§2. Відносини між роботодавцем і працівником щодо оплати праці

Стаття 222. Право працівника на оплату праці

1. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до цього Кодексу, нормативно-правових та інших актів у сфері праці, угод, колективного і трудового договору.

2. Право працівника на оплату праці, що випливає з нормативно-правових та інших актів у сфері праці, угод, колективного і трудового договору, не може бути порушене у зв’язку з відсутністю коштів на оплату праці або з інших підстав.

3. Забороняється будь-яке зниження розміру оплати праці за дискримінаційними ознаками.

Стаття 223. Повідомлення працівників про умови оплати праці

1. Під час прийняття працівника на роботу роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть проводитися відрахування із заробітної плати відповідно до законодавства.

2. Про нові або заміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніше ніж за місяць до їх запровадження або заміни.

Стаття 224. Мінімальна заробітна плата

1. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для роботодавців — юридичних і фізичних осіб.

2. Мінімальна заробітна плата — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за календарний місяць за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата. Тарифна ставка не може встановлюватися на рівні, який не забезпечує працівникові мінімальної заробітної плати за умови виконання місячної норми робочого часу та досягнення середнього показника виконання норм виробітку (норм часу) за місяць, що дорівнює ста відсоткам. Місячний оклад не може встановлюватися менше мінімальної заробітної плати. Якщо

у зв’язку з введенням в дію закону, яким підвищується мінімальна заробітна плата, тарифні ставки (оклади) не забезпечують право працівників на мінімальну заробітну плату, положення нормативно-правових та інших актів у сфері праці, угод, колективних договорів, у частині, що суперечать закону, не застосовуються.

3. При визначенні виконання роботодавцем обов’язку оплачувати працю в розмірі, який не може бути нижче встановленої мінімальної плати, додаткова заробітна плата не враховується.

4. Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

1) прожиткового мінімуму, встановленого законом;

2) загального рівня заробітної плати;

3) продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов;

4) пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок та об’єднань роботодавців, які об’єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди.

5. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється законом раз на рік під час затвердження Державного бюджету України.

Стаття 225. Інші державні мінімальні гарантії в оплаті праці та інших виплат роботодавців працівникам

1. Норми оплати праці (за надурочні роботи; за роботу у дні державних і релігійних свят, робота в які не проводиться, та вихідні дні (стаття 165); у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; за роботу працівників молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості робочого часу тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічної трудової та інших видів відпустки; для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для працівників, яких переведено за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання), а також гарантії та компенсації працівникам у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, відкомандирування, репатріації, роз’їзного характеру роботи, роботи у польових умовах і вахтовим методом (польове забезпечення) тощо встановлюються цим Кодексом, нормативно-правовими та іншими актами у сфері праці.

2. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті, є мінімальними державними гарантіями.

Стаття 226. Форми і системи оплати праці

1. Оплата праці працівників здійснюється за почасовою або відрядною формою.

2. Почасова форма оплати праці передбачає виплату працівникові встановленої тарифної ставки (окладу, посадового окладу) за умови виконання норми робочого часу. Не може зменшуватися тарифна ставка (оклад, посадовий оклад), що підлягає виплаті працівникові при почасовій формі оплати праці, у зв’язку з неповним виконанням норм праці (посадових обов’язків).

3. Відрядна форма оплати праці передбачає збільшення (пропорційне чи прогресивне) заробітної плати залежно від рівня перевиконання норм виробітку (інших норм праці) і її зменшення у зв’язку з невиконанням цих норм.

4. На підставі почасової і відрядної форми оплати праці з урахуванням особливостей організації праці можуть запроваджуватися системи оплати праці, що передбачають виплату працівникам премій, надбавок, доплат тощо і забезпечують стимулювання продуктивної якісної праці. Оплата може здійснюватися за результатами індивідуальної та колективної праці.

5. Форми і системи оплати праці, тарифні сітки, ставки, тарифні ставки (оклади), схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних виплат встановлюються у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених цим Кодексом, нормативно-правовими актами у сфері праці, генеральною, галузевими, територіальними угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити ці питання з виборним профспілковим органом або вільно обраними працівниками представниками (представником).

6. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) робітникам, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються трудовим договором не нижче розміру, що передбачається в порядку, встановленому частинами першою і другою цієї статті, а в межах трудового договору — роботодавцем самостійно.

Стаття 227. Порядок визначення розцінок у разі застосування відрядної форми оплати праці

1. У разі застосування відрядної форми оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів робіт, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу).

2. Розцінка при відрядній формі оплати праці визначається шляхом ділення годинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на годинну (денну) норму виробітку. Зазначена розцінка може бути визначена також шляхом множення годинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу.