5. Математична обробка результатів вимірювання. Обчислення похибок

Точне вимірювання величин, освоєння методів вимірювання дало можливість розвитку точних наук і медицини в тому числі. Установлення точних кількісних величин, відношення між ними сприяло відкриттю об’єктивних законів і дало можливість пояснити функціональні залежності, що протікають в живому організмі.

При обстеженні хворого лікар повинен проаналізувати велику кількість показників, виявити закономірність і лише потім визначитись у діагнозі захворювання. Без вимірювання фізіологічних показників зробити це не можливо.

Вимірюванням називається знаходження значення фізичної величини дослідження за допомогою технічних засобів.

Виміряти яку-небудь величину – це порівняти її з уже відомою, що береться за основну, тобто необхідно знайти їх числове відношення.

Всяке вимірювання є порівнянням даної величини з іншою, однорідною величиною прийнятою за одиницю. Але не завжди це можна зробити. Якщо лінійні розміри тіла можна вимірювати масштабною лінійкою, штангельциркулем, мікрометром, то щоб визначити густину тіла, необхідно визначити об’єм та масу тіла, для визначення швидкості руху тіла необхідно знати пройдений шлях та час.

Всі виміри поділяються на прямі і посередні (непрямі). До прямих вимірів відносяться ті, що можна виміряти за допомогою приладів, числова величина визначається одним виміром або спостереженням. Прикладом може бути вимірювання ваги людини, температури тіла, артеріального тиску і т.п. Посередні виміри одержують при проведенні досліджень, коли фізична величина являється функцією однієї або декількох змінних одночасно. Визначення коефіцієнту поверхневого потягу рідини , в’язкості рідини віскометром [ , концентрації розчину цукру поляриметром [ і можна назвати ще багато прикладів посередніх вимірів. Точність вимірювання біофізичних величин буде залежати від одиниць вимірювання.

Історично склалось так, що практика відібрала найбільш зручні одиниці для вимірювання. Всі одиниці вимірювання об’єднуються в систему одиниць. Згідно ГОСТ 9867–61. в усіх галузях наук використовується міжнародна система одиниць CI.

Система CI базується на шести основних одиницях (еталонних одиницях):

• одиниця довжини – метр;

• одиниця маси – кілограм;

• одиниця часу – секунда;

• одиниця температури – градус Кельвіна;

• одиниця сили струму – ампер;

• одиниця сили світла – кандела.

Згідно системи CI, визначенням основних одиниць, на яких базуються всі прямі виміри фізичних величин є:

Метр – довжина, що дорівнює 1650763,73 довжини хвилі в вакуумі випромінювання переходу між двома енергетичними рівнями 2Р+2d₅ атома Криптона 86.

Кілограм – одиниця маси – представлена масою міжнародного прототипу кілограма. Прототип представляє собою циліндр, висота якого дорівнює діаметру, виготовленого із сплаву платини (90%) і іридію (10%).

Секунда – 9192631770 періодів випромінювання відповідного переходу між рівнями F = 4, m_F = 0 та F = 3, m_F = 0 основного стану атому цезію –133 відсутністю зовнішнього поля.

ампер – сила незмінного струму, який проходить по двох паралельних прямолінійних провідниках нескінченної довжини і мізерного колового перерізу, розміщеного на віддалі 1м один від одного у вакуумі, створює між ними силу взаємодії рівну н на кожний метр довжини.

Кельвін – 1/273,16 частина термодинамічної температури потрійної точки води.

Кандела – визначається на основі того, що яскравість чорного випромінювача при температурі затвердіння платини (близько 2042К) дорівнює 0,6 кд.мм².

Для вимірювання більшості фізичних величин використовуються похідні одиниці, що мають зв’язок між основними одиницями, або одна з одною з’єднані за допомогою математичних виразів, що виражають фізичні залежності.

Приклад: . .

У системі CI використовують додаткові одиниці – радіан і стерадіан.

Радіан – одиниця вимірювання плоского кута.

Стерадіан – одиниця вимірювання тілесного кута.

В медичній практиці результати вимірювання повинні бути точні і однакові, якщо вимірюються ідентичні величини. Але при вимірах біофізичних величин під дією різних факторів виникають похибки, що приводять до точності результату і істинне значення фізичної величини абсолютно точно визначити неможливо. Всі похибки поділяються на систематичні, випадкові і промахи.

Систематичною називають таку похибку, яка залишається постійною або закономірно зменшується при повторних вимірюваннях однієї і тієї ж величини. Такі похибки виникають внаслідок несправності приладу, неправильно вибраної методики, вибраної неточної формули для обчислення, використаної константи та ін.

Випадковою похибкою називається похибка, яка виникає під дією непередбачених факторів, що не піддаються контролю. Якщо при вимірах буде врахована систематична похибка, але повторні виміри дають велику розбіжність, то це можна пояснити тим, що не враховані різні фактори – фізіологічні зміни органів відчуття експериментатора, зміни навколишнього середовища (температура, тиск, вологість, оптичні, магнітні, електричні властивості).

Промахом називають таку похибку при вимірюванні, коли виміряна величина буде значно більшою за передбачену при даних умовах вимірювання.

Промахи виникають з вини експериментатора: неправильно записаний результат, зроблено обчислення, вибраний прилад для вимірювання та т.п.

Похибки обов’язково повинні бути враховані і усунені при вимірюванні; систематичні – вдосконаленням приладів, підвищення класу точності їх, вдосконаленням методик, математичних обчислень; випадкові – повинні враховуватись умови вимірювання, проводитись повторні виміри, використовуватись спеціальні математичні обчислення. Промахи – відкидаються і далі вони не беруть участь в дослідженнях.

1. Лабораторний метод обчислення похибок. При прямих вимірах обчислюється абсолютна і відносна похибка. Дійсним значенням вимірюваної величини називають значення, одержане за допомогою точного приладу (х).

Різниця модуля дійсного значення (х) вимірюваної величини і показом даного приладу (х₁) називають абсолютною похибкою ( приладу. . Точність вимірювання характеризується відношенням абсолютної похибки до дійсного значення вимірюваної величини: , вимірюється у процентах. При вимірах у дослідах за дійсне значення приймають середнє арифметичне значення:

х₁, х₂, х₃ ... х_n. х_ср = .

х₁...х_n – фізичні величини;

n – кількість вимірів.

Середню абсолютну похибку ( ) підраховують наступним способом:

=

Відносна похибка може бути записана .

Результати вимірювання записують, враховуючи правила закруглення:

х =

2. Технічний метод обчислення похибок. При обчисленні похибок технічним методом враховується чутливість приладу, клас точності, ціна поділки.

Слід пам’ятати:

• якщо відома чутливість приладу, то абсолютна похибка дорівнює чутливості приладу;

• якщо відома ціна поділки приладу, то абсолютна похибка дорівнює ціни поділки, за винятком приладів, що мають ноніус;

• якщо прилади мають ноніус, то абсолютна похибка дорівнює ціні поділки ноніуса;

• якщо відомий клас точності приладу, то абсолютна похибка вираховується за формулою:

(Δx)= Клас точності приладу х Nmax

100%

так як клас точності приладу = .

При дослідженнях користуються обома методами обчислення похибок у кінцевому результаті записують більшу абсолютну похибку. Якщо в обчисленнях є табличні дані, то інколи використовують допоміжні числа.