- •1.Мова - явище суспільне
- •2. Мовна політика і мовне законодавство України
- •4. Професійна мовно-комунікативна компетенція
- •5. Поняття національної та літературної мови
- •6. Націстотніші ознаки літературної мови
- •7.Комунікативні лзнаки культ мови. Типологія мовних норм
- •50. Стаття, як самостійний науковий твір
- •16. Невербальні компоненти спілкування
- •18.Поняття ділового спілкування.Моделі ділового спілкування.
- •17. Слухання та його роль в комунікації
- •19.Поняття комунікації.Перешкоди та бар’єри.
- •20. Поняття про ораторську (риторичну) компетенції.
- •21.Публічний виступ як засіб комунікації переконання.Види публічного мовлення.
- •24. Презентація як різновид публічного мовлення
- •25. Функції та види бесід
- •26. Етикет телефонної роботи.
- •27. Наради, збори як форми колективного обговорення
- •28. Дискусія як вид усного професійного спілкування.
- •22. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконувати.
- •38. Моя автобіографія
- •1. Назва документа.2.Текст.3. Дата.4.Підпис, ініціали, прізвище особи, яка написала автобіографію.
- •30 Березня 2009 року (Підпис)
- •39. Звіт — письмове повідомлення про виконання певної роботи.
- •1. Усний і письмовий; 2. Цифровий і у вигляді тексту; 3. Разові і періодичні.
- •40. Класифікація листів
- •2. Першою частиною будь-якого листа є мотивація, що пояснює спонукальні
- •3. Дуже важливим є вибір завершальних речень. Він залежить від змісту
- •43.Українська термінологія в професійному спілкуванні.
- •44.Термін та його ознаки. Термінологія як система.
- •45.Термінологія обраного фаху.
- •46.Особливості наукового тексту. Жанри наукових досліджень.
- •47.План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- •48.Реферування і анотування наукових текстів.
- •49.Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •52.Науковий етикет.
28. Дискусія як вид усного професійного спілкування.
Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити .Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.Підготовчий етап передбачає такі завдання:— сформулювати тему дискусії;— визначити основні питання, які обговорюватимуться;— підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію;— визначити місце та час проведення дискусії.На другому етапі — основному — обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.Третій етап — заключний — це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий — головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів — учасників дискусії.
За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше, ніж З год, оскільки зловживання часом призводить до втоми учасників дискусії, до їхнього роздратування і неприйняття всього, що відбувається довкола. Дуже важливим у дискусії є дотримання часового регламенту: повідомлення — 15—20 хв, виступ — 3—5 хв.Наше життя містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, результатом яких може стати успішна угода і прибуток, але лише за умови правильного ведення дискусії, яка полягає в урахуванні багатьох факторів (психології ведення дискусії, логічній та мовній культурі дискусії та ін.).Основні правила ведення дискусії:1. Відверто висловлювати думки.2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.3. Слухати інших, не перебиваючи.4. Не говорити занадто довго та занадто часто.5. Водночас має говорити лише одна особа.6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.7. Не критикувати себе та інших.8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.Існує багато форм організації дискусії. Найпоширеніша — це дерево рішень. Цей метод полягає в тому, що у ході дискусії учасники заповнюють таблицю.ПРОБЛЕМА (ПИТАННЯ)
|
|
|
|
|
|
Головуючий ставить проблему на обговорення. Учасникам надається основна інформація. Вони мають для себе відзначити позитивні і негативні моменти у вирішенні цієї проблеми.Інша форма проведення дискусії— ток-шоу, під час якого є можливість висловити різні точки зору на задану завчасно тему (за умови доброї підготовки учасників). Ведучий ток-шоу повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялися від заданої теми. Першими виступають основні учасники (по 20 хв), після чого інші беруть участь у дискусії. По закінченні дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз, інколи — поради на майбутнє.3 форма— "мозковий штурм". Вона полягає в тому, що збирається велика кількість учасників дискусії, які вільно висловлюють свої думки з приводу розв'язання певної задачі. Ніхто при цьому не може обговорювати, критикувати чи підтримувати ідеї інших. У процесі такої дискусії можна вислухати велику кількість пропозицій з вирішення певної проблеми і в кінцевому варіанті вибрати найоптимальніше рішення.
Дискусію як форму колективного обговорення слід відрізняти від полеміки, яка виступає як конфронтація ідей, поглядів та думок і основна мета якої - - перемога над опонентом, та від диспуту, який використовується, як правило, для публічного захисту тієї чи іншої позиції.
Нині дуже популярною формою дискусії є дебати, в яких є можливість переконати інших у тому, що цей підхід до вирішення проблеми правильний. Ця форма найчастіше використовується ведучими сучасних політичних теле- та радіопрограм.
23. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу.Кожен спеціаліст повинен оволодівати мистецтвом публічного виступу хоча б його основами, тому що в процесі роботи доведеться виголошувати перед співпрацівниками лекції, промови чи доповіді, робити повідомлення.Метою публічних виступів є передавання інформації, знань, оцінок та вражень.Формами такого спілкування можуть бути:— лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для фахівців;— мітинг чи збори, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати тощо.
Кожен виступаючий повинен володіти певними уміннями та навичками роботи з аудиторією.Промовцям властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а слухачам — мистецтво слухання. Це особливе уміння, якому потрібно вчитися упродовж усього життя. Ще стародавні мудреці казали, що слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає.Публічне спілкування людей під час виступу передбачає їх активну мислительно-мнемічну діяльність, концентрацію їхньої уваги для прийняття та обробки інформації.Хто більш активний під час виступу: промовець чи слухач?Звичайно, промовець.Він повинен мати нахил до цієї діяльності, бути психологічно готовим до виступу, не боятися аудиторії, уміти своїм словом змусити слухачів емоційно співпереживати, хвилюватися вирішенням тих чи інших проблем.Щоб зацікавити людей, промовець повинен бути добре ерудованим, досконало розбиратися в проблемі, про яку говорить. Слухачі стають співучасниками процесу мислення промовця. Між ними встановлюється інтелектуальний контакт (свідченням цього є погляди та жести схвалення, тиша або мовчання під час паузи) та ін. Це свідчить про те, що слухачі включились у спільну з ним мислительну діяльність. Задоволення від такого спілкування отримують обидві сторони.Доповідач усім своїм виглядом має демонструвати глибоку повагу до слухачів, дотримуватися правил етикету.Текст виступу має бути логічним і послідовним. Його можна легко запам'ятати, а згодом обходитися і без нього. Промовець зможе говорити спокійно, невимушено, більше апелювати до слухачів, спостерігати за їхньою реакцією.У промові можна використовувати:— жарт (але вміло);— цікаву оповідку (робити це доречно);— наочні матеріали, технічні засоби (якщо лектор уміє ними користуватися).Існують п'ять основних комунікативних принципів:• звернути увагу співрозмовника;• пробудити в нього зацікавленість;• детально обґрунтувати розмову;• виявити інтереси й усунути сумніви;• втілити інтереси співрозмовника в остаточне рішення.У процесі комунікації ми виступаємо посередниками між конкретною ситуацією і певною людиною або групою. Тому потрібно орієнтуватися як на співрозмовника, так і на ситуацію. Ми маємо й певні цілі відносно співрозмовника: пояснення (лекція, повідомлення), стимулювання ініціативи; формування або підсилення певного настрою.
