10_t_k_u

У композиції об'єкта художнього конструювання пропорційна роз­ мірність форми не знайшла такого досконалого й детального розроблен­ ня, як у теоретичних працях майстрів архітектури (Вітрувій — І ст. до н. е., Альберті, Серліо, Палладіо — XVI ст., Віоллеле Дюк — X I X ст., Ле Корбюзье, І. Жолтовський — XX ст.). Однак, аналізуючи форму дав­ ньоєгипетського кам'яного посуду, можна виявити кратні і прості спів­ відношення між основними величинами. Кратні співвідношення дають ціле число повторення квадрата в плоскому прямокутнику або куба — в паралелепіпеді — 1:1, 1:2, 1:3, 1:4 і т. д. Просте співвідношення має в собі модуль, що вміщається ціле число разів на двох або трьох координа­ тах (2:3, 3:4, 2:5, 3:5, 4:5, 5:6). Простими співвідношеннями дизайнери досягають чіткої розмірності площинних і просторових форм, що ґрун­ туються на їхньому гармонійному зв'язку з навколишнім середовищем та людиною.

Складні ірраціональні співвідношення (наприклад, золотий пере­ різ — 1,62...: 1) рідко трапляються в композиції виробів.

Отже, закон пропорційності — це гармонійне поєднання пропорцій частин, елементів у єдине ціле.

Він дає змогу уточнити форму, знайдену на основі вже відомих за­ гальних пропорційних законів (цілісності, тектоніки, масштабу), під­ порядковуючись основній конструктивно-художній ідеї композиції.

З а к о н к о н т р а с т у . Поняття «контраст» означає чітко виявлену протилежність відповідних властивостей предмета, стану, дії тощо. Закон контрасту в композиції об'єктів художнього конструювання має дещо іншу дію, ніж у природі або суспіль­ ній свідомості. Якщо в природі закон контрасту діє невідворотно, як одночасна боротьба протилежностей і їх діалектична єдність, то в мистецтві художник вільний у виборі тотожностей, нюансу чи контрас­

ту (рис. 28).

Рис. 28.

Приклад використання в композиції закону контрасту

Тотожні повторення застосовуються під час виготовлення наборів (ансамблю) однотипних виробів.

Композиційні співвідношення, що наближаються до повторення різних елементів, величин, властивостей площинно-просторової форми, називаються нюансами (буквально — відтінок, ледь помітна різниця). Таким чином, нюанс — це співвідношення близьких за властивостями композиційних ознак предмета.

Чітко виражені відмінності, нерівність і їх протиставлення в струк­ турі твору називаються контрастом композиції (рис. 28). В об'ємно-про­ сторовій формі композиційні контрасти виражені переважно співвідно­ шеннями протилежних пар, а саме:

а) метричний контраст форми (розмірів): низька — висока, вузька — широка;

б) пластичний контраст форми: елемент — частина, ввігнута — опук­ ла, статична — динамічна, симетрична — асиметрична;

в) контраст матеріалу форми (текстура, фактура, тон, колір): вираз­ на текстура — ледь помітна, світла — темна, тепла — холодна;

г) контраст конструктивної ідеї (функції) форми.

Як бачимо, контраст у композиції має широке універсальне значен­ ня. Він охоплює всі контрастні пари композиційних прийомів і засобів виразності, а іноді стосується й конструктивної основи виробу. Таким чином, за законом контрасту взаємодія контрастних пар (елементів) по­ силює і загострює їхню контрастність, а взаємодія тотожних і нюансних елементів ослаблює їхні якості.

До головних композиційних прийомів належать ритм, метр, симетрія, асиметрія, статика і динаміка.

Ритм — властивість, характерна для багатьох явищ природи, в тому числі для життя людини (ритми обміну речовин, серцебиття, дихання та ін.), а також ритмічні цикли року, відпливи й припливи моря тощо . Рит­ мічність, повторюваність окремих рухів і їхніх циклів характерна для процесів праці, а тому втілюється в матеріальній формі її продуктів. Як відображення закономірностей реального світу ритм увійшов у всі види мистецтва, став одним із необхідних засобів організації художньої форми. У музиці, у танці він проявляється як закономірне чергування звуків або рухів. В архітектурі, образотворчому і декоративному мистецт­ ві відчуття ритму створюється чергуванням матеріальних елементів у

просторі. Час у такому ритмі замінено просторовою протяжністю, часову послідовність — просторовою.

Ритм як композиційний прийом художнього конструювання — це повторення елементів об'ємно-просторової і площинно-орнаментальної форми та інтервалів між ними, об'єднаних подібними ознаками (то­ тожними, нюансними і контрастними співвідношеннями властивостей тощо). Він буває простий і складний. Простий ритм — це рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів в об'смно-просторовій та орнаментальній структурі й називається метричним. Одним із прикладів метричного порядку може бути рівномірне розміщення «дармовисів» на гуцульських виробах із дерева.

Прийом ритмічності може ґрунтуватися не тільки на величині й послідовності елементів, йому можуть бути підпорядковані також плас­ тичність, фактура, тон, колір (рис. 29). Складний ритм ґрунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі. Метричний і ритмічний композиційні прийоми побудови форми поширюються також на геометричні тіла і їм подібні тектонічні струк­ тури, в побудові яких немає ознак ряду. Коло, квадрат і всі правильні багатокутники належать до чітко виражених метричних форм, а криві конусного перерізу (еліпс, овоїд, парабола, гіпербола) і спіралі — до рит­ мічних фігур. Конус і піраміда метричні по горизонталі й ритмічні по вертикалі.

Якщо для метричних композиційних структур характерна спокійна монотонність, урівноваженість, то ритмічні структури вирізняються час­ тотою — сповільненою і прискореною. Важливе значення для ритму має напрям. Ритмічна організація композиційних елементів (наприклад, взаємного розміщення орнаментальних мотивів на площині) може здійс­ нюватися в одному, двох або чотирьох напрямках (сітчаста композицій­ на схема орнаменту).

Симетрія як композиційний прийом — це чіткий порядок у роз­ міщенні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів. Принцип симетрії спостерігається в природі (наприклад, кристали, лис­ точки, квіти, метелики, птахи, тіло людини та ін.) (рис. ЗО).

Симетрія вносить в об'єкти художнього конструювання порядок, за­ кінченість, цілісність (рис. 31).

Відомо три типи симетрії.

Перший, найпоширеніший, — так звана дзеркальна симетрія. Фігу­ ри або зображення, розміщені в одній площині, діляться лінією на одна­ кові частини, аналогічно відбитку в дзеркалі. Цим типом симетрії наді­ лена більшість об'єктів рослинного і тваринного світу, а також людина.

Другий тип симетрії — осьова, трансляція або перенесення части­ ни форми предмета відносно осі. Симетричні фігури, що суміщаються на площині одна з одною, можуть переноситися вздовж однієї або двох осей.

Третій тип симетрії — гвинтова, або циклічно-обертова, застосо­ вується для об'ємних тіл обертання. Симетрична фігура рівномірно пере­ міщується відносно осі, перпендикулярної до центра основи, обертається навколо неї, залишаючись у межах кривої.

Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення вираз­ ності форми та її гострішого емоційного впливу на людину.

Асиметрія — відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія виражає не­ впорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю «індивідуальна», тоді як в основі симетрії закладена певна типологічна спільність. їй під­ порядковуються твори, наділені симетрією цього типу. У композиційно­ му рішенні об'єктів художнього конструювання симетрія й асиметрія є важливими прийомами організації цілісної форми.

Динаміка та її протилежність — статика (урівноваженість) діють на емоції, визначаючи характер сприйняття форми виробу. Контраст співвідношень створює динаміку як «зоровий рух» у напрямі переважа­ ючої величини (рис. 32). Це однаково стосується об'ємних і площинноорнаментальних форм. Слабка динаміка виражається нюансними спів­ відношеннями елементів. Тотожні співвідношення величин форми за трьома координатами характеризують статичну структуру.

Композиційний прийом динаміки і статики ґрунтується не тільки на вимірних величинах форми, а й на співвідношеннях інших властивостей (ажурності, тону, кольору, фактури тощо).

Художники-конструктори у своїх виробах вибірково застосовують різно­ манітні засоби емоційно-художньої виразності, а саме: фактуру, тексту­ ру, колір, графіку, пластичність і ажурність. Три перші цілком залежать від природних властивостей матеріалу та технології його обробки. Так, фактура, текстура і колір дерева, з якого зроблено предмет, можуть викликати неоднакові чуттєві емоції під час користування цим предме­ том. Вони можуть нести відчуття легкості або вагомості, досконалої ви­ шуканості, довершеності й лаконічної простоти або звичної буденності.

Фактура (від лат. factum — «виконання») — спосіб подання, форму­ вання поверхні твору. Загалом її поділяють на природну і технологічну. До природної відносять фактуру поверхні, яка не обробляється. Напри­ клад, природна фактура кори дерева, рогу оленя, каменю (рис. 33, 34). Технологічну фактуру одержують у процесі відповідної обробки ма­ теріалів: різання, тесання, кування, карбування, шліфування, або вна­ слідок виготовлення самих творів: плетіння, ткання, вишивання тощо.

Весь спектр фактури умовно можна поділити на рельєфну, дрібнорельєфну, шорстку і гладку. Рельєфну фактуру мають твори з гостро ви­ раженою пластикою поверхні, наприклад, плетені вироби з лози, рогози, соломи тощо.

Рис. 33.

Приклади композицій, складених із зразків імітації фактур каменю, шкіри та тканини

Дрібно-рельєфна фактура характеризується слабко вираженою плас­ тикою поверхні. Сюди зараховують тканини, в'язані, вишивані твори. Шорстку фактуру мають здебільшого не шліфовані вироби з дерева, ме­ талу, каменю. Гладку фактуру мають поверхні твердих матеріалів після шліфування, полірування, лакового покриття, наприклад поліровані по­ верхні деяких виробів з дерева, каменю і металу. Поверхня з гладкою фактурою залежно від чистоти обробки буває матовою, напівматовою і дзеркальною.

Текстура (від лат. textura — «будова», «зв'язок», «тканина») — при­ родний візерунок на поверхні розрізу деревини, деяких мінералів, рогу, утворений різноманітними шарами матеріалу. Вона є простою і склад­ ною, вигадливою і навіть примхливою. Малюнок текстури буває дрібний і великий, слабко і чітко виражений.

Графічність — позитивна якість композиції, яка своїми елементами і трактуванням нагадує графіку або має з нею спільні засоби виразності: лінії, крапки, плями, силуети. Розглянемо кожен з них окремо.

Художнє конструювання, на відміну від живопису, графіки і скульпту­ ри, не відображає дійсності у буквальному розумінні, воно створює дійс­ ність, формує сферу традиційного етнопобуту.

Народні майстри, ремісники і художники у свої твори крім функціо­ нально-ужиткового призначення, пов'язаного з їхнім безпосереднім ви­ користанням, вносили також мотиви національної, соціальної, магічної, образної орієнтації. Основними семантичними засобами є такі компози­ ційні елементи, як знак, символ, метафора, алегорія, емблема.

Метафора (від грец. цєталлора — перенос) — художній засіб літературного походження, що ґрунтується на подіб­ ності явищ і предметів дійсності. Метафора вживається для

підсилення смислу художнього образу виробу за допомогою схожого предмету, зображувального мотиву. Згодом метафора стає художнім символом.

Символ (від грец. aunPoA.ov — знак, прикмета, ознака) є зображення у вигляді намальованого елемента, знака або предмета об'ємно-просторової форми. Символ зображується, як заміна певних конкретних чи абстрактних понять, використову­

ється для зберігання і передачі інформації та естетичних цінностей.

Прояви художнього символу трапляються ще в ранніх формах ху­ дожньої культури, в античній і середньовічній культурі завдяки впли­ вам античної та християнської міфології (рис. 35, 36). У різні епохи сим­ вол змінював своє значення. Так, вуж у стародавні часи мав охоронний символ, а в християнській міфології та мистецтві став символом гріха, зла і обману.

Рис. 35.

Традиційні античні символи

Рис. 36.

Традиційні християнські символи

Наведена таблиця (табл. 2) ілюструє найважливіші метафори і симво­ ли, що мають неоднакову семантику в художньому конструюванні та де­ коративно-ужитковому мистецтві.

Т а б л и ц я 2

Найважливіші метафори і символи у давньоукраїнському декоративно-ужитковому мистецтві