Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

УНР утворила три комісії (делегатури) з функціями вищої виконавчої влади — загальну (під керівництвом Є. Петрушсвича), організаційну для Галичини (на чолі з К. Левицьким) і організаційну для Буковини (на чолі з О. Поповичем). Була також утворена Президія УНР, яка представляла Раду у період між її сесіями (на чолі з Є. Петрушевичем)1. Представників закарпатських українців у складі УНР, її виконавчих органах не було, оскільки події розвивалися стрімко, без попередньої підготовки. Група закарпатських політичних і національних діячів надіслала тільки до Львова повідомлення, що Закарпатська Україна повністю солідаризується з Галичиною і бажає приєднатися до складу Української держави2.

Унеділю, 20 жовтня, на площі Св. Юрія у Львові відбувся багатотисячний мітинг, на якому К. Левицький повідомив народові, який зібрався, про утворення української держави, рішення УНР, що було сприйнято з великою радістю.

21 жовтня в Народному будинку зібралося близько двох тисяч делегатів з усієї Галичини. Було одностайно затверджено Статут УНР, схвалено її склад і дії3.

Незабаром делегація УНР на чолі з Є. Петрушевичем виїхала до Відня для переговорів з австрійськими властями. До того часу більшість депутатів Ради, як і галицьких політичних діячів загалом, ще не звільнилася від австрофільських поглядів, проімператорських ілюзій.

Поки делегати у Відні безуспішно пробували потрапити на аудієнцію до імператора, події розвивалися досить стрімко. Австро-Угорщина розпадалася. 24 жовтня 1918 р. проголосила свою незалежність Угорщина, 28 жовтня — Чехословаччина, 29 жовтня — Сербо-Хорвато-Словенська держава (Югославія). 28 жовтня у Кракові була утворена Польська ліквідаційна комісія, яка мала за мету перейняти в усій Галичині владу від австрійських властей і передати її до складу Польщі.

Австро-Угорський уряд обіцяв, щоправда, українській делегації «рівне з поляками право на утворення самостійного державного організму», але це були пусті слова.

УЛьвові стало відомо, що на 1 листопада 1918 р. Польська ліквідаційна комісія призначила перехід влади в Галичині до Поль-

1Кульчицькип В. С, Тищик Б. Й. Історія держави і права України — К,

2001. —

С. 170.

2Макарчук С. А. Українська республіка галичан. — Л., 1997. — С. 42

3Литвин М. Р., Наумепко К. Є. Історія ЗУНР — С. 29.

114

щі. Були призначені воєнні коменданти Галичини і Львова, які дістали наказ — опір «непольського населення» придушити, учасників суворо покарати1.

Отже, українцям треба було діяти, причому негайно. Оскільки делегати УНР перебували в нерішучості, ініціативу взяла на себе Українська військова організація, що виникла у вересні 1918 р. у Львові. Вона утворила Центральний військовий комітет на чолі з сотником Українських січових стрільців Д. Вітовським.

Незважаючи на те, що достатніх збройних сил в українців у Галичині поки що не було, а єдина регулярна військова частина — легіон Українських січових стрільців — перебував далеко (у Чернівцях), військовий комітет вирішив діяти. У Львові — столиці краю — у його розпорядженні було лише 1,5—2 тис. солдатів і офіцерів. Водночас тут перебував багатотисячний австрійський гарнізон, діяла польська військова організація, яка налічувала кілька тисяч кадрових військових і добровольчі формування цивільного населення. Справу міг вирішити лише фактор раптовості.

Уніч на 1 листопада 1918 р. українські частини захопили усі стратегічно важливі об'єкти міста. На ратуші було піднято блакитно-жовтий прапор. Д. Вітовський доповів Українській Національній Раді (УН Раді), що влада у місті перебуває в руках українців. Услід за Львовом українці взяли владу у свої руки в усій Східній Галичині — теж мирним, безкровним шляхом. Цей факт не викликає подиву, якщо врахувати, що населення краю більше ніж на дві третини складалося саме з українців.

Значення цієї знаменної події важко переоцінити. Вперше з часів Галицько-Волинського князівства корінне населення західноукраїнських земель знову стало господарем на своїй землі, вільним вершителем своєї долі.

Уцей же день, 1 листопада, УН Рада видала два звернення: «До населення міста Львова» і «Український народ». У них повідомлялося, що «волею українського народу на українських землях Ав-стро-Угорської монархії утворилася Українська держава», що вищу владу в ній до скликання парламенту здійснює УН Рада, що старі органи влади й управління ліквідовуються, а владу на місцях до утворення постійної системи органів влади й управління повинні взяти у свої руки у містах, селах (громадах) і повітах українські організації. Усі військовослужбовці, все населення української національності, все цивільне населення закликалося стати на захист своєї держави.

Б. й., Вівчаренко О. А., Лешкович, Становлення державності в Україні (1917— 1922). — Коломия, 2000 — С. 20.

115

Розділ 2. Українська національна державність (листопад 1917—1920 рр.)

4. Західно-Украінська Народна Республіка

Характерно, що вже в цих перших правових актах зазначалося, що всім громадянам Української держави, незалежно від національності і віросповідання, гарантувалася «громадянська, національна і віросповідна рівність». Усім національним меншинам пропонувалося обрати своїх представників до складу УН Ради.

До прийняття своїх законів та інших нормативних актів на території Української держави

зметою недопущення хаосу і беззаконня повинно було діяти австрійське законодавство, якщо воно не суперечило принципам і засадам української державності.

Хоча взяття українцями влади у свої руки відбулося, як зазначалося, безкровно, мирним шляхом, однак незабаром польська військова організація у Львові, а пізніше і в інших місцевостях краю розпочала воєнні дії, що переросли у справжню криваву війну. Своїми силами нечисленне польське населення краю було не в змозі п вести, тому безпосередньо

зПольщі почали спішно перекидатися до Галичини нові військові частини.

5 жовтня 1918 р. УН Рада видала свій програмний Маніфест, в якому викладалися засади і цілі діяльності Ради, створення економічних, політичних і правових основ Української держаки. Маніфест проголошував, що в утвореній за волею народу державі «...не буде поневолення нації нацією, не може бути панування багатих та економічно сильних над бідними. В Українській державі усі громадяни незалежно від мови, віри, роду, стану або статі будуть по-справжньому рівнями... а демократичний лад, заснований на загальному, рівному виборчому праві, починаючи від громадян і закінчуючи державою, забезпечить у ній верховенство демосу, масам трудящих. Землероб і робітник будуть основними керівними силами держави». У Маніфесті повідомлялося про скликання найближчим часом парламенту, який здійснить земельну реформу, внаслідок якої землі поміщиків та інших великих землевласників перейдуть у власність малоземельних і безземельних селян. «Робітниче законодавство забезпечить робітникам 8-годинний робочий день, дасть забезпечення в старості та у випадку втрати працездатності, повну охорону праці».

Усі державні органи, «цивільна і військова влада повинні забезпечувати у країні спокій і порядок та публічну безпеку». Для захисту своєї землі, свого народу всі громадяни, здатні носити зброю, закликалися вступати до лав української армії1.

9 листопада 1918 р. на засіданні УН Ради була визначена офіційна назва держави — Західно-українська Народна Респуб-

1 Західнп-Украінська Народна Республіка 1918—1923. Історія. Кер. авт. кол. й віди ред. О. Карпенко — Івано-Франківськ. 2000. — С. 110—112.

116

ліка (скорочено — ЗУНР). До її складу, крім Східної Галичини, увійшли Північна Буковина та українські комітати (повіти) Закарпаття, тобто землі колишньої АвстроУгорської монархії, де компактно проживало корінне українське населення. Держава ЗУНР охоплювала територію з шістьма млн населення (у тому числі українців — 71 %, поляків — 13 %, румунів, мадярів та ін. — 2 %).

Щоправда, Північну Буковину незабаром захопила Румунія. У вересні 1919 р. Паризька мирна конференція санкціонувала цю анексію. Що стосується Закарпаття, то воно так і не визволилося з-під влади Угорщини. У січні 1919 р. західну частину цього краю, а у квітні всю його територію захопила Чехословаччина. Паризька конференція юридично «узаконила» і цю анексію (Сен-Жермен-ський договір).

Отже, фактично ЗУНР охоплювала тільки територію Східної Галичини з населенням 4 млн осіб.

Центральні органи влади ЗУНР. 9 листопада 1918 р. УН Рада сформувала уряд — Державний секретаріат на чолі з К. Леви-цьким. У складі уряду було 14 секретарств (міністерств), які очолювалися державними секретарями: внутрішніх справ (Л. Цегельський), зовнішніх зносин (В. Панейко), фінансів (К. Левицький), військових справ (Д. Витовський), юстиції (С. Голубович), торгівлі і промисловості (Я. Литвинович), земельних справ (С. Баран), шляхів сполучень (І. Мирон), пошт і телеграфу (О. Писецький), праці і соціальної опіки (А. Чернецький), громадського здоров'я (І. Куро-вець), освіти (тимчасово О. Барвинський), віросповідання (О. Бар-зинський), громадських робіт (1. Макух).

Було створено ще й продовольчий відділ, який прирівняли у правах до секретарства (на чолі з С. Федаком).

За партійним складом вісім державних секретарів належали до національнодемократичної партії, два — до радикальної, один — до соціал-демократичної, один — до християнсько-громадської, один був безпартійний.

10 листопада, коли Державний секретаріат приносив урочисту присягу на вірність українському народу та державі, УН Рада визначила йому основну лінію національнодержавного будівництва; робити все необхідне для возз'єднання всіх українських земель у єдиній державі, тобто не ізолюватися від уже існуючої на сході української держави, шукати можливості створення єдиної соборної незалежної України.

З метою з'ясувати ситуацію в Україні УН Рада 8 листопада 1918 р. направила у Київ до гетьмана II. Скоропадського свою делегацію. Вона мала своїм завданням просити в гетьмана воєнної допо-

117

Розділ 2. Українська національна державність (листопад 1917—1920 рр.)

моги для ЗУНР. Друга делегація на чолі з держсекретарем зовнішніх зносин В. Панейком була направлена до Парижу, щоб відстоювати інтереси ЗУНР на Паризькій мирній конференції 13 листопада 1918 р. УН Рада визначила конституційні засади ЗУНР, прийнявши

«Тимчасовий Основний закон». У ньому закріплювалася назва держави, її територія і кордони»; проголошувалося верховенство і суверенітет народу, який здійснює їх через свої представницькі органи, що обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні, за пропорційною системою. Виборчим правом наділялися усі громадяни держави без будь-яких обмежень, у тому числі незалежно від їх національності, віросповідання або статі. Вищим органом влади мали стати Установчі збори (або Сейм). До його обрання ця влада буде належати Українській Національній Раді, а виконавча — Державному секретаріату. Гербом ЗУНР було затверджено золотого лева на блакитному тлі щиту, прапором — блакитно-жовтий1.

Проголошення незалежної Української держави, визволення від багатовікового гноблення та експлуатації з боку чужоземців викликали у населення західноукраїнських земель хвилю патріотизму, прагнення працювати на благо своєї держави і народу. У багатьох містах і селах відбувалися урочисті збори, вуличні походи, церковні молебні. Місцеві органи влади й управління. Ще 1 листопада 1918 р. УН Рада видала розпорядження, згідно а яким на території Галичини належало ліквідувати всі колишні органи влади й управління, зберігши, однак, попередній адміністративно-територіальний

поділ— повіт, місто, містечкові та сільські общини (громади). Замість австрійських органів у містах, містечках і селах передбачалося обрати відповідно міських, общинних (громадських) комісарів і колективні органи при них, які представляли усі верстви населення — так звані «прибічні ради». У повітах належало обрати повітових комісарів і повітові національні ради. Усі названі органи населення мало обрати шляхом загальних, прямих виборів.

У першій половині листопада ці вибори відбулися. На багатолюдних зборах і вічах майже в усіх містах, селах і повітах були обрані відповідні комісари і містечкові, сільські та повітові «прибічні» і національні ради.

Комісарами населення обирало, як правило, людей авторитетних, патріотів, які мали хоча б деякий управлінській досвід і бажання працювати на благо рідного краю. Передусім, це стосується 1 Західно-Укриінська Народна Республіка 1918—1923. Історія. — С. 169. 118

4. Західно-Українська Народна Республіка інституту повітових комісарів: їх обрали з числа колишніх державних службовців, суддів,

адвокатів, священників, учителів, тобто це були люди, яких населення знало і поважало. Повітові комісари, у свою чергу, допомагали в організації виборів низової ланки державного апарату — містечкових і сільських (фомадських) комісарів. Ніхто з жителів не позбавлявся права участі у виборчих зборах, права голосу.

Були випадки, коли містечкові і сільські комісари призначалися повітовими комісарами (наприклад, у прифронтових населених пунктах, де не було можливості провести вибори).

Загалом слід наголосити, що українське населення приступило до розбудови основ своєї суверенної держави дуже активно. Воно розганяло австрійську адміністрацію, роззброювало гарнізони, жандармерію. Почався запис добровольців в українську армію. Що стосується різних суспільно необхідних і корисних державних служб — комунальних, зв'язку, залізниць тощо, то їх не ламали, не ліквідовували, українська держава лише взяла їх під свій контроль і забезпечення. Службовці цих служб, технічний персонал залишалися на своїх місцях, ніякої національної дискримінації не відбувалося. Поляки, євреї, австрійці та інші могли залишатися на своїх робочих місцях, їм належало тільки присягнути на вірність українській державі.

Після виборів сільських, містечкових і міських комісарів у деяких повітах почали провадити наради — з метою інформування про найближчі цілі та завдання, про прийняті УН Радою і урядом закони та рішення, обмін досвідом та ін.

Вища, законодавча влада у той час продовжувала належати Українській Національній Раді. Однак уже на початку її практичної державної діяльності виявилося, що вкрай необхідно розширити склад Ради делегатами з місць, зробити його більшим представницьким органом, схожим на справжній парламент. З цією метою 15 листопада 1918 р. було прийнято закон «Про поповнення складу Української Національної Ради делегатами від повітів і міст краю». Згідно з законом слід було обрати по одному делегату від усіх 52- х повітів ЗУНР, а також від міст: Львова — 4, Чернівців — 2, Станіслава — 2, Перемишля

— 2, Дрогобича — 1, Тернополя — 1 тощо.

Вибори відбулися з 22 по 26 листопада. Склад УН Ради збільшився до 152 делегатів. За соціальним складом більшість делегатів були селяни і робітники. Інтелігенція і клерикали були у меншості. Що стосується політичних переконань, то переважна більшість, навіть соціалісти, стояли на ліберально-національних позиціях. Практично увесь склад Ради був українським, оскільки поляки бойкоту-

119

Роіділ 2. Українська ішціои