Сковорода Григорій Савич

(1722 – 1794)

Філософ, поет, просвітитель-гуманіст. Навчався у Києві. Викладав у Переяславському та Харківському колегіумах. Останні 25 років життя мандрував по Україні, пропагуючи свої філософські погляди. Зміст людського буття бачив у самопізнанні. Засуджував кріпацтво. У майбутньому суспільстві вважав необхідними відносини братерства і любові. Засуджував всілякі спроби розпалювання ворожнечі між народами. Щастя людини вбачав у праці, яка відповідає її природним нахилам. Головний педагогічний принцип Григорія Сковороди – розвиток природних здібностей людини. Автор багатьох філософських праць, віршів, байок, пісень таких, як, поетична збірка “Сад божественных песней”, збірки байок “Басни харковскія” тощо.

Скоропадський Іван Ілліч

(1646 – 1(14).VII.1722)

Народився в м. Умань Черкаської області. Український військовий та політичний діяч, батуринський сотник, генеральний осавул, стародубський полковник (1706-1708 рр.). гетьман Лівобережної України 1708-1722 рр. Відомий як великий землевласник. Обраний гетьманом на старшин. раді у м. Глухові. У Полтавській битві 1709 р. Іван Скоропадський очолив лівобережне козацьке військо, яке залишилося на боці Росії. Пізніше Іван Скоропадський всіляко обороняв права української держави. Коректно ставився до свого попередника Івана Мазепи, називав його у своїх універсалах “бувшим гетьманом”, а не “зрадником”. Ще за життя Івана Скоропадський 16.V.1722 р. царським маніфестом було створено Малоросійську колегію, якій підпорядковувалися адміністративні та судові органи Лівобережної України. Помер 1(14).VII.1722 р. в м. Глухів тепер Сумської області.

Українка Леся

(1871 – 1913)

Поетеса і громадська діячка України. Справжнє прізвище – Косач-Квітка Лариса Петрівна. Здобула глибоку і різнобічну освіту. Знала близько 10 мов. На формування літературно-естетичних поглядів Л. Українки великий вплив мав її родич М. Драгоманов. Успішно працювала в різних жанрах літератури. Виступала як поетеса, драматург, прозаїк, перекладач, публіцист, літературний критик. За художньою силою поезії Л. Українки стоять на рівні кращих світових зразків і продовжують традиції Т. Шевченка, І. Франка. Новим явищем в українській драматургії стали написані протягом 1896 – 1913 рр. твори “Кассандра”, “В пущі”, “Камінний господар” та ін., в яких виражено актуальні філософські і морально-етичні проблеми. Вершина художньої майстерності Л. Українки – драма-феєрія “Лісова пісня” (1911 р.).

Франко Іван Якович

(1856 – 1916)

Письменник, поет, учений, публіцист, громадський діяч. Продовжувач традицій Т. Шевченка у творчості і громадській діяльності. За пропаганду ідей вітчизняної революційної демократії зазнав переслідувань і арештів. Автор збірок творів політичної (“З вершин і низин”, “Іван Вишенський”, “Мойсей”), філософської та інтимної (“Зів’яле листя”, “Мій Ізмарагд”, “Із днів журби”) лірики. Драматичні твори: “Сон Святослава”, “Учитель”, “Кам’яна душа” та ін. Соціальна драма “Украдене щастя”. Праці з історії та теорії літератури, історико-публіцистичні праці, про життя і побут робітників і селян Східної Галичини тощо. Автор наукових праць з економічної теорії та аграрного питання. Всього І.Я. Франку належить близько 4000 літературних, публіцистичних та наукових творів. Вільно писав 3 мовами (українською, польською, німецькою) та перекладав з 14 мов. Був І головою і співзасновником Русько-української радикальної партії, дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка.