61. Причини виникнення та характеристика переломів кісток.

Переломи виникають під час різких рухів, ударів, падіння з висоти. Вони можуть бути закритими й відкритими. У разі закритих переломів цілісність шкірного покриву не порушується, а у разі відкритих — у місці перелому є рана. Найнебезпечнішими є відкриті переломи. Розрізняють переломи без зсуву і зі зсувом кісткових фрагментів. Переломи, за яких утворюються тільки два уламки, називають одиничними, переломи з кількома уламками — множинними. Під час аварій, катастроф, землетрусів та ядерного ураження у людей можуть бути множинні переломи кількох кісток. Найважчими є переломи, які поєднуються з опіками й радіаційним ураженням. Переломи, що виникають внаслідок влучення кулі чи осколка снаряда, називають вогнепальними. Для них характерні роздроблення кісток на великі та дрібні осколки, роздушення м’яких тканин у місці перелому, відрив частини кінцівки. Основні ознаки переломів: біль, припухлість, синець, ненормальна рухливість у місці перелому, порушення функції кінцівки. Якщо перелом відкритий, у рані можна побачити уламки кісток. Переломи кісток кінцівок супроводжуються їх укороченням і скривленням у місці перелому. Ушкодження ребер може утруднювати дихання, під час обмацування в місці перелому чутний хрускіт (крепітація) уламків ребра. Переломи кісток таза й хребта часто супроводжуються розладами сечовипускання й порушенням рухів у нижніх кінцівках. У разі переломів кісток черепа незрідка буває кровотеча з вух. У важких випадках переломи супроводжуються шоком. Особливо часто розвивається шок у разі відкритих переломів з артеріальною кровотечею.

62. Травматичний шок, фази, профілактика.

Травматичний шок — небезпечне для життя ускладнення, що характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, кровообігу, обміну речовин та інших життєво важливих функцій. Причиною шоку можуть бути одноразові чи повторні важкі травми. Особливо часто шок виникає під час великих кровотеч, узимку — під час охолодження пораненого. Залежно від часу появи ознак шоку він може бути первинним і вторинним. Первинний шок виникає в мить отримання травми або незабаром після неї. Вторинний шок може настати після надання допомоги потерпілому й недбалого його транспортування, а також поганої іммобілізації у разі переломів. Розрізняють дві фази травматичного шоку— порушення й гальмування. Фаза порушення розвивається відразу після травми як певна реакція організму на сильний больовий подразник. При цьому постраждалий виявляє занепокоєння, борсається від болю, кричить, благає про допомогу. Ця фаза короткочасна (10—20 хв), її не завжди можна виявити під час надання першої медичної допомоги. Далі настає фаза гальмування, коли за повної свідомості постраждалий не просить про допомогу, він загальмований, байдужий до того, що відбувається, усі життєво важливі функції приг­нічені: тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, дихання ледь помітне. Залежно від важкості розрізняють чотири ступені травматичного шоку: легкий, середньої тяжкості, важкий шоковий стан, украй важкий шоковий стан. Основними засобами профілактики шоку є: зменшення болю після отриманої травми, зупинка кровотечі, недопущення переохолодження, правильне виконання прийомів першої медичної допомоги й дбайливе транспортування. Надаючи першу медичну допомогу потерпілому, який перебуває в стані шоку, необхідно передусім зупинити небезпечну для життя кровотечу, ввести шприц-тюбиком знеболюючий засіб, укрити чимось теплим, а за наявності переломів провести іммобілізацію.