Стаття 388. Приховування майна Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, —

карається, штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок виконання вироків у частині конфіскації майна або інших правових рішень щодо забезпечення відповідного правового режиму майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано.

2. Предметом злочину є майно, що підлягає конфіскації, або на яке накладено арешт чи яке описано.

Майно, що підлягає конфіскації, — це майно, на яке не накладався арешт і яке ще не описане, але можлива його конфіскація. Конфіскація майна застосовується: як вид покарання (ст. 59 КК), як вид адміністративного стягнення (ст. 24 КАП) і як правовий засіб вирішення питання про речові докази (ст. 81 КПК). Порядок накладення арешту на майно або його опису регламентується законом. . 3. Об’єктивна сторона злочину полягає у приховуванні зазначеного майна.

Під приховуванням майна розуміється його утаювання від органів, які виконують відповідні процесуальні дії (переміщення його у невідоме для інших місце, неповідомлення про місце розташування, зміна його вигляду, правового статусу тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій.

4. Суб’єкт злочину загальний. Проте суб’єктом приховування майна, на яке накладено арешт чи яке описано, є особа, якій майно передано на зберігання відповідно до закону.

5. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Кпк (ст. Ст. 125,126,247).

ЦПК (ст. ст. 15-2,382,379).

Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999р. (ст. ст. 50,55).

Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі

1. Ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарань,—

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання,—

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є правосуддя в частині встановленого порядку виконання вироків суду.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає в: 1) ухиленні від: а) сплати штрафу; б) позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю ( ч. 1 ст. 389); 2) ухиленні від відбування: а) громадських робіт; б) виправних робіт.

Ухилення від сплати штрафу — це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов’язку сплатити штраф. Ухиленнявід позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю — це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов’язку утриматись від обіймання певної посади чи заняття певною діяльністю протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухилення може мати місце шляхом подальшого заняття видом діяльності, яким заборонено займатись, перебування на посаді, обіймати яку заборонено судом, влаштування на таку посаду в іншому підприємстві, установі чи організації тощо. Виконання вироків суду про накладення штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю покладено законом на Державну виконавчу службу.

Ухилення від відбування громадських робіт — це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов’язку у вільний від роботи чи навчання час безоплатно виконувати суспільне корисні роботи, вид яких визначено органами місцевого самоврядування, протягом строку, вказаного у вироку суду. Ухилення у цьому випадку може полягати у нез’явленні для виконання таких робіт, у безпосередній відмові виконувати визначену для засудженого роботу тощо. Ухиленнявід відбування виправних робіт — це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов’язку працювати за своїм місцем роботи протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухилення може мати місце шляхом звільнення з роботи, переїзду в іншу місцевість тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у ст. 389 діянь.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки особа, засуджена до відповідних видів покарань.