19. Зовнішня та внутрішня політика Данила Галицького.

Данило Романович, повернувшись із Польщі додому після відходу монголо-татарських полчищ, заходився відроджувати державу. Відбудовувались зруйновані міста й села. Галицько-Волинська земля поступово піднімалася з руїн. Одночасно князь повів непримиренну боротьбу з боярською опозицією, яка знову почала виявляти спротив. У 1245 р. під Ярославом полки братів Романовичів вщент розбили об'єднані сили лідера опозиційного боярства Ростислава Михайловича, угорських і польських князів. Для зміцнення міжнародного авторитету держави князь створив Галицьку митрополію, призначив її митрополитом свого сподвижника — "печатника" Кирила — і відправив його на затвердження в Нікею. тим він уклав проти Золотої Орди союз із своїм зятем, князем володимиро-суздальським, а також польськими, литовськими князями та угорським королем. Заради своєї мети галицько-волинський князь пішов на зближення з римською курією. Данило Галицький укріплював свої володіння, заснував на честь старшого сина Лева м. Львів, роль якого швидко зростала, а столицю переніс з ненадійного Галича до неприступного Холма. Одночасно відбувалася реорганізація війська. Ударною силою в ньому стала важкоозброєна князівська кінна дружина, а також селянське й міщанське ополчення. . Галицько-Волинська держава на кілька років здобула незалежність від Золотої Орди. Але в 1259 р. на кордонах Волині з'явилося об'єднане татарське військо, послане великим ханом для упокорення повсталих народів. Данило займав особливе місце. Його історичною заслугою було об'єднання в одне князівство земель Галичини і Волині, роз'єднаних після смерті Романа. Виконуючи це завдання, Данило спирався на широкі маси населення, які вели боротьбу проти іноземної агресії і влади великих бояр. З'єднавши територію Галичини і Волині в одне князівство, Данило сприяв його економічному розвитку та політичній стабільності. Данилові не вдалося здійснити свою найголовнішу мету — визволити західні землі з-під ординського ярма. Але державна організація, яку він створив, була настільки сильна, що ханські орди не змогли її зруйнувати, і Галицько-Волинська держава знову підвелася із занепаду і набрала нової сили.

20.Періодизація лит.-пол. Доби. Політика Литви і Польщі.

1. Занепад ГалицькоВолинської держави та боротьба за ії землі між Литвою,Польщею та Угорщиною.2. Руськолитовський період. Устрій та побут українських земель у складіВеликого Литовського князівства 3. Доба Речі Посполитої.

4. Виникнення козацтва та його розвиток.

21. Унії.

Люблінська унія – остаточне об’єднання у 1569 р. Великого князівства Литовського та Королівства Польського в єдину державу Річ Посполиту. У результаті українські землі, що були під владою Великого князівства Литовського увійшли до Королівства Польського.

Причини Люблінської унії:

- Ослаблення Литви у Лівонській війні з Московським царством (1558 – 1583 рр.). - Неспроможність Литви захистити південні кордони від татарських нападів. - Прагнення Польщі отримати українські землі й залежних селян. - Прагнення українських, білоруських та литовських шляхтичів Утворювалась держава Річ Посполита Князівство Литовське зберігало автономію Для Польщі та Литви передбачався єдиний правитель, який одночасно був королем польським і великим князем литовським. Влада короля була обмежена і не передавалась по спадковості. Короля обирала на сеймі.Уся влада належала спільному сеймі. Сейм складався з сенату та палати послів. До сенату входили король, вище духовенство, урядовці та найвпливовіші феодали. Шляхтичі мали право не підкорятися королю, тому Річ Посполиту називають шляхетською республікою. Українські землі, які належали Литві, переходили під владу Польщі.

На українських землях утворювалось шість польських воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Брацлавське Волинське, Київське та Подільське. У 1618 р. за результатамиДеулінського перемир’я між Річчю Посполитою та Московським царством до Польщі були приєднані Чернігово-Сіверські землі, на яких було утворене сьоме Чернігівське воєводство.