8.«Нова європейська драма». Ідейно-естетичний аналіз п’єси і.Ібсена «Ляльковий дім» або б.Шоу «Пігмаліон» (за вибором студента).

Джо́рдж Бе́рнард Шо́у (англ. George Bernard Shaw; 26 июля 1856 — 2 ноября 1950) — британский (ирландский и английский) писатель, романист, драматург, лауреат Нобелевской премии в области литературы. Общественный деятель (социалист-«фабианист», сторонник реформы английской письменности). Второй (после Шекспира) по популярности драматург в английском театре. Единственный человек, удостоенный одновременно и Нобелевской премии по литературе (1925, «За творчество, отмеченное идеализмом и гуманизмом, за искрометную сатиру, которая часто сочетается с исключительной поэтической красотой»)и премии «Оскара» (1938, за сценарий фильма «Пигмалион»). Новаторство Б. Шоу. Англійський драматург створює новий тип інтелектуальної драми, в основі якої -не стільки цікавий сюжет, скільки гострі зіткнення ідей, боротьба протилежних позицій у вирішенні морально-соціальних проблем. Сам автор їх називає "драми-дискусії". Новаторські принципи драматургії Б. Шоу відображені в одній з найпопулярніших п'єс "Пігмаліон". Новаторство:1.парадокс.2.отсутствие внешних эффектов.3.несоблюдение сюжетной линии.4.ведутся остроумные диалоги между героями, которые обсуждают вопросы современной жизни.5.дискусия.6.открытый финал

Міфологічна основа п'єси "Пігмаліон". У давньогрецькій міфології Пігмаліон — легендарний цар Кіпру, який цурався жінок і жив самотньо. У своїй самоті він зробив статую прекрасної жінки і закохався в неї. Пігмаліон звернувся з благанням до Афродіти, щоб вона оживила його творіння. Зворушена такою любов'ю, богиня виконала прохання. Галатея,яка ожила стала дружиною Пігмаліона і народила йому дочку. Відштовхуючись від відомого міфу, Б. Шоу створює полемічно загострену п'єсу, в основі сюжету якої —парадоксальне, іронічне переосмислення давньогрецької історії про Пігмаліона і Галатею і про велику силу їхнього кохання. П'єса Шоу не про кохання, на чому автор неодноразово наполягає в післямові, у численних коментарях до її сценічних постановок.Тема п'єси — процес відновлення людської душі, духовного пробудження особистості, розвитку її морального й інтелектуального потенціалу під впливом творчості. Жанр п'єси - соціальна комедія, у центрі якої поставлені проблеми великого суспільного значення. Проблематика п'єси. Соціальна, критика станових забобонів і умовностей буржуазного суспільства; утвердження творчих сил, потенційних можливостей людей з народу й обмеженість їх реалізації навіть найбільш яскравими представниками; проблема руйнівного впливу бідності на особистість; тверезий погляд на положення простих людей, осуд люмпенської психології як споживчого підходу до життя. Моральна: проблема відповідальності вченого за наслідки експерименту, неприпустимість експерименту над людиною; глузування над буржуазною мораллю і цінностями. Проблеми науки: значення мови як найважливішого фактора в розумовому і духовному розвитку особистості. Конфлікт п'єси: ідейне зіткнення двох різних життєвих позицій, виразниками яких є професор Генрі Хіггінс і колишня квіткарка Еліза Дуліттл. Сюжетно-композиційна організація п'єси Розвиток сюжету визначає парі професора фонетики Хіггінса з ученим-індологом полковником Пікерінгом. За півроку професор Хіггінс береться перетворити вульгарну квіткарку Елізу Дуліттл у "герцогиню", оскільки, на думку професора, їх відрізняє лише достаток, добрі манери, поведінка і мова. Особливості композиції. Комедія "Пігмаліон" маг композиційну структуру драми-дискусії. У пій виділяються такі елементи: зав'язка (дія І і її) —розвиток дії (дія Ш і IV) — дискусія (дія V). Зав'язка п'єси. У ній відбувається представлення і знайомство основних дійових осіб: професора Хіггінса, ' полковника Пікерінга, вуличної торговки квітами Елізи Дуліттл і сімейства збіднілих англійських аристократії». Розвиток дії. Процес навчання Елізи безпосередньо не показаний. Можна простежити лише його поетапні результати: це сцена в салоні міссіс Хіггінс і сцена нічної розмови Елізи з Хіггінсом після тріумфального завершення експерименту. Сцена нічної розмови Хіггінса і Елізи - кульмінація комедії. У ній відображений головний результат експерименту — вулична торговка не тільки навчилася говорити і набула світських манер, вона усвідомлює себе особистістю. Парадокс ситуації в тім, что Еліза — Галатея "бунтує" проти свого творця, проти тієї пасивної ролі "матеріалу для експерименту", що він їй відводить. Вона дає урок своєму вчителю, але він, як показує драматург, засвоює його набагато гірше учениці. Порівнюючи Хіггінса і Елізу, автор підкреслює багатство її натури, незалежний характер, показуючи, що свідома обмеженість професора сугубо науковими інтересами позбавляє його людяності. Дискусія і відкритий фінал. Суттю дискусії є ідейний конфлікт між Елізою і Хіггінсом. Ставши в результаті виховання і розвитку природних задатків гордою і сильною жінкою, Еліза жадає від Хіггінса визнання за нею цих якостей. Хіггінс, який однаково байдуже ставиться і до леді, і до квіткарки, пропонує дівчині свій ідеал — активне і вільне від пристрастей життя. Ці позиції несумісні, характери героїв однаково сильні і навряд чи один з них уступить іншому. От чому неможлива "щаслива розв'язка" у взаєминах Хіггінса-Пігмаліона і Елізи-Галатеї. Дискусія продовжується і тоді, коли закінчується п'єса.