107. Соціальні функції праці

Праця виконує практичні, дуже важливі завдання-функції, основними з яких є такі:

• Задоволення людських потреб.

• Відтворення суспільного багатства.

• Обмін речовин між собою, суспільством і природою через трудову діяльність.

• Створення суспільства і забезпечення суспільного прогресу.

• Людинотворча: тільки праця є безпосередньою умовою становлення і розвитку самої людини.

• Свободотворча, яка полягає в тому, що тільки праця прокладає людству шлях до свободи.

108. Цінності праці. Види ціннісної орієнтації у сфері праці.

Цінність — це усвідомлена людьми значущість певного об”єкта. Для оволодіння ним люди здатні пожертвувати всім.

Визнані особистістю соціальні цінності перетворюються на її ціннісні орієнтації. Завдяки цьому людина ніби виривається з полону мотивів і прямує до цінностей. Цінності стають метою життя індивідів, решта відступає на другий план. Якщо такими є цінності праці, то вона із примусової перетворюється на вільну. Мета виконує інтегруюючу роль: стимули, мотиви і цінності, якщо вони усвідомлюються людиною, стають метою її праці. Коли у людини щось не виходить із досягненням мети, то вона відчуває невдоволення.

Невдоволення — емоційно забарвлений стан незбалансованості між прагненнями, нереалізовані мотиви, неможливість досягнення мети, реалізації головної цінності життя.

Міра задоволення працею, що є головним об”єктом вивчення соціологами, — це суб”єктивна оцінка працівниками можливостей реалізації своїх вимог до змісту, характеру та умов праці. Задоволення є комплексним показником, оскільки воно визначається не тільки змістом і характером праці, а умовами праці, зарплатою, відносинами в колективі тощо. Цей показник є головним у трудовій адаптаціії працівників.

110. Співввідношення понять “управління “ та “керівництво”. Методи та стилі керівництва

Управління — це можливість і здатність певного суб”єкта впливати на суспільство (або його окремі спільності) з метою упорядкування, збереження якісної специфіки, стабільного функціонування, розвитку та удосконалення.

К Маркс розглядав управління, як регулювання відносин власності, без чого неможливий прогрес і добробут людини. М. Вебер розкрив необхідність та сутність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивіда і груп, що стали важливою методологчною основою концепції соціального управління.

На сучасному етапі виділяють наступні функції управління:

• Забезпечення охорони здоров”я громадян

• Вирішення житлових проблем

• Захист прав та інтересів найманих працівників та роботодавців

• Перерозоділ прибутків

• Поліпшення природного середовища

• Організація загальної, технічної, мистецької освіти та виховання

• Організацція досліджень у галузі фундаментальних і прикладних наук

• Підвищення кваліфікації працівників, забезпечення робочими місцями

• Забезпечення розвитку мистецтва і культури тощо.

Водночас поняття керівництва має більш вузьке значення і може бути визначене як представництво державної влади в колективі для здійснення управлінської діяльності, а сам керівник є представником цієї влади, який має певні права (формальний лідер) і зобов”язаний об”єднувати і спрямовувати людей до визначеної мети. Для ефективної діяльності він має володіти різними методами керівнцтва, тобто сукупністю прийомів, які використовуються в процесі керівництва.

Відомі такі групи методів:

• Адміністративні, що породжуються адміністративно-нормативними відносинами і і грунтуються на можливості примусу;

• Економічні, за яких становлення бажаної для керівника поведінки підлеглих відбувається під впливом економічних чинників і стимулів;

• Соціально-психологічні, що полягають у своренні у колективі таких умов, за яких вибір підлеглими бажаної для керівника поведінки відбувається під впливом психологічного клімату колективу, системи його ціннісних орієнтацій, авторитету самого керівника тощо.

Стиль керівництва — це в певний спосіб упорядковане застосування різних управлінських методів, що залежать від особистих здібностей і особливостей характеру конкретного керівника. Полярними стилями керівництва є демократичний, за якого керівник радиться із підлеглими, обговорює з ними різні варіанти рішень, намагаючись не нав”язувати своєї думки, і адміністративний, коли ініціатива зосереджується в руках керівника, дії пілеглих максимально контролюються.