Хрематистику мислитель порівнює з“мистецтвом наживати багатство” за допомогою великих торговельних угод для перепродажу і лихварських угод. Іншими словами, хрематистика – це “мистецт-
во” вкладання і нагромадження капіталу.
Ідеалом для Аристотеля є невелике землеробське господарство, в
якому, зрозуміло, працюють раби і яке повинне забезпечувати себе майже всім необхідним, а те нечисленне, чого не вистачає, можна одержувати шляхом “справедливого обміну” з сусідом.
Про незавершеність Аристотелевої концепції про економіку і хрематистику свідчить двояка характеристика обміну. В одному випадку обмін розцінюється ним як акт задоволення потреб і дозволяє трактувати споживну вартість як категорію сфери економіки, а в іншому випадку – навпаки: обмін символізує акт наживи, дає підстави вважати мінову вартість категорією сфери хрематистики. З цієї позиції Аристотель не сприймає великої торгівлі і грошового обігу. Функції грошей щодо відображення міри вартості і засобів обігуАристотель відносить до сфер економіки, а їх застосування як засобу нагромадження, як лихварського капіталу до сфери хрематистики [29].
4. Особливості господарського розвитку Стародавнього Риму доби республіки. Закони ХІІ Таблиць
Період республіки в історії Стародавнього Риму тривав протягом VІ-ІІ ст. до н.е. Рим у цей час – місто (держава) подібно до грецьких полісів, підкоряючи інші держави, не включав їх до складу поліса.
У Стародавньому Римі земля належала або знатним патриціанським сім’ям, або плебеям, але частина її була власністю міста– держави, вважалася загальною. Її можна було займати, вносячи до казни орендну плату. Спочатку плебеї не мали такого права, що змусило їх боротися протягом VІ-ІІІ ст. до н.е. за допуск до загальної землі, за зниження позичкового відсотка, за політичне рівноправ’я, а також проти боргового рабства. Щоб послабити боротьбу за землю, Рим почав засновувати на завойованих землях колонії і роздавати там землі плебеям. Заснування колоній уV ст. до н.е. супроводжувалося частковим задоволенням вимог плебеїв. Закони 12 таблиць закріпили приватну власність, рабство, зменшили позичковий відсоток до 8 % на рік, водночас заборонили шлюби між патриціями і плебеями.
У ІV ст. до н.е. плебс здобув ще низку перемог: було скасовано боргову кабалу для римських громадян і членів їх сімей, на рабів можна було перетворювати переважно військовополонених, було заборонено володіти більш ніж 0,25 га землі. У ІІІ ст. до н.е. плебеї домоглися і політичної рівноправності з патриціями.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
28
Розвиток сільського господарства у ІV-ІІІ ст. до н.е. сприяв активізації ремесла і торгівлі. Активізувалися торгові контракти. Потреби торгівлі викликали появу карбованої монети. За даними істориків співвідношення рабської і вільної праці становило3:5. Рабство спри-
яло переходу від дрібного до більшого централізованого виробництва.
Це свідчило про загальнуінтенсифікацію виробництва. Хоча традиційний селянсько-общинний сектор займав важливе місце [28].
5. Вілли та латифундії. Характеристика аграрного господарства
Стародавнього Риму в працях Катона Старшого, Варрона та Колумелли
ІІІ-І ст. до н.е. – І-ІІ ст. н.е. – період розквіту Римської імперії.
Сільське господарство у ІІ-І .стдо н.е. переживало піднесення. Це можна пояснити трьома причинами: 1) широке впровадження рабства, 2) встановлення ринкових зв’язків між селом і містом, які мали потребу в продукції один одного(товарною галуззю в маєтку, як правило, ставала лише одна), 3) перехід від дрібного до великого землеробства.
Найбільш поширеним був фільварок у декілька сот югерів, середня вілла сягала 200-300 югерів (50-60 га) землі з 10-20 рабами. У таких маєтках, де контроль за рабами був більш ефективним, використовувалися елементи простої і складної кооперації.
Найбільших успіхів Римська імперія досягла у І-ІІ ст. н.е. Пожвавилася економіка провінцій. Вводилися нові сорти зернових, використовувалися мінеральні добрива, удосконалювалася техніка. Житницею імперії став Єгипет. У той же час ознаки кризи рабовласницького сільського господарства стали помітними в Італії. На місце середніх інтенсивних господарств прийшли великі маєтки, які охоплювали ділянки в декілька тисяч югерів. Склалося кілька типів латифундій: 1) централізована рабська, яка керувалася із центру і оброблялася рабами; 2) децентралізована з колонами (колон – вільна людина, вільновідпущеник або раб, який отримував в оренду ділянку землі та інвентар); 3) змішана, коли вся латифундія поділялася на дві частини, одну з яких обробляли раби, а другу подрібнювали на частки і здавали в оренду колонам.
Земельні відносини – основне питання в житті Риму. Сільському господарству було присвячено сотні творів римських та чужоземних авторів. Почесне місце серед авторів посідаютьКаттон, Варрон, Ко-
лумелла.
Катон Старший (Катон Марк Порцій, 234-149 рр. до н.е.) – державний діяч, історик і письменник. Його трактат “Про сільське господарство” присвячений обґрунтуванню староримських форм рабовласництва,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
29
методів ведення великого хліборобського господарства. Трактат ві-
добразив період підйому римського рабовласницького виробництва.
Ідеалом Катона було натуральне господарство з урахуванням торгівлі, яка дозволяла реалізувати частину надлишкової продукції і придбати те, що не вироблялось власними силами. Важливе місце у праці Катона займають поради щодо утримання рабів, використання їх праці, методів експлуатації. Катон відносив рабів до знарядь праці, радив утримувати їх у строгості, раціонально експлуатувати їх працю. Катон вважав доцільним купувати рабів у молодому віці, виховувати їх у дусі, що необхідний господарям; радив підтримувати в середовищі рабів ворожість, провокувати конфлікти, незгоди між ними, вчасно звільнятись від старих і слабких. Раби карались за найменшу провину і розглядались як знаряддя праці, яке розмовляє [29]. Безпосередньо щодо агрокультури, то Каттон робить акцент на одному з найважливіших її елементів – застосуванні органічних до-
брив [21].
Римський вчений Варрон (І ст. до н.е.) продовжив розробку проблем латифундійського господарства. У своїх працях він розглянув більш розвинені форми рабовласництва, вищий ступінь розвитку великих рабовласницьких економік, а також нові явища соціальноекономічного стану, що пов’язані з поглибленням протиріч економіки Римської рабовласницької держави. Варрон висловлював занепокоєння тим, що рабовласники відійшли від справ, живуть у містах, а обов’язки щодо організації виробництва покладені на управляючих. Автор вбачав шляхи зміцнення економіки не тільки у розвитку землеробства, але й у розвитку тваринництва, в застосуванні агрономічних наук, зростанні інтенсивності виробництва, удосконаленні методів експлуатації рабів, у використанні матеріальної заінтересованості та ін. Рабів він відносив до одного з трьох видів сільськогосподарських знарядь – такого, що розмовляє. Два інші види знарядь– це німі
(інвентар) і ті, що відтворюють нечленороздільні звуки(робочі тварини). Варрон виступав не тільки за збереження натурального характеру рабовласницьких латифундій, але й за підвищення їх прибутковості, зростання ефективності виробництва [29]. Рільництво він ототожнював
знаукою [21].
6.Криза рабовласницької системи господарства та її висвітлення у працях Луція Колумелли
Криза сільського господарства Риму зумовлена загальним застоєм в економічній, політичній і соціальній сферах. Кризу рабовласниц-
тва відобразив у своїх дослідженнях Колумелла. Він детально розгля-
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
30