Soc_kafedr_posibnyk

Додатки

межами виконання основного історичного завдання, яке стоїть перед кожною нацією, досягнення справжнього національного суверенітету.

На формування світогляду Липинського мали великий вплив ранні теорії соціології конфлікту, західноєвропейський раціоналізм, теорії еліти і польська історична консервативна школа. Головною теоретичною концепцією Липинського–соціолога є його теорія організації національних еліт та їх кругообігу.

Згідно з його поглядами, кожна нація твориться елітою, яка здобула владу у своєму суспільстві. Щоправда, у своїх творах Липинський термін „еліта” не вживав, а користувався поняттями „національна аристократія”, „провідна верства”, „правляча верства”. Липинський вказав на три методи організації національної аристократії: класократію, охлократію і демократію. Він вивів певну структуру сучасного йому суспільства, виділивши такі класи: промисловий, хліборобський, фінансовий і купецький, інтелігенція. У кожному з класів Липинський виділяв стани: організаторів – „пани” і організованих – „народ”. Для перших характерна більша активність і більша індивідуальна сила, а для других – сила більшості і сила кількості.

Основні праці:

«Шляхта на Україні» (1909); «Z dziejow Ukrainy» (1912); «Україна на переломі» (1920); «Релігія і церква в історії України» (1925); «Покликання «варягів» чи організація хліборобів» (1925); «Листи до братівхліборобів» (1926); «Теорія управління» (1927).

391

Соціологія

«Кожний громадянин повинен бути духовно діяльним у сфері права і по-своєму творити його» Б.Кістяківський

Богдан Кістяківський (1868-1920 pp.) –

філософ, соціолог, правник. Вважав, що головним завданням у сфері соціальних наук є перетворення соціології на справжню

науку про суспільство. Свої думки з цього приводу він виклав у працях "Суспільство і особа" та "Соціальні науки і право". Завдання соціології як науки, на його думку, такі:

•проаналізувати поняттєвий апарат науки;

•простежити причинові та необхідні зв'язки у сфері соціальних явищ;

•визначити роль і значення норм у соціальному процесі. Основними засобами соціально-наукового пізнання, за Б. Кістяківським, є обробка соціальних явищ з погляду категорій спільності, необхідності та належності.

Соціальна наука, за ним, може існувати лише при певному рівні узагальнення дійсності, що фіксується в соціально-наукових поняттях. Саме тому Б.Кістяківський наголошує на винятковому значенні методології для утворення наукових понять.

Аргументи Б. Кістяківського на підтримку наукової соціології, модель якої на межі століть натрапила на труднощі, вирізнялись оригінальністю й філософською глибиною. Він захищав тезу про універсальність законів суспільного життя, пропонував методологічний інструментарій соціального пізнання за часів відмови від ідеалів наукового знання, витіснення принципів об'єктивності істини інтуїцією та класовим підходом, обстоював у руслі баденської школи неокантіанства (а саме у провідних теоретиків її він навчався) наукову орієнтацію в аналізі соціального життя. Проблеми

392

Додатки

переоцінки підвалин соціології, підведення нового, відмінного від природничо-наукового фундаменту пов'язані з іменами М. Вебера, родоначальників феноменології. До них приєднувався у своїх роздумах український соціолог.

Працював і Б. Кістяківський над подоланням засилля психологізму в соціальних науках. Щоб уникнути в дослідженні людської поведінки впливу мінливих настроїв, очікувань, гри оцінок і намірів, слід зосередитися, вважав він, на констатаціях закономірностей, неупередженому аналізові соціальних явищ, додаючи здобутки теоретичної й описової психології. Б.Кістяківський еволюціонував від позиції соціального психологізму (викладена у праці «Суспільство і особистість», опублікована в Берліні 1899 р., і захищена як дисертація у Страсбурзькому університеті), згідно з яким суспільство є результатом взаємодії індивідів на ґрунті спільних почуттів, ідей, бажань тощо, до розуміння обмеженої ролі психологічних чинників у суспільному житті, до тлумачення суспільства як суспільності, що породжує почуття

йпрагнення, які не існують поза цією спільністю, як певної однорідності, що виникає в процесі взаємодії, створюється якісною зміною індивідуальних психічних станів.

Б.Кістяківський запропонував три умови для досягнення соціологією науковості. Перша пов'язана з формулюванням основних наукових понять "суспільство", «держава», «право», «культура» тощо. Особливий акцент було зроблено на розгляді категорії «можливість», ступенів історичної релевантності, на критиці формально-логічних методів, на з'ясуванні зв'язку між теоретичними поняттями, схемами інтерпретації і реальним повсякденним світом. Друга умова передбачає виявлення причинних відносин у соціальній сфері, аналіз питань необхідності й випадковості соціальних процесів, можливості

йдійсності. Б.Кістяківський наголошував на тому, що головним при аналізі соціальних явищ є виявлення відношень причинності, застосування категорії закону. Хоча застосування категорії закону в соціальних науках відрізняється від

393

Соціологія

застосування цього закону в природничих, його слід використовувати в поясненні окремого явища, події. Завданням соціології, за Б. Кістяківським, є встановлення причинних зв'язків, що мають характер необхідності. У суспільстві, стверджував науковець, існує певна мережа необхідних відносин, які, переплітаючись, створюють конкретний образ його. Користуючись цією мережею, можна пояснити окремі процеси. Звідси Б. Кістяківський виводить можливість використання абстрагованих формул причинних співвідношень для дослідження соціальних процесів. Запропонований Б. Кістяківським соціологічний атомізм з опорою на емпіричні узагальнення знайшов чимало послідовників. Він і донині залишається одним із досить поширених підходів теоретичної соціології.

Третя умова ґрунтується на вирішенні проблеми цінностей у соціологічному пізнанні. Кістяківський ставив її як проблему аналізу норм і ціннісних регуляторів, що впливають на соціальне життя. У розумінні місця ціннісних міркувань у процесі пізнання, тобто розведення "віднесення до цінності" й оцінки, Б.Кістяківський ішов за М.Вебером. Разом з тим, він сповідував онтологізацію поняття цінності в неокантіанському дусі. Кістяківський обстоював передову на той час думку, що звернення до ціннісних ідей необхідне, оскільки в суспільному житті дослідник стикається зі сплетінням не тільки причинно-наслідкових зв'язків, а й певних уявлень про добро, справедливість, красу тощо.

За ним соціологія – це галузь безумовно ймовірного в соціальних явищах. Для аналізу соціальних понять недостатньо формально-логічних методів. Щоб зрозуміти сутність явища, необхідно поставити його в причиновонаслідкові та телеологічні відносини. Лише встановивши, що стало причиною явища чи для чого воно слугує, можна зрозуміти його.

394

Додатки

Звідси закон – основа побудови наукової соціології. Закон є відображенням безумовної необхідності й тотожний з позапро-сторовістю та позачасовістю.

Викладаючи своє бачення соціології як науки, Б.Кістяківський звертається до марксизму. Він є його прихильником і критиком. Як вважав Б.Кістяківський, у марксизмі правильно застосовується метод ізоляції певних абстрактних аспектів предмета для встановлення причинових відносин. Такими абстрактними аспектами є економічні відносини та їхній зв'язок з іншими соціальними явищами. На думку Б. Кістяківського, економічний фактор не може пояснити соціальної динаміки. Для пояснення явищ наука вимагає завершеного ряду причинових взаємодій. Б.Кістяківський також критикує методологічний монізм марксизму, тобто прагнення вивести все з однієї причини, покласти в основу генези суспільства економічні чинники.

Одним з основних понять соціології у вченого є поняття соціальної групи як сукупності спільних почуттів, прагнень, бажань. Завдання соціології – встановити в цій групі причинові відношення, що мають характер безумовної необхідності та які можна будувати на основі різних форм панування й підпорядкування.

Суспільство - це певна мережа необхідних відносин, які, взаємодіючи між собою, формують конкретний соціальний процес. Але суспільство – це не лише переплетіння суспільнонаслідкових взаємозв'язків, а ще й утілення уявлень про добро, справедливість, красу тощо. Учений обґрунтовує необхідність розуміння ціннісних вимірів людського життя. Ціннісний же підхід є однією з умов створення наукової соціології.

Багато уваги Б.Кістяківський приділяв соціологічному аналізові права, наголошуючи на винятковій цінності права для практичного життя людей.

Право, був переконаний вчений, має двоїсту природу, оскільки це сфера чистої належності, зовнішня форма існування свободи та справедливості. Водночас, – це сфера

395

Соціологія

соціальних відносин між окремими індивідами та соціальними групами, сума норм, яка встановлює компроміс між різними вимогами.

На думку Б.Кістяківського, тільки право може зцементувати суспільство. Дисципліноване суспільство має розвинений, суворий правовий порядок. У праві реалізуються раціональні й етичні цілі. Раціональна мета полягає в тому, що їй завжди притаманне прагнення до максимальної повноти логічно завершеного цілого, позбавленого суперечностей. Етична природа права полягає в його спроможності висловлювати ідеї свободи та справедливості. Право є сукупністю норм, які дають можливість досягти компромісу між різними соціальними групами, вимогами, інтересами.

У соціології права реалізовувалися теоретикометодологічні принципи українського соціолога. Як показав Б. Кістяківський, право за своєю природою є цариною соціальноналежного, ціннісного. Водночас воно належить і до сфери соціальних відносин, оскільки є сукупністю норм, що встановлюють компроміс між різними вимогами, груповими інтересами, соціальними силами. Отже, предмет потребує різних методів дослідження. Серед них Б. Кістяківський виокремив соціологічний, причинно зумовлений, пов'язаний з наявними соціальними відносинами, структурою певного суспільства, законами його розвитку, та психологічний, пов'язаний з імперативно-атрибутивною природою правових переживань, або правосвідомістю. Правомірні також догматичний (юридичний) і нормативний (телеологічний) підходи.

Основні праці:

«Суспільство і особистість» (1899); «Держава правова та соціалістична» (1905); «Соціальні науки і право» (1916); «Держава правова і соціалістична» (1906);

396

Соціологія

ГЛОСАРІЙ

А

Абстрагування — теоретичний метод сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного. Цей метод має такі форми: 1) А. за допомогою відволікання — розгляд окремих рис або властивостей об'єкта (без зв'язку з іншими й об'єктом в цілому); 2) А. за допомогою ототожнення (вивчення об'єкта на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним спрощенням і огрубленням об'єкта); 3) А. за допомогою ідеалізації (розумове конструювання ідеальних об'єктів).

Автокефалія (гр. autos – сам і kephale – голова) – повне самоврядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков

Автономність – ознака суспільства, здатність до постійного відтворення, соціальних зв’язків, внутрішньої саморегуляції за допомогою тих інститутів і організацій, норм та цінностей, які утворюються всередині самого суспільства.

Авторитарність – властивість особистості, що характеризується схильністю до диктату й підкорення тих, хто навколо, своєму впливові та владі, тісно пов’язана з агресивністю, підвищеною самооцінкою та рівнем домагань, схильністю до стереотипізації та ригідності мислення й поведінки.

Авторитет – установлене й узаконене право керувати діями і поведінкою інших людей.

Агенти вторинної соціалізації – представники адміністрації школи, ВНЗ, підприємства, армії, міліції, церкви, держави, працівники ЗМІ, партій, суду тощо.

Агенти первинної соціалізації – батьки, брати сестри, бабусі, дідусі, близькі і далекі родичі, няні, друзі, ровесники, вчителі, тренери, лікарі.

Агенти соціалізації – люди та установи, за допомогою яких відбувається процес соціалізації, залучення

397

Соціологія

людини до культури, соціальних цінностей і норм та засвоєння соціальних ролей.

Адаптація соціальна – вид взаємодії особистості або соціальної групи із соціальним середовищем, під час якої вимоги й очікування суб’єкта діяльності узгоджуються з особливостями середовища, активне пристосування до його змінних умов, наслідком чого є зміни стереотипів свідомості і поведінки, форм соціальної організації і регуляції способу життя, напрямків і технологій діяльності.

Активність соціальна – усвідомлена цілеспрямована діяльність людини, зорієнтована на перетворення соціальних умов, на формування соціальних якостей особистості.

Акультурація – процес „вростання” людини в культуру, що відрізняється від тієї, в якій вона вихована (яку вона освоїла в процесі соціалізації).

Анкета – 1) соціологічний інструментарій, що являє собою в певний спосіб структуровану систему питань, логічно пов’язаних між собою, а також із завданнями та цілями дослідження; 2) тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами.

Анкетування – 1) метод збору соціологічної інформації, що характеризується письмовою формою відповідей респондентів на поставленні й жорстко фіксовані в опитувальному листі питання при безпосередньому, прямому, або опосередкованому, заочному способі взаємодії соціолога і респондента; 2) метод отримання первинної інформації, що полягає у складанні анкет та проведенні опитування; застосовується у суспільних науках, переписі населення, у вивченні суспільної думки.

Аномія соціальна – порушення єдності суспільства і культури, відсутність чіткої системи соціальних норм, що призводить до деградації людини, оскільки її поведінка, уявлення і стиль мислення перестають відповідати суспільним стандартам.

398

Глосарій

Апатія – байдужне, безвольне ставлення до того, що відбувається навколо, відсутність будь-яких проявів зовнішньої діяльності, активності.

Архетипи (гр. arhe – початок, походження і topos – відбиток, форма) – вроджені праобрази, першоознаки, що складають зміст колективного несвідомого (К.-Г. Юнг) та можуть відкриватися людині у сні, містичному прозрінні, міфі, релігійній уяві тощо.

Асиміляція культурна – процес, завдяки якому певна група стає частиною домінуючої суспільної групи.

Асоціалізація – засвоєння особистістю норм, цінностей, ролей, стереотипів поведінки, які спричиняють деформацію суспільних відносин, дисгармонію у взаємодії людини і природи.

Атеїзм – форма вияву таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджують її в бутті, вільному від необхідності апелювати до надприродного; заперечує будь-які релігійні уявлення, релігію як таку в усіх її формах і виявах.

Атомізація соціальна – процес відособлення людей одне від одного, що виникає з розірванням безпосередньо особистісних зв’язків між ними і є виявом зв’язків опосередкованих, безособових, які набувають форми „речі” (грошей, товару).

Б

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина економічно активного населення не може продати свою робочу силу, а відтак не зайнята у виробництві товарів і послуг, тобто стає надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Бідність – характеристика економічного становища індивіда або групи, при якому вони не можуть самі оплатити вартість необхідних благ.

Богослужіння – сукупність дій, обрядів, церемоній, пов’язаних із системою релігійних уявлень, що відтворюють певний аспект віровчення.

399

Соціологія

Болонський процес – процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи.

Боротьба класова – 1) боротьба між класами, інтереси яких непримиренно протилежні; 2) висловлення основного протиріччя кожного антагоністичного способу виробництва – конфлікту між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, який завершується соціальною революцією.

Бунт – форма масової поведінки, яка означає ряд стихійних форм колективного протесту: масового хвилювання, повстання. Б. означає непокору офіційній владі. Причиною його виникнення є масове невдоволення чимось (умовами життя і праці, гнітом, поганим ставленням тощо), або кимось (найчастіше керівництвом).

Бюрократія – офіційні особи, посади яких утворюють ієрархію, вони відрізняються формальними правами й обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність.

В

Валідність – 1) показник якості методу, його здатність давати результати, адекватно відображаючи явища, що вивчаються, тобто ті результати, для отримання яких він призначений; 2) ступінь, у якому вимір, показник або метод збору даних володіє властивістю настільки правильною або істинною, наскільки це можна оцінити.

Верифікація – перевірка істинності висунутих наукових тверджень і теоретичних конструкцій.

400