Тема 10. Організація і нормування праці

1. Поняття, зміст і завдання організації праці.

2. Поділ і кооперування праці.

3. Організація робочих місць.

4. Трудовий процес і його раціоналізація.

5. Умови праці та фактори їх формування. Охорона і безпека праці. Дисципліна праці.

6. Суть і значення нормування праці.

7. Об'єкти нормування праці. Режими праці та відпочинку. Класифікація витрат робочого часу.

8. Система нормативів і норм праці.

9. Методи нормування трудових процесів.

10.1. Поняття, зміст і завдання організації праці

В умовах формування соціально зорієнтованої ринкової економіки зростає престижність висококваліфікованої та якісної праці й зростає трудова активність працівників. Забезпечувати це має раціональна організація праці, оскільки її основною функцією має бути оптимальне поєднання працівників і засобів виробництва в процесі праці для створення максимальної ефективності функціонування робочих місць, виробничих структур. В Україні основними законами, які регламентують статус організації праці в країні є: Кодекс законів про працю України (КЗпП України), Закон України «Про зайнятість населення»; Закон України «Про оплату праці», Закон України «Про охорону праці».

При організації виробництва вирішують усі питання щодо використання обладнання, спеціалізації та комбінування виробничих процесів, організації роботи основних і допоміжних служб (цехів) підприємства, забезпечення виробництва сировиною, енергією, транспортом. Взаємозв’язок організації праці та організації виробництва полягає в тому, що питання організації праці вирішують з урахуванням типу виробництва (одиночне, масове й ін.). Разом з тим, ефективність використання засобів, предметів праці, ритмічність випуску продукції та питання раціонального використання робочої сили залежать від стану організації праці. На всіх рівнях управління виробництвом в умовах ринкової економіки можна виділити економічні й соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та вречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження затрат у процесі виробництва продукції й надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які забезпечували б високий рівень працездатності зайнятих у виробництві, а саме: оптимізація фізичного і психологічного навантаження та працівника, створення сприятливих умов праці, повноцінна оплата праці, підвищення якості праці й трудової дисципліни.

Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

Організація праці на підприємстві включає в себе такі складові:

 поділ і кооперацію праці;

 організацію та обслуговування робочих місць;

 нормування праці;

 організацію підбору персоналу та його розвиток (перекваліфікація, підвищення кваліфікації, планування кар’єри);

 оптимізацію режимів праці та відпочинку протягом зміни, тижня, місяця;

 організацію оплати та матеріального стимулювання праці;

 раціоналізацію трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду;

 створення безпечних та сприятливих умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних і психологічних навантажень, формування системи охорони й безпеки праці.

Організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють та визначають зміст організації праці.

На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

 науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

 система організації виробництва;

 психофізіологічні фактори та особливості екологічного середовища;

 фактори, пов'язані з характером завдань, які розв’язують у різних ланках системи управління виробництвом.

Організація праці має змінний зміст. Як складова частина організації виробництва організація праці включає вжиття заходів, спрямованих на раціональне використання робочої сили. При аналізі змісту організації праці слід ураховувати особливості виробничого рівня, на якому вона відбувається.

На макроекономічному рівні вдосконалення організації праці має такі завдання: відвернення економічних і соціальних утрат, забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих у галузях матеріального і нематеріального виробництва, перерозподіл працівників між галузями та раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовуються прямі й непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин.

На мікроекономічному рівні головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці та суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Ще одним завданням є узгодженість діяльності — кооперування при здійсненні суворої кількісної пропорційності трудових витрат на взаємопов'язаних ділянках виробництва. У цьому важлива роль належить технологічному і виробничому плануванню, нормуванню праці, які дають змогу науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці.

На конкретному робочому місці розв’язують такі завдання організації праці, як впровадження найпрогресивніших робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій, правильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне й безперебійне забезпечення їх інструментами та матеріалами, створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи та життєдіяльності людини.