19. Принципи нормування небезпечних хімічних речовин.

При моделюванні на лабораторних тваринах взаємодії хімічної речовини з організмом переслідуються наступні цільові принципи:

1) виявлення можливості гострого отруєння;

2) якщо отруєння виникло – виявлення його симптомів і клінічної картини загибелі тварин;

3) шляхом дослідження трупів загиблих тварин з'ясовують критичні органи ураження речовиною;

4) установлення параметрів гострої токсичної дії речовини при різних шляхах надходження в організм: середньо-смертельної токсичної дози (токсодози) (LD50), середньо-смертельної концентрації (LCt50), порога гострої дії (PCt50). При цьому досліджуються всі можливі шляхи надходження речовини в організм. Отримані значення параметрів необхідні для уточнення орієнтованого рівня впливу, розрахованого раніше аналітичними методами. Поріг гострої дії – це та найменша концентрація хімічної речовини, що викликає статистично достовірні зміни в організмі при одноразовому впливові. Знаючи поріг гострої дії, можна визначити зону гострої дії і коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння. Специфічним параметром небезпеки речовини є коефіцієнт запасу – це величина, на яку потрібно розділити поріг хронічної дії, щоб забезпечити повну безпеку речовини. Величина коефіцієнта запасу залежить від ступеня токсичності речовини, здатності до кумуляції, наявності специфічних видів дії. Він може коливатися від 2 до 20, у залежності від перерахованих вище факторів. Гранично допустима концентрація – це максимальна концентрація шкідливих речовин, що не робить впливу на здоров'я людини.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах (див. додаток 1, табл.1, 2, 3).

Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно.

Вважається, що ГДК шкідливої речовини — це такий вміст її у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить здоров'ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не лише на здоров'я людини, але й на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроор­ганізми й природні угруповання в цілому.

20. Механічні коливання(вібрація) та її вплив на людину.

Коливання – це багаторазове повторення однакових чи майже однакових процесів, які супроводжують більшість природних явищ та викликаних людською діяльністю. Механічні коливання – це періодично повторювані, обертальні чи зворотно поступові рухи. Це теплові коливання атомів, биття серця, коливання моста під ногами, землі від проїжджаючого поруч потяга. Будь який процес механічних коливань можна звести до одного чи декількох гармонічних синусоїдальних коливань. Основними параметрами гармонічного коливання є: амплітуда – максимальне відхилення від положення рівноваги; швидкість коливань; прискорення; період коливань – час одного повного коливання; частота коливань – число повних коливань за одиницю часу. Усі види техніки, що мають вузли, які рухаються, створюють механічні коливання. Збільшення швидкодії і потужності техніки призвело до різкого підвищення рівня, що називають вібрацією. Вібрація – це малі механічні коливання, що виникають у пружних тілах під впливом перемінних сил. Вібрація машин може приводити до порушення функціонування техніки і викликати серйозні аварії. Встановлено, що вібрація є причиною 80% аварій у машинах, зокрема, вона приводить до нагромадження втомлюючих ефектів у металах, появі тріщин. При вивченні впливу вібрації на людину її тіло розглядають як складну динамічну систему. Чисельні дослідження показали, що ця динамічна система міняється в залежності від пози людини, її стану – розслабленості, напруженості і інших факторів. Для такої системи існують небезпечні, резонансні частоти, і якщо зовнішні сили впливають на людину з частотами, близькими чи рівними резонансним, то різко зростає амплітуда коливань як усього тіла, так і окремих його органів. Коливання викликають у тканинах організму перемінні механічні напруги. Змінні напруги уловлюються безліччю рецепторів і трансформуються в енергію біоелектричних і біохімічних процесів. Інформація про діючу на людину вібрацію сприймається особливим органом почуттів – вестибулярним апаратом.

Вібрація – це тремтіння всього тіла або окремих його частин унаслідок виконання певних робіт. Джерелом вібрації є механічні, пневматичні й електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, встановлене без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні і с/г машини. За хар-ром впливу на організм розрізняють заг та локальну вібрацію. Загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини, локальна — залучає до коливання лише окремі частини тіла. Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю людини — від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої дія-ті і нервової системи, деформації м’язів та кісток, порушення чутливості шкіри і кровообігу тощо. Віброізоляція зменшує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого. Вібропоглинання може бути здійснено: використанням конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям; нанесенням на поверхню виробу шару пружнов’язких матеріалів, що мають потужне внутрішнє тертя. До засобів інд захисту від вібрації відносяться: спеціальне віброзахистне взуття, рукавиці з м’якими надолонниками.