Фізико географічне районування та ландшафтна структура регіонів. Принципи районування.

Поняття фізико-географічного районування. Між географічною оболонкою як планетарним природним комплексом і географічними ландшафтами як її найменшими частинами існує система регіональних природно-територіальних комплексів. Вони займають різні за величиною території. Одним із завдань фізичної географії є їх виявлення, визначення меж, вивчення і картографування, тобто здійснення фізико-географічного (або природного) районування.

Територія України характеризується складною просторовою диференціацією фізико-географічних умов. Геологічна будова і рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність і тваринний світ, перебуваючи в складному взаємозв'язку і взаємодії, утворюють природно-територіальні комплекси різного рангу. В основу фізико-географічного районування покладено ландшафтно-генетичний принцип, суть якого полягає в тому, що природно - територіальні комплекси та їх межі виявляють всебічним аналізом взаємозв'язку і взаємодії основних ландшафтостворюючих факторів - сонячної радіації і внутрішньої енергії Землі, процесів, що відбуваються в літосфері, гідросфері, атмосфері та біосфері, а також природних компонентів - літогенної основи, земної поверхні, повітря, поверхневих і підземних вод, ґрунтів і біоти (рослинність і тваринний світ).

В межах України по спільності морфоструктурних рис виділяють два класи ландшафтів: рівнинні і гірські.

Основні риси ландшафтної структури території України визначаються її розташуванням переважно в помірному поясі. Лише для південного берега Криму характерні риси субтропічного пояса. Територія України займає південно-західну частину Східноєвропейської фізико-географічної країни, частини Карпатської і Кримську гірські фізико-геогр. країни. У межах Східноєвропейської фізико-географічної країни на тер. республіки по переважанню певних типів і підтипів ландшафтів виділяють три фізико-геогр. зони. За ступенем континентальності клімату, загальним характером рельєфу і історії формування геолого-геоморфологічної основи природних комплексів зони ділять на провінції. У провінціях виділяють фізико-географічні області (по положенню в межах значних оротектонічних елементів); області - у зв'язку з місцевими відмінностями в характері прояву інтенсивності і спрямованості сучасних природних процесів - ділять на фізико-геогр. райони.

Функціонування та динаміка геосистем.

Динамікою ландшафтів називають кількісні зміни, які відбуваються в ПТК під дією природних і антропогенних факторів і не приводять до якісної перебудови його структури. Динамічні (і функціональні) зміни пов’язані з механізмом дії прямих і зворотних зв’язків. (Останні ще поділяються на додатні і від’ємні). Для прямого зв’язку характерний спрямований вплив певного тіла на інше . Зворотні зв’язки виражаються у взаємодії тіл. Зворотні зв’язки також дуже характерні для ландшафту. До них належать взаємодії ґрунт – рослинність, рослини – тварини, промисловість – сільське господарство і т.п. Позитивний зворотний зв’язок – це коли результат процесу по­силює цей процес, і ПТК (ландшафт) віддаляється від початкового стану (розвивається). Наприклад, заростання озер: рослини відми­рають, формується сапропель, озеро мілішає і біля берега створює можливість просуватися рослинності (очерету) до центру, озеро пе­ретворюється на болото. Позитив­ний зворотний зв’язок особливо характерний для культурних ланд­шафтів. Розорювання схилів призводить до утворення ярів. Подаль­ше розорювання ще більше посилює ерозію (розвиток відбувається по експо­ненті). Якщо процес не зупинити, то він приведе до руйнування сис­теми (культурного ландшафту). Негативний зворотний зв’язок – коли результат процесу послаб­лює його дію і сприяє стабілізації системи, відновленню її вихідного стану (проявляється відносна стійкість ПТК). Наприклад, в епоху вулканізму в атмосферу виділяється велика кількість СО₂, який сприяє поліпшенню фотосинтезу і збільшенню біомаси ландшафту. Збільшення рослинного покриву приводить, у свою чергу, до вилучення значної частини зайвого СО₂ із атмосфери і в результаті – до зменшення біомаси та відновлення вихідного стану ландшафтної системи. Таким чином, завдяки негативному зворотному зв’язку в ланд­шафті спостерігається саморегулювання, і всяке відхилення від ста­ндартного стану викликає такі процеси, які повертають систему в початковий стан. (Самоочищення рік, озер – явище саморегуляції, але при сильному забрудненні процес може бути незворотним).

Функціонування ландшафтів. Функціонування ландшаф­тів – це сукупність усіх процесів переміщення, обміну і трансформа­ції речовини й енергії всередині ПТК (вертикальні потоки) або між різними ПТК (горизонтальна міграція). Якщо первинною ланкою для аналізу вертикальної (радіальної) міграції (зв’язків) слугує фація, то для виявлення горизонтальних необхідно досліджувати ландшафти в цілому. Головні складові функціонування ландшафтів такі: 1) вологообмін; 2) мінеральний обмін; 3) газообмін; 4) енергообмін; 5) біоген­ний кругообіг та ін. Процес вологообміну (кругообіг вологи) включає випадання ат­мосферних опадів, поверхневий стік, інфільтрацію, підземний стік, підняття ґрунтових вод по капілярах і випаровування, конденсацію вологи в атмосфері і нове випадання опадів. Таким чином, з одного боку, це підняття водних розчинів по капілярах ґрунту і всмокту­вання їх кореневою системою, висхідні потоки повітря, випарову­вання з поверхні ґрунту і водойм, транспірація і т.д. З іншого – випа­дання атмосферних опадів, їх просочування в ґрунт, випадання ра­зом із вологою пилу і т.д. Завдяки кругообігу вологи здійснюється мінеральний обмін між окремими компонентами ландшафту. Цей процес супроводжується формуванням, транспортуванням і акуму­ляцією хімічних елементів. Мінеральний обмін у ландшафті, на відміну від вологообігу, має вигляд спрямованих в один бік міграційних процесів, відбуваються акумуляція і трансформація речовин, а не безпосередній їх круго­обіг. Мінеральні речовини мігрують у ландшафті у вигляді: 1) водо­розчинних речовин (іонів); 2) механічних домішок у воді (завислі наноси); 3) механічних домішок у повітрі (пил); 4) твердих продуктів денудації гірських порід, що переміщаються по схилу під дією сили тяжіння, та ін. Газообмін – це переміщення розчинів і трансформація газоподібних речовин, а також циркуляція атмосферних мас, що супроводжується обміном речовиною й енергією. Енергообмін – це кругообіг і трансформація сонячної енергії. Вона здатна перетворитись в інші види енергії — теплову, хімічну, механічну. Завдяки сонячній енергії відбуваються вологообмін і біогенний кругообіг. Від забезпечення сонячною енергією залежить інтенсивність функціонування ландшафтів. Біогенний кругообіг – включає утворення і руйнування органічної речовини, їх випадання на поверхню ґрунту та включення у новий кругообіг. Процес утворення органічної речовини – це фотосинтез.