Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2
.pdf4. Залдио-Украінгьха Народна Республіка
числі на війну з Польщею, яка набирала дедалі більшого розмаху і загострення, УН Рада і уряд ЗУНР розгорнули активну діяльність щодо організації державно-політичного життя країни, створення ЇЇ правової основи, вирішення назрілих соціально-економічних та інших проблем.
У цьому аспекті слід звернути увагу на два важливі закони. 15 лютого 1919 р. УН Рада прийняла закон «Про державну мову». Нею стала українська мова. Водночас національним меншинам гарантувалося право використовувати в офіційних зносинах з державними і суспільно-політичними органами в усній або письмовій формі свою рідну мову, а на владу покладався обов'язок відповідати громадянам тією самою мовою. їм гарантувалося також право вільно розвивати свою мову, культуру, традиції, мати свої школи, бібліотеки, видавництва1.
Зберігало силу і рішення Держсекретаріату від 10 листопада про те, що всі закони, інші нормативні акти й документи, які мають загальнодержавне значення, обов'язково публікуються чотирма найпоширенішими у Галичині мовами: українською, польською, єврейською і німецькою.
8 квітня 1919 р було прийнято закон «Про право громадянства Західної області УНР і правовий статус чужоземців». Кожна людина, яка в день проголошення закону мала право належності до якої-небудь міської або селянської общини, вважалася громадянином УНР (ЗУНР в той час уже увійшла до складу УНР). В інших випадках рішення про надання громадянства або позбавлення його приймав Держсекретаріат.
Трохи раніше, у березні, секретарство внутрішніх справ видало розпорядження про перелік вимог до службовців державного апарату. Ними могли бути лише громадяни УНР бездоганної поведінки, які добре володіли українською мовою, не старші 40 років (остання вимога не стосувалася вже працюючих службовців). Не могли ними бути особи, засуджені за злочини; ті, хто вчинив правопорушення проти громадського порядку і моралі; неспроможні боржники; особи, які своєю поведінкою викликали громадський суд. Усі прийняті на службу особи мусили пройти річне стажування, після якого складали іспит перед спеціальною комісією.
Важливим напрямом діяльності ЗУНР було вирішення найгос-тріших соціальноекономічних проблем. Найважливішою з них була земельна. Малоземельне і безземельне селянство становило у Га- 1 Вісник державних законів і розпорядків — 1919. — Вип 3. — 2 берез. — С. 12 126
шні 80 % усіх селянських господарств, а поміщики володіли 37% усіх земель.
Над розв'язанням цієї проблеми працювали всі політичні партії, спеціальна комісія УН Ради, секретарство земельних справ, багато хто з депутатів. 14 квітня 1919 р. було прийнято закон про земельну реформу1. Оприлюднили його 8 травня.
Закон торкнувся головної проблеми: землі поміщиків, монастирів, церкви та інших великих землевласників понад установленого максимуму мали бути конфісковані. Вони переходили у так званий «земельний фонд» держави, а якого після війни повинні були наділятися передусім військовослужбовці-інваліди визвольної війни 1918—1919 рр. або їхні сім'ї, інваліди першої світової війни, вдови та сироти загиблих, безземельні і малоземельні селяни.
Однак установлення максимуму земельних ділянок для землевласників, проблема конфіскації земель за викуп або без нього, наділення землею за оплату чи безплатно тощо
— все це відкладалося на майбутнє, до скликання сейму і розгляду ним цих питань. Сільська біднота була розчарована і, незважаючи на звернення керівництва ЗУНР не вдаватися до самочинств, розпочала у деяких місцевостях захоплювати і ділити поміщицькі землі. Власті у відповідь застосували репресії, використовуючи жандармів і навіть військові частини.
Нічого суттєвого не було зроблено і в інтересах робітників, хоча деякі заходи, спрямовані на підвищення заробітної плати, поліпшення житлових і санітарних умов, охорони праці здійснювалися. Недарма 25 квітня 1919 р. С. Петлюра телеграфував у Галичину, що власті УНР занепокоєні невдалою політикою Державного секретаріату з соціальних питань, особливо земельних, попереджаючи, що це може завершитися «розвитком більшовизму»2. Така загроза справді існувала. Більшовизм, завдяки своїм актуальним і принадним гаслам, укорінився в усіх близьких до Росії кавах. Щоправда, у Галичині такого його поширення, як у Східній Україні, не спостерігалося. Відіграли свою роль такі чинники, як русифікаторська політика більшовиків в Україні, з одного боку, та виховані впродовж багатьох поколінь у населення Галичини почуття любові до свого народу, мови, історії, культури, поваги до закону, з іншого.
Однак, уже наприкінці 1918 — на початку 1919 р. тут виникли ишуністичні гуртки, осередки, які у лютому 1919 р. на з'їзді у Ста- -икськип М. Галичина в 1918—1920 рр — Відень, 1922. — С. 92—95. • Пи прапором
Жовтня (1917—1920 рр.)» Документи й матеріали. — Л. 1957. —
127
Розділ 2. Українська національна державність (листами) 1917—1920 рр) ніславі об'єдналися в компартію Східної Галичини (КПСГ). Комуністи розгорнули агітаційну діяльність серед робітників і солдатів проти властей ЗУНР. У деяких містах виникли ради — у Дрогобичі, Стебкиці, Станіславі та ін.
У квітні в Дрогобичі комуністами було організовано збройний виступ проти ЗУНР. У повстанні брало участь кілька сотень робітників, міліціонерів і солдатів місцеиого гарнізону. Коли спроби місцевих властей урегулювати конфлікт мирним шляхом виявилися безуспішними, воно було придушене.
Багато зусиль доклало керівництво ЗУНР для вирішення гострої продовольчої проблеми. У краї, який був в економічному відношенні повністю розорений кількома роками світової війни, лютував голод, епідемії, були відсутні товари першої необхідності, процвітала спекуляція. У роки війни тут було майже повністю знищено 050 сіл, 200 тис. житлових будинків, 233 тис. господарських будівель1.
Власті ЗУНР намагалися знайти вихід з цієї критичної ситуації При уряді на правах міністерства було утворено продовольчий відділ, а в повітах — місцеві продвідділи. Усі запаси продовольства і товари першої необхідності було взято на облік. Вони розподілялися безкоштовно або за пільговими цінами серед бідноти, а їхнім власникам держава сплачувала компенсацію. Заборонявся вивіз продовольства за межі держави. Продовольчу допомогу ЗУНР надавав уряд УНР.
Вирішувалися питання охорони здоров'я. Відкривалися лікарні, поліклініки, аптеки. Бідноті ліки відпускалися безплатно, або за пільговими цінами. Проводилася боротьба з епідеміями, особливо тифу.
Багато було зроблено у сфері освіти. Насамперед розпочалася українізація школи. Втім, це стихійно робило саме населення з перших днів установлення української влади. У кожному населеному пункті відкривалися українські школи. Існуючі школи національних меншин зберігалися, можна було відкривати й нові, зареєструвавши їх у повітових відділах освіти. У цих школах лише належало ввести як обов'язкові предмети українську мову, історію і географію України Планувалося після звільнення Львова відкрити тут перший на західноукраїнських землях
український університет. Уряд узяв під свій контроль питання культури і мистецтва. 1 Макарчук С. А, Українська республіка галичан — С. 13С—140. 128
4. Західна-Українська Народна Республіка Провадилися важливі реформи, перебудовувалися інші сфери державного та економічного
життя. У галузі фінансів, оскільки не було можливості друкувати власні гроші та цінні папери, вирішено було тимчасово зберегти в обігу австрійську крону. Водночас вводилися в
обіг гроші Української Національної Республіки — гривні й карбованці. Грошей постійно не вистачало, навіть нерегулярно виплачувалася заробітна плата робітникам і службовцям. Дипломатична діяльність ЗУШ*. Активною була і зовнішньополітична діяльність ЗУНР. Уже у перші дні свого існування УН Рада направила до Парижу на Мирну конференцію свою делегацію Антанта у конфлікті ЗУНР із Польщею підтримувала останню. А польська дипломатія, у
свою чергу, усіма доступними засобами намагалася переконати Антанту й інші країни, що ЗУНР — це «дитя Німеччини» і що взагалі Галичина — це споконвічно польська земля. В принципі їй це вдалося.
Комісія Антанти що прибула у Галичину у лютому 1919 р, діяла явно у пропольському дусі. Вона запропонувала воюючим сторонам укласти перемир'я і таку демаркаційну лінію цього перемир'я, яка цілком влаштовувала польську сторону, віддаючи їй 1/3території ЗУНР. Українці не погодилися з цією пропозицією. У квітні сюди була направлена ще одна комісія Антанти. Вона запропонувала сприйнятніші для українців умови перемир'я. Але тепер вже не погодилися поляки. Війна тривала.
ЗУНР утворила свої представництва у багатьох країнах світу — в Австрії, Чехословаччині, США, Канаді, Франції, Німеччині, навіть Бразилії та Аргентині, інформуючи власті і населення цих країн про свою землю, народ, його історію, домагаючись офіційного визнання своєї держави, а можливо й допомоги. Щоправда, офіційного визнання вони не отримали, хоча Австрія, Чехословаччина, Румунія фактично вступили із ЗУНР у ділові контакти.
У листопаді-грудні 1918 р. відбулися за ініціативою властей ЗУНР переговори з керівництвом Української Народної Республіки. 1 грудня Директорія і делегація ЗУНР підписали так званий «Вступний (прелімінарний) договір про об'єднання».
З січня 1919 р. УН Рада одностайно прийняла постанову про об'єднання Західно-Української Республіки з Українською Народною Республікою1 УН Рада обрала делегацію у складі 65 осіб для поїздки до Києва, де 22 січня 1919 р. на
Софіївській площі у присутності багатьох тисяч людей були зачитані ця постанова та Універсал Директорії 1 Вісник державних законів і розпорядків 1919. — Вип. 1. — 31 січ. — С. 1.
ІЯШ 129
Розділ 2. Українська національна
ь (листопад /977—1920 рр.)