2. Поділ і кооперування праці

Суспільний поділ праці  це диференціація в суспільстві як цілому соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення у зв'язку з цим різних сфер суспільства (промисловість, сільське господарство, наука, мистецтво, армія тощо), які, в свою чергу, поділяють на дрібніші галузі й підталузі.

Технічний поділ праці  це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на підприємстві на низку часткових функцій і операцій, це спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності.

Технічний поділ праці  це вихідний пункт організації праці, що, враховуючи цілі виробництва, полягає у закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Розв’язання цього завдання повинно передбачати не лише вимоги раціонального використання робочого часу та кваліфікації працівників, але й збереження змістовності праці, запобігання її монотонності, гармонізацію фізичних та психічних навантажень на працівників тощо.

Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства:

 функціональний  поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій та участі у виробничому процесі. Він проявляється у двох напрямах: а) виділення в складі персоналу підприємства таких основних категорій: робітники і службовці (до службовців належать технічні виконавці, спеціалісти (фахівці й професіонали), керівники); б) поділ працівників на основних (що безпосередньо виробляють основну матеріальну чи нематеріальну продукцію підприємства) та допоміжних (що створюють необхідні умови для ефективної роботи основних працівників). Зміни характеризуються зростанням частки спеціалістів у загальній кількості персоналу та частки допоміжних працівників, що займаються налагодження обладнання, інформаційним обслуговуванням і т. ін.

 технологічний  поділ праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників згідно з технологією виробництва й значно впливає на рівень змістовності праці. Важливим завданням організації праці є пошук оптимального рівня технологічного поділу праці. Дуже вузька спеціалізація спричиняє монотонність, що спричиняє надмірну втому та зменшення продуктивності праці. Надто широка спеціалізація може стати причиною неякісного виконання робіт. Різновидами цієї форми поділу праці є предметний, подетальний та поопераційний поділ;

 професійний  поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт. У цьому напряму зміни характеризуються зростанням частки професій інтелектуальної праці, механізованої праці, професій широкого профілю;

 кваліфікаційний  поділ праці між групами працівників залежно від складності виконуваних ними робіт. Працівники однієї й тієї ж професії можуть мати різні знання, вміння і досвід роботи, що відображається у кваліфікації  якості роботи (праці) та лежить в основі розподілу працівників за групами кваліфікації  розрядами, категоріями, класами тощо. Зміни тут відбуваються в напрямі підвищення культурно-технічного і кваліфікаційного рівня працівників та відповідно частки висококваліфікованих працівників у загальній їх чисельності.

Поділ праці як одночасне співіснування різних видів трудової діяльності відіграє важливу роль у розвитку організації виробництва і праці. Він є необхідною передумовою організації виробництва та підвищення продуктивності праці. Спеціалізація виробничих процесів сприяє вдосконаленню трудових навичок працівників.

Однак існують межі економічної та соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економічної точки зору поглиблювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності використання робочої сили й обладнання, враховуючи також витрати на проектування та організацію виробничих процесів і нормування праці. З соціальної точки зору межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, запобігання монотонності й надмірній втомі.

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей та цілей виробництва.

Кооперування праці на підприємстві здійснюється в різних формах, наприклад при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при багатоверстатній роботі або поєднанні трудових функцій і спеціальностей, при колективній роботі.

Поділ і кооперування праці завжди взаємопов’язані, оскільки без узгодженої праці людей, зайнятих на різних робочих місцях та виробничих ланках підприємства, неможливо забезпечити безперервність виробничого процесу в цілому. Тому й виникають конкретні форми кооперування праці: технологічне, предметне, організаційне кооперування праці.

Провідне місце серед колективних форм організації сучасної праці належить бригадній. Бригада  це група працівників, що разом здійснюють виробничий процес або його частину і колективно відповідають за результати своєї роботи. Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади (складаються із працівників однієї професії, що виконують однорідні технологічні процеси) й комплексні бригади (складаються із працівників різних професій, що виконують комплекс взаємопов'язаних технологічно різнорідних робіт).