Цивільне право (ч. 1) Загальна частина

В сучасних умовах значно зростає роль цивільного права як основного регулятора майнових відносин. Цивільне право – одна з найскладніших навчальних дисциплін, які вивчаються у вищих навчальних закладах юридичного профілю. Студент повинен орієнтуватися у великому масиві цивільно-правових актів, слідкувати за змінами в законодавстві в той же час, великий обсяг навчального і нормативного матеріалу, складність теоретичних конструкцій, відсутність єдності судової практики з окремих питань не повинні бентежити студента.

Сучасний курс цивільного права орієнтує студента не лише на коментування законодавства та його аналіз, а передусім на засвоєння основних положень цивілістичної науки. Необхідно виходити з того, що цивільне право є фундаментальною юридичною дисципліною і основою викладання дисципліни повинні бути не лише конкретні норми закону, а, перш за все, основні цивілістичні поняття та конструкції, способи та форми їх практичного використання.

За цих умов набуті ними знання ніколи не застаріють і при прийнятті нових нормативних актів, оскільки предметом вивчення є правознавство, а не окремі акти законознавства.

Мета дисципліни:досягнення всебічного глибокого розуміння студентами природи і суті цивільно-правових відносин, підготовка до практичної діяльності висококваліфікованих спеціалістів із всебічним знанням цивільного права.

Основні завданнямививчення курсу цивільного права є :

• глибоке засвоєння сутності цивілістичних категорій, цивільно-правових інститутів та конструкцій;

• вміння вільно орієнтуватися в масиві нормативних актів, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини;

• формування сучасного правового мислення та культури;

• розуміння сучасних тенденцій розвитку цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

В результаті вивчення дисципліни "Цивільне право" студенти повинні:

знати

• цивілістичний інструментарій (правоздатність, дієздатність, правочин, реституція, право власності, сервітут, емфітевзис, суперфіцій, трансмісія, зобовʼязання, кредитор, боржник, договір, евікція, делікт та інші), засвоїти основні цивільно-правові інститути.

уміти

• самостійно аналізувати акти цивільного законодавства, володіти навичками практичного використання цивільно-правових засобів.

Основною нормативною базою курсу цивільного права є Конституція України, а також Цивільний кодекс України (далі ЦК України), оскільки саме ці кодифікаційні акти становлять той фундамент, на якому будується цивільне законодавство.

Основні терміни дисципліни

Правоздатність фізичної особи – здатність мати цивільні права та обовʼязки.

Цивільна дієздатність фізичної особи– здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обовʼязки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Правочином – є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовʼязків.

Позовна давність– це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Право власності– право особи на річ ( майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право інтелектуальної власності– це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший обʼєкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України або іншим законом.

Спадкуваннямє перехід прав та обовʼязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець) до інших осіб (спадкоємців).

Зобовʼязаннямє правовідношення, в якому одна сторона(боржник) зобовʼязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовʼязку.

Договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обовʼязків.

Зміст договору – становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовʼязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Односторонній договір – це договір, в якому одна сторона бере на себе обовʼязок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обовʼязку щодо першої сторони.

Двосторонній договір – договір, в якому правами та обовʼязками наділені обидві сторони.

Публічний договір – договір, в якому одна сторона – підприємець – що взяла на себе обовʼязок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.