7. Класичний психоаналіз з.Фройда та аналітична психологія к.-г.Юнга.

Психоаналіз — 1) група психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів, а також методів терапії невротичних захворювань; 2) спосіб інтроспекції людини, що передбачає систематичне пояснення несвідомих зв’язків та процесів. Засоби психоаналізу присутні у буддизмі та деяких індуїстських віруваннях, однак як науково-терапевтичний метод вивчення людини він був сформульований та поширився у Західній Європі та Америці у ХХ ст.

Засновником теорії психоаналізу є австрійський вчений кінця 19 - початку 20 століття Зиґмунд Фройд (Фрейдизм, класичний чи ортодоксальний психоаналіз). Вплив на теорію Фройда мали нові на той час поняття енергії, введене Гельмгольцем та теорія еволюції Дарвіна. Психоаналітична теорія зіграла важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні усієї культури 20 ст., запропонувавши людству новий світогляд.

Як терапевтична техніка, психоаналіз відрізняється від психіатрії та психотерапії, маючи за основу ствердження про існування психічного несвідомого та наполягаючи на аналізі та інтеграції складників цього несвідомого в процесі терапії.

Психоаналіз спирається на кліничні спостереження та дослідження, а також на ідеї щодо структури психічного апарату, динаміки ментальних процесів, придушення, супротив, перенесення, тощо.

Особистість розглядається як машина, що приводиться в рух енергією лібідо - тілесною енергією, статевим бажанням, і поступово розвивається через зовнішню заборону прямого виявлення лібідо, у переносі його на соціально схвалювані чи корисні для людини види діяльності.

В часи Фройда у психології панувало сприйняття людини, як розумної істоти, котра усвідомлює свою поведінку та керує нею. Теорія Фройда пропонувала іншу картину, згідно з якою людина перебуває у стані неперервного конфлікту, джерела якого лежать у сфері неусвідомлюваних статевих та агресивних спрямувань.

Психоаналіз називають психодинамічною теорією: він уважає поведінку людини детермінованою складною взаємодією конкуруючих психічних сил.

Витоки. Роком народження психоаналізу прийнято вважати 1880, коли Йозеф Броєр, колега й товариш Фройда, повідомив йому про свої спостереження щодо пацієнтки Анни О. (Берта Паппенгейм), яка, розповідаючи про себе, схоже, вилікувалася від симптомів істерії. Під час терапії була використана техніка гіпнозу. Фройд почав використовувати ту ж саму техніку зі своїми пацієнтами і підтвердив результати Броєра. Ці спостереження були опубліковані в спільній праці «Дослідження істерії», де було висунуто припущення, що симптоми цього захворювання виявляються замаскованими спогадами про забуті травмуючі події. Причину забування цих подій Фройд вбачав у конфлікті між певними імпульсами, що пов’язані з даними подіями, та моральними засадами.

Пізніше Броєр відійшов від досліджень. Працюючи окремо, Фройд визначив, що пацієнт може наблизитися до розкриття забутих подій не тільки під час гіпнозу, але й при використанні техніки вільних асоціацій. Ряд клінічних досліджень також показав, що ця техніка дієва не лише з істерією, але й із неврозом нав’язливих станів сексуальної природи, який нерідко виникає в дитячому віці. Фройд вводить термін "едипів комплекс" для позначення дитячих переживань, пов’язаних з несвідомим бажанням володіти одним з батьків протилежної статі та суперництвом з батьком спільної статі.

В період з 1895 по 1905 рік інновації Фройда призвели до розвитку його теорії. Було розроблено топографічну модель психіки, яку вчений поділив на три секції: несвідоме, предсвідоме та свідоме. Він класифікував захисні механізми, які заважають деяким субстанціям з несвідомого потрапити в сферу свідомого. Однією з найдієвіших технік, що дозволяє розкрити несвідомі бажання, Фройд вважав тлумачення сновидінь, бо під час сну ці захисні механізми послаблюють свою діяльність.

В 1923 році Фройд сформулював теорію функціонування психіки в термінах її структурної організації. Психічні функції було сгруповано за роллю, яку вони відігравали у внутрішньому психічному конфлікті. Фройд виділив три основних структури психіки: Воно (Ід), Я (Еґо) та Над-Я (Супер-Еґо).

Теорія Зиґмунда Фройда зазнала багато критики з боку його сучасників-вчених. Вчений світ визнав право психоаналізу на існування тільки після того, як в 1906 році Фройда підтримав Карл Ґустав Юнґ. Проте пізніше Юнг та деякі інші послідовники Фройда (Адлер, Ранк, Ференці) відокремилися від нього й започаткували свої психоаналітичні школи як альтернативу фройдівському вченню.

Згідно з Фрейдом, початком та основою психічного життя людини є різноманітні біологічні механізми. Так, він вважав, що у кожній людині закладені потяги до інцесту, канібалізму та жага вбивства. Фрейд наполягав на тому, що духовний онтогенез людини скорочено повторює хід розвитку людства в силу того, що у своїх психічних структурах кожна людина несе тягар переживань віддалених предків.

Вкрай важливу роль у формуванні людини відіграють два глобальних космічних інстинкти: Ерос (сексуальний інстинкт, інстинкт життя, самозбереження) і Танатос (інстинкт смерті, агресії, деструкції). Людська життєдіяльність, за Фрейдом, - це боротьба цих двох вічних сил, і саме вони є двигунами прогресу.

Носієм статевого інстинкту є психічна енергія з сексуальним забарвленням (лібідо).

Несвідомі (в першу чергу, сексуальні) прагнення особистості складають її потенціал і основне джерело активності, дають мотивацію для дій. В силу неможливості задоволення інстинктивних потреб в їх природній формі через соціальні нормативні обмеження, людина шукає компроміс між глибинним потягом та суспільно прийнятною формою його реалізації.

Модель особистості, створена Фройдом, являє собою трьохповерхову формацію:

нижній шар (Воно), найбільш примітивна інстанція, що охоплює все природжене, генетично первинне, підпорядковане принципу задоволення й нічого не знає ані про реальність, ані про суспільство. Вона споконвічно ірраціональна й аморальна; її вимоги повинна задовольняти інстанція Я (Еґо)

середній шар (Я) відповідає принципу реальності, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища, справлятися з його вимогами. Я - посередник між стимулами, що йдуть як з навколишнього світу, так і із глибин організму, з одного боку, і відповідними руховими реакціями з іншого. До функцій Я відноситься самозбереження організму, запам’ятовування досвіду зовнішніх впливів, запобігання загрозливим впливам, контроль над вимогами інстинктів (що виходять від Воно)

верхній шар (Над-Я) служить джерелом моральних і релігійних почуттів, є контролюючим і караючим агентом. Якщо Воно визначене генетично, а Я - продукт індивідуального досвіду, то Над-Я - продукт впливів, що виходять від інших людей. Виникає в ранньому дитинстві і залишається практично незмінним у наступні роки.

Найбільш жорстокі, войовничі шари - Воно та Над-Я. Вони з двох боків атакують Я, породжуючи невротичний тип поведінки. Оскільки з розвитком суспільства шар Над-Я неминуюче збільшується, стає більш масивним і важким, то і вся історія людства розглядається Фрейдом як історія прогресуючого психозу.

[

Фройд надавав важливої ролі в формуванні та життєдіяльності особистості також едиповому комплексу. Досліджуючи сновидіння своїх паціентів, Фройд звернув увагу на те, що значна частина них з обуренням розповідали йому сновидіння, основним мотивом яких був статевий зв'язок з матір'ю (інцест). Виділивши це в деяку тенденцію, Фройд робить висновок, що найперше соціальне прагнення людини спрямовано на матір, в той час як найперше насильницьке бажання і ненависть спрямовані на батька.

В комплексі Едипа, як вважав Фройд, "завершується інфантильна сексуальність, яка справляє вирішальний вплив своєю дією на сексуальність дорослих. Перед кожним новонародженим стоїть завдання подолати едипів комплекс, хто не в змозі це зробити, хворіє на невроз".

Постійне протистояння трьох сфер особистості в значній мірі пом'якшується спеціальними "захисними механізмами", які створилися в результаті еволюції людини. Найважливішими з неусвідомлених механізмів захисту, що покликані забезпечити цілісність і стабільність особистості в умовах конфлікту суперечливих імпульсів та прагнень, Фройд вважав такі:

сублімація - процес перетворення і переадресування сексуальної енергії в різноманітні форми діяльності, прийнятні для індивіда та суспільства; різновидом сублімації є творчість

витіснення - несвідоме усунення індивідом мотивів своїх дій зі сфери свідомого

регресія - перехід на більш примітивний рівень мислення і поведінки

проекція - неусвідомлене перенесення, приписування своїх власних відчуттів, уявлень, бажань, думок, потягів, а також часто "ганебних" несвідомих прагнень іншим людям

раціоналізація - несвідоме прагнення індивіда до раціонального обґрунтування своїх ідей і поведінки навіть в тих випадках, коли вони ірраціональні

реактивна формація - зміна неприємної для свідомості тенденції на більш прийнятну або ж протилежну

фіксація поведінки - тенденція Я до збереження апробованих, ефективних стереотипів поведінки, зміна яких може призвести до патологічного нав'язливого прагнення до повторень.

Інтелектуалізація - Це спроба вийти з емоційно загрозливої ситуації шляхом обговорення її змісту в абстрактних, інтелектуалізованих термінах.

Заміщення - Воно виражається в частковому, другорядному задоволенні неприємного імпульсу якимось іншим методом.

Фройд вважав, що в процесі життя людина проходить кілька етапів, які відрізняються один від одного способом фіксації лібідо, способом задоволення інстинкта життя. При цьому Фройд приділяє особливу увагу тому, яким саме чином відбувається фіксація і чи потребує людина сторонній об'єкт для цього. Виходячи з цього, він виділяв кілька стадій психічного генезу протягом дитинства

оральна стадія (0-1 рік)характеризується тим, що головне джерело задоволення концентрується на зоні активності, пов'язаній з годуванням; основна ерогенна зона на цій стадії - рот

анальна стадія (1-3 роки), під час якої лібідо концентрується навколо ануса; дитяча сексуальність знаходить своє задоволення в оволодінні функціями дефекації, випорожнення

фалічна стадія (3-5 років) характеризує найвищий ступінь дитячої сексуальності; головною ерогенною зоною стають статеві органи; до сих пір дитяча сексуальність була аутоеротичною, зараз же вона стає предметною, тобто діти починають відчувати сексуальний потяг до дорослих людей

латентна стадія (5-12 років) характеризується зниженням статевого інтересу; психічна інстанція Я повністю контролює потреби Воно генітальна стадія (12-18 років) характеризується поверненням дитячих сексуальних прагнень, тепер усі ерогенні зони об'єднуються, і підліток прагне однієї мети - нормального сексуального спілкування. Проте на цій стадії Я має опиратися агресивним імпульсам Воно, які знову дають про себе знати. Так, в цей час може знов з'явитися едипів комплекс.

Аналітична психологія Юнга. Аналітична психологія – напрямок неофрейдизму, засновником якого є швейцарський психолог і культуролог К.Г. Юнг. Це вчення грунтується на понятті колективного несвідомого, в якому знайшли відображення дані антропології, етнографії, історії культури і релігії, проаналізовані Юнгом в аспекті біологічної еволюції і культурно-історичного розвитку, і яке проявляється у психіці індивіда. Як одиниці аналізу психіки Юнг запропонував поняття архетипу як вродженого зразка поводження, що відповідає різним пластам психіки людини: тварини, загальнолюдського, родового, сімейного та індивідуального. Енергетика архетипу обумовлена тим, що він є проявом лібідо. Крім поняття колективного несвідомого Юнг дав опис екстравертований (спрямований переважно на зовнішній світ) і інтровертований (спрямований на внутрішній, суб’єктивний світ) установок.