Л азаренко Павло Іванович

(р. н. 1953)

Державний і громадський діяч. Прем’єр-міністр України (червень 1996 р. – червень 1997 р.). Кандидат с.-г. наук (1994 р.).

Народився в с. Карпівка Широківського району Дніпропетровської області в селянській родині.

У 1978 р. закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут і здобув спеціальність агронома. У 1979 р. очолив колгосп ім. Калініна Новомосковського району в Дніпропетровській області.

Від середини 80-х рр. займався підприємницькою діяльністю. У 1992 р. став народним депутатом ВР України від Дніпропетровщини. У березні 1992 р. призначено представником Президента України в Дніпропетровській області. 1994 р. обраний головою Дніпропетровської обласної ради народних депутатів.

За поданням прем’єр-міністра України Є. Марчука Президент України Л. Кучма призначив П. Лазаренка 5 вересня 1995 р. першим віце-прем’єр-міністром. 28 травня 1996 р. П. Лазаренка затверджено прем’єр-міністром України.

2 липня 1997 р. П. Лазаренка звільнено з поста голови уряду.

Після звільнення з посади Прем’єр-міністра України обраний (1998 р.) народним депутатом ВР України за списком партії «Громада», яку створив і очолив. Став лідером однойменної депутатської фракції. Потому з родиною виїхав за кордон. 20 лютого 1999 р. прибув до Нью-Йорка (США). Звинувачений амер. властями у відмиванні грошей. 2009 р. засуджений до 97 місяців позбавлення волі.

Левицький Кость

(1859 – 1941)

Визначний український громадсько-політичний і державний діяч, адвокат і публіцист.

Навчався на юридичному факультеті Львівського та Віденського університетів. В 1884 р. захистив докторську дисертацію. В 1899 р. виступив співзасновником, а згодом обраний і головою Української Національно-Демократичної Партії. В 1907 р. обраний депутатом австрійського парламенту. Під час Першої світової війни в серпні 1914 р. очолив Головну Українську Раду у Львові, а з травня 1915 – Загальну Українську Раду у Відні. 9.XІ.1918 р. Кость Левицький обраний головою уряду ЗУНР – Державного Секретаріату ЗУНР – ЗО УНР. Після окупації Галичини польськими військами (1919 р.) був в 1920-23 р. членом закордонного уряду Диктатора Є. Петрушевича у Відні, в якому займав пост уповноваженого з питань преси і пропаганди, а з 1921 р. – уповноважений закордонних справ ЗУНР. В 1924 р. повернувся у Галичину, де продовжував громадську і наукову діяльність. Належав до Українського Національно-демократичного Об’єднання. В 1939 р. Кость Левицький був заарештований органами НКВС, але після дворічного ув’язнення – звільнений. В липні 1941 р. став засновником і головою Української Національної Ради – органу, який мав представляти інтереси українського населення західних областей України перед німецькою окупаційною владою. Помер у Львові.

Любченко Панас Петрович

(1897 – 1937)

Радянський політичний діяч. Керував урядом з квітня 1934 р. по серпень 1937р.

Народився 14 січня 1897 р. у м. Кагарлик, нині Київська область, у родині селянина-бідняка. Закінчив двокласну сільську школу, Київську військово-фельдшерську школу (1914 р.), екстерном склав іспити на атестат зрілості (1917 р.), рік провчився на медичному (й паралельно на правничому) факультеті університету св. Володимира у Києві. З 1913 р. – учасник есерівської течії революційного руху. Брав участь у Першій світовій війні, служив у 33-му Єлецькому стрілецькому полку на Південно-Західному фронті, був двічі поранений. Після одужання – фельдшер Київського окружного військового госпіталю. У 1916-17 рр. співробітничав у журналах “Соціалістична думка” та “Наше слово”. Після Лютневої революції 1917 р. у Росії належав до УПСР, входив до Київської ради робітничих депутатів. Був членом УЦР від УПСР. Належав до лівої фракції, яка виступала за встановлення радянської влади в Україні і співпрацю з російськими більшовиками.

Від березня 1919 р. перебував в лавах Українській партії соціалістів-революціонерів (комуністів); з серпня 1919 р. мала назву – Українська комуністична партія (боротьбистів). Входив до складу керівних органів партії. У березні 1920 р. разом з переважаючою більшістю керівних діячів УКП (боротьбистів) разом з О. Шумським, Г. Гриньком, Г. Михайличенком та ін. увійшов до складу КП(б)У.

У 1920-21 рр. – секретар Київського губкому КП(б)У, заступник начальника політвідділу 2-ї Кінної армії, голова Чернігівського губвиконкому. У 1922-27 рр. – заступник голови Донецького губвиконкому, голова правління Спілки сільськогосподарської кооперації УСРР, голова Київського губвиконкому, голова Київського окрвиконкому. У 1927-1934 рр. П. Любченко – секретар ЦК КП(б)У. Одночасно з 1933 р. – перший заступник голови Раднаркому УСРР. 1930 р. виконував функцію “громадського обвинувача” на процесі “Спілки визволення України”. Відіграв керівну роль у колективізації й конфіскації збіжжя у селян, що призвело до голодомору 1932-1933 рр. 28 квітня 1934 р. ВУЦВК ухвалив: призначити Любченка П. Головою Ради Народних Комісарів УСРР.

На початку червня відбувся пленум Харківського обкому КП(б)У, на якому П. Любченко обґрунтовував доцільність “перевезення” до Києва другого секретаря ЦК і за сполученням першого секретаря Харківського обкому КП(б)У П. Постишева. 24 червня 1934 р. до Києва переїхали вищі державні й партійні установи УСРР – ВУЦВК, РНК УСРР та ЦК КП(б)У. 27 січня 1937 р. П. Любченко на Надзвичайному XIV Українському з’їзді рад виголосив доповідь “Про проект Конституції УРСР”. 30 січня 1937 р. Надзвичайний XIV Український з’їзд рад затвердив Конституцію (Основний Закон) УРСР. У ст. 39 її четвертого розділу (“Органи державного управління УРСР”) йшлося: «Найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади УРСР є Рада Народних Комісарів УРСР».

П. Любченко обирався членом Президії ВУЦВК і членом ЦВК СРСР. На XVII з’їзді ВКП(б) обраний кандидатом у члени ЦК ВКП(б), на IХ з’їзді КП(б)У – кандидатом, на Х-ХIII з’їздах – членом ЦК КП(б)У. У 1929-1934 рр. – кандидат у члени політбюро, з 1934 р. – член політбюро ЦК КП(б)У. Нагороджений орденом Леніна (1935).

29-30 серпня 1937 р на пленумі ЦК КП(б)У по доповіді С. Косіора пленум розглянув питання “Про буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів і про зв’язок з цією організацією Любченка П.П.”. 30 червня у тривалій промові Панас Петрович категорично заперечив усі висунуті проти нього обвинувачення, але так і не зміг переконати присутніх. Пленум ЦК КП(б)У ухвалив з-поміж іншого, зняти Любченка П.П. з поста голови Раднаркому УРСР та Передати його справу у НКВС. В перерві між засіданнями пленуму П. Любченко застрелив свою дружину і застрелився сам.