, крім випадків звільнення на підставах, визначених статтями 109 і 114 цього Кодексу, ліквідації підприємства, установи, організації або припинення фізичною особою виконання функцій роботодавця. Звільнення таких працівників допускається за умови отримання згоди служби у справах неповнолітніх. За наявності підстави, визначеної статтею 110 цього Кодексу, звільнення працівників віком молодше вісімнадцяти років допускається у разі, коли роботодавець запропонував працівникові іншу роботу, що відповідає спеціальності та кваліфікації працівника, а працівник відмовився від переведення.

Стаття 124. Заборона звільнення з мотивів досягнення працівником пенсійного віку чи отримання ним права на пенсію

1. Забороняється звільнення працівника за ініціативою роботодавця з мотивів досягнення ним пенсійного віку чи отримання права на пенсію, за винятком, встановленим законом.

Стаття 125. Розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця з урахуванням думки виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

1. Розірвання трудового договору на підставах, передбачених статтею 103, частиною першою статті 110 цього Кодексу, допускається лише за умови врахування думки виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), членом якої є працівник.

Стаття 126. Порядок врахування думки виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця

1. У випадках, передбачених статтею 125 цього Кодексу, роботодавець надсилає запит до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) щодо звільнення працівника. До запиту додається проект наказу про звільнення та документи, що підтверджують наявність підстав звільнення.

2. Запит роботодавця розглядається в присутності працівника (його представника) та особи, уповноваженої роботодавцем. Розгляд запиту у відсутність працівника (його представника) допускається лише за наявності на це письмової згоди. У разі відсутності працівника (його представника) розгляд запиту роботодавця відкладається.

3. Думка виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) щодо звільнення працівника оформлюється у вигляді пропозицій, що повинні бути вмотивованими і викладеними у письмовій формі. Зазначені пропозиції повинні бути передані роботодавцеві протягом 10 днів після отримання запиту. Неотримання письмових пропозицій виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) у цей строк, отримання невмотивованих пропозицій дає роботодавцеві право звільнити працівника без врахування думки відповідного профспілкового органу (профспілкового представника).

4. У разі коли виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) висловив думку про незаконність або недоцільність звільнення, роботодавець зобов’язаний провести консультації з цим органом.

5. Роботодавець має право звільнити працівника протягом одного місяця після отримання пропозицій, в яких викладено думку відповідного виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) стосовно звільнення працівника.

6. У разі звільнення працівника всупереч думці відповідного зазначеного органу (представника) цей орган (представник) і працівник можуть звернутися до суду із заявою про поновлення на роботі.

Стаття 127. День звільнення працівника з роботи

1. Днем звільнення працівника з роботи є останній день фактичного виконання працівником трудових обов’язків, а у випадках, передбачених статтею 132 цього Кодексу, — останній день відпустки.

2. Звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності допускається на підставах визначених у статтях 96-98, 100, 115-121 цього Кодексу. У цьому разі день звільнення зазначається в наказі.

3. Працівник, якому роботодавець відповідно до вимог статті 130 цього Кодексу зобов’язаний забезпечити повернення до місця постійного проживання або до місця укладення з ним трудового договору, не може бути звільнений з роботи раніше дня повернення до місцезнаходження роботодавця.

Стаття 128. Оформлення звільнення

1. Про звільнення працівника роботодавець зобов’язаний видати наказ. У наказі зазначаються фактичні обставини, що стали підставою звільнення, стаття закону (частина, пункт), за якою проведено звільнення, формулюються підстави звільнення відповідно до цієї статті (частини, пункту).

Стаття 129. Видача працівникові документів у разі звільнення

1. У день звільнення працівника роботодавець на його вимогу вносить до трудової книжки запис про звільнення з зазначенням статті закону або (частини, пункту) з формулюванням підстави звільнення. У разі звільнення за ініціативою роботодавця і у випадках, коли трудова книжка не велась, видається також засвідчена роботодавцем копія наказу про звільнення. На вимогу працівника роботодавець зобов’язаний видати йому рекомендаційну характеристику. Якщо працівник у день звільнення не працював, роботодавець зобов’язаний видати зазначені документи на першу вимогу працівника особисто або за письмовою заявою працівника, засвідченою в установленому законом порядку, вислати їх поштою (цінним листом).

2. Роботодавцеві забороняється видавати третім особам будь-яку інформацію про причини звільнення та інші відомості про працівника, крім видачі їх на прохання працівника та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 130. Обов’язок роботодавця забезпечити при звільненні працівника повернення його до місце знаходження роботодавця

1. Якщо на день звільнення працівник через особливості роботи (пересувний характер роботи, виконання роботи в польових умовах, вахтовим методом тощо) знаходиться поза місцезнаходженням роботодавця, роботодавець зобов’язаний забезпечити повернення працівника в строки, що забезпечують працівникові можливість отримати в день звільнення трудову книжку, інші документи і належні йому заробітну плату, гарантійні, компенсаційні та інші виплати за місцезнаходженням роботодавця. Повернення працівника здійснюється за рахунок роботодавця, а в необхідних випадках — і його засобами.

Стаття 131. Обов’язок роботодавця провести розрахунок з працівником, з яким припинено трудові правовідносини

1. Роботодавець зобов’язаний провести з працівником, з яким припинено трудові правовідносини, у день звільнення розрахунок з заробітної плати, гарантійних, компенсаційних та інших виплат. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

2. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 132. Реалізація права на відпустку у разі звільнення працівника

1. За письмовою заявою працівника у разі його звільнення йому може бути надано невикористані дні щорічних відпусток і соціальних відпусток, що надаються працівникам, які мають дітей (стаття 205 цього Кодексу), з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Тривалість відпустки при цьому визначається з включенням до стажу роботи, що дає право на відпустку, періоду відпустки. У цьому випадку до початку відпустки працівникові видаються належне оформлені документи, передбачені статтею 129 цього Кодексу. В цей же строк проводиться розрахунок із заробітної плати, гарантійних, компенсаційних і інших виплат.

2. Працівник не має права на отримання відпустки з наступним звільненням у випадках звільнення з підстав, визначених статтею 109 цього Кодексу.

3. У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудових відносин невикористані дні відпусток з наступним звільненням можуть бути надані за його письмовою заявою і тоді, коли час відпустки повністю або частково виходить за межі строку дії таких відносин. У цьому випадку днем звільнення також є останній день відпустки.

Стаття 133. Гарантійні виплати за невикористані відпустки у разі звільнення працівника

1. У разі звільнення працівнику здійснюються гарантійні виплати за всі не використані ним дні щорічних відпусток і соціальних відпусток, що надаються працівникам, які мають дітей (стаття 228 цього Кодексу).

2. У разі коли працівник не бажає чи йому відповідно до закону заборонено використання щорічної трудової відпустки при звільненні, йому здійснюються гарантійні виплати за всі дні невикористаної щорічної трудової відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, за всі роки до дня звільнення без будь-яких обмежень.

3. Якщо працівник до звільнення пропрацював частину робочого року, гарантійні виплати здійснюються на його користь пропорційно відпрацьованому часу за кількість днів відпустки, що визначається з точністю до однієї десятої. При округленні частини, що менше п’яти сотих, не враховуються, а частини, що дорівнюють п’яти сотим або є більшими, враховуються як одна десята.

4. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як десять місяців, гарантійні виплати на їх користь здійснюються за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

5. Гарантійні виплати за дні невикористаної відпустки здійснюються працівникові в день звільнення.

Книга третя

Умови праці