Теоретичною альтернативою неокласики став інституціональний напрям економічної думки, започаткований у першій третині XX сторіччя американськими дослідниками Т. Вебленом (1875-1929), Дж. Коммон-

сом (1862-1945), В. Мітчеллом (1874-1948). Звернувшись до позаеко-

номічного тлумачення суті та рушійних сил економічного розвитку, представники нової течії збагатили методологію та розширили предметну сферу економічної теорії. Еволюція інституціонального напряму у XX ст. пов’язана з розвитком неоінституціональної теорії (Дж. Гелб-

рейт (1908), В. Ростоу (1916), Д. Белл (1919), Е. Тоффлер (1928) та ін.)

та нової інституціональної теорії (Р. Коуз (1910), Дж. Б’юкенен (1919),

Д. Норт (1920) та ін.) [8].

5. Підходи та критерії періодизації господарського розвитку суспільства

Досить важливим і в той же час дискусійним є питання щодо періодизації економічної історії. За час існування історико-економічної науки розроблено багато варіантів періодизації господарської історії людства. На сьогодні переважають три основні підходи до цієї проблеми:

·трактування економічної історії людства як сходження по висхідній;

·теорія історичного кругообігу;

·теорія цивілізацій.

Останнім часом більш значного поширення набуває цивілізаційний підхід. Цивілізації – це прогресивний рух суспільства від простого до складного, а соціально-економічні формації – сходинки цивілізації, які з часом, зживши себе, вимагають заміни.

Важливу роль у періодизації історії відіграла формаційна теорія К. Маркса. Маркс розглядав лінійну модель розвитку суспільства, аналізував його еволюцію як закономірну зміну соціально-економічних формацій, в основу якої покладено суперечність розвитку продуктивних сил і виробничих відносин [8].

У 60-х роках XX ст. популярними стали теорії “індустріально-

го суспільства” французького соціолога Р. Арона і “стадії економі-

чного розвитку” американського соціолога У. Ростоу. Продовжен-

ням цих теорій стала концепція постіндустріального суспільства, а

видатними її представниками – Д. Белл, Г. Кант та інші науковці. В основу поділу всесвітньої історії(зокрема й економічної історії світу) вони поклали поділ надоіндустріальне (аграрно-ремісниче,

традиційне) та індустріальне (прогресуюче) і постіндустріальне суспі-

льство. В основу цього поділу покладено рівень розвитку виробництва,

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

13

а також галузевий і професійний поділи праці. Відповідно до концепції “постіндустріального суспільства”, залежно від технічного рівня суспільства, послідовно відбувається перехід від“первинної” сфери господарської діяльності(сільське господарство) до “вторинної” сфери економічної діяльності (промисловість) та на сучасному етапі до “третинної” сфери (сфери послуг та інформатики, в якій провідне місце належить науці та освіті) [13].

6.Цивілізаційний підхід

ваналізі стадій господарського розвитку

Усучасній західній літературі цивілізаційний фактор розглядається не як історичне явище, а як найважливіша обставина, яка визначає розвиток [28].

Цивілізаційний підхід – концепція періодизації історії суспільства, що передбачає історичний кругообіг різних типів суспільства та історичних епох через декілька стадій від зародження до завершення.

Утакому кругообігу одні дослідники виділяють багато стадій, інші – лише три. Всесвітньовідомий філософ і історикА. Тойнбі виділяв у світовому розвитку 21 цивілізацію, а відтак скоротив їх до13. Якщо в марксистській теорії основою періодизації людського суспільства є

матеріальне виробництво, розвиток продуктивних сил, то в теорії

А. Тойнбі основою періодизації людського суспільства буликультур-

но-історичні чинники, тобто наявність самозамкнених дискретних одиниць (цивілізацій). Саме на такі цивілізації розкладається історич-

ний процес. Водночас вони формують її цикли. Розвиток цивілізації А. Тойнбі пояснює світовими релігіями, в межах яких відбувається вільне самовизначення людини. Зокрема, у період знаходження при владі творчої меншості відбувається консервація влади, така меншість втрачає здатність до самовдосконалення і прогресу, що призводить до надлому, а за наявності відповідних умов цивілізація гине. Згідно з цивілізаційним підходом рушійною силою цивілізації проголошено“творчу меншість”, а визначальною сутністю майбутнього розвитку – духовне оновлення людства.

В основі поділу людської цивілізації на три етапи– аграрний,

індустріальний, постіндустріальний – лежить передусім критерій розвитку техніки. Приблизно 40 тисяч останніх років триває активне втручання людини у природу, що зумовлено виснаженням природних ресурсів і переходом від привласнюючого до відтворюючого господарства. Цей перехід отримав назвунеолітичної революції, яка була першою у світі технологічною революцією, що знаменувала перехід людства від етапуварварства до етапуцивілізації (згідно з характеристикою видатного ученого-етнографа Л. Моргана). Аграрна

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

14