29. Сорокін – видатний соціолог 20 ст.

Теорії Сорокіна:

1. соціокультурної динаміки;

2. інтегрального типу суспільства.

В рамках першої історичний процес розглядається як рух типів культур. Сорокін виділяє 3 типи культур:

• почуттєвий(в суспільстві переважає чуттєве, емоційне сприйняття дійсності)

• Раціональний (панує раціональне мислення)

• Ідеалістичний (панує інтуіція)

Кожна з цих культур знаходиться в розвитку. В другій теорії він пропонує свій варіант майбутнього суспільства. В цій теорії спостерігається реалістичний підхід до розуміння суспільства як такого, що базується на взаємодії соціальних елементів. Реалізм проявляється в обґрунтуванні ряда положень актуальних в наш час, плюралізм форм власності, політичних структур, відносин з іншими країнами.

31. Основні напрями сучасної соціології.

Розглядаючи це питання, слід насамперед звернути увагу на те, що розвиток соціології у XX ст. багато в чому виходить із принципів, що були розроблені Вебером і Дюркгеймом. Новітній період розвитку соціології характеризується виникненням багаточисельних шкіл і напрямків, кожний з яких по-своєму унікальний і вимагає дуже уважного і серйозного ставлення до себе, бо розкриває перед нами ту чи іншу перспективу (а часто й декілька) розгляду суспільства. Серед різних шкіл соціології XX ст. найчастіше виділяють чоти­ри напрямки, чотири наукові парадигми: емпіричну соціологію, функціоналістську соціологію, конфліктологічні теорії та симво­лічний інтеракціонізм (взаємодію).

Емпірична соціологія. Самостійним напрямком соціологічних досліджень емпірична соціологія стає у США. Сприйнявши деякі ідеїГ. Спенсера, американські соціологи під впливом основополож­ників прагматизму, які інтенсивно розробляли психологічну науку, намагалися провести аналогію не між біологічними й соціальними, а між психічними й соціальними явищами і процесами. Цілком на емпіричному матеріалі базувалася праця У. Томаса і ф. Знанецького «Польський селянин в Європі та в Америці», яка по­бачила світ у 1919 р.

Функціопалістська соціологія. Виступаючи багато в чому послі­довниками Г. Спенсера, сучасні соціологи-функціоналісти і, перш за все, американський соціолог Роберт Мертон (народ, у 1912 р.), поділяють точку зору, згідно з якою суспільство в цілому і його ок­ремі частини мають найтісніший взаємозв'язок, котрий підкріп­люється їх функціями. Інакше кажучи, у суспільстві все зв'язано одне з одним. Паралельно із функціоналізмом розвивалася інша велика соціо­логічна школа, очолювана американським соціологом Талкоттом Парсонсом (1902 — 1979), яка отримала назву «структурний функці­оналізм».

Вихідною точкою у формуванні структурного функціоналізму став принцип системної побудови суспільства. Парсонс визначив, що для всіх соціальних систем характерний набір із чотирьох ос­новних функцій: адаптація — будь-яка соціальна система пристосо­вується або адаптується як до внутрішньої ситуації, так і до змін зовнішнього середовища; ціледосягнення — система визначає й досягає поставлених цілей; інтеграція — система зв'язує й ув'язує всі свої компоненти, а також усі інші свої функції; збереження зразка — будь-яка соціальна система створює, вдосконалює, збері­гає, оновлює мотивацію індивідів, зразки їхньої поведінки, куль­турні принципи.

Конфліктологічні теорії. У найбільш далекій перспективі витоки подібного підходу мож­на знайти в соціальній філософії англійського мислителя XVII ст. Т. Гоббса, який вважав «війну всіх проти всіх» природним станом людства, яке не досягло громадянського стану розвитку. Але наба­гато більш близькі й значущі корені конфліктологічного підходу можна виявити в соціологічній спадщині Карла Маркса. Марксист­ська теорія висунула тезу про економічну детермінованість соці­альних відносин, про класові антагонізми та класову боротьбу в суспільстві, про суперництво різних форм власності, про класову зумовленість суспільної свідомості тощо. Значний внесок у розробку «теорії конфлікту» зробив німець­кий соціолог Рольф Дарендорф (народ, у 1929 р.). Учений зазна­чав, що в кожному суспільстві існують осьові лінії соціальних конфліктів. Конфлікт, на думку Р. Дарендорфа, народжується з то­го шо одна група або один клас протистоять «тиску» або пануван­ню протилежної їм соціальної сили.

Символічний інтеракціонізм (взаємодія). Символічний інтерак-ціонізм, що виник у 20-ті роки нашого століття, зумовив виникнення багатьох сучасних соціологічних шкіл. Термін «символічний» озна­чає, що ця соціологічна школа робить акценти на «сутності», яку викладають діючі особи («актори»), коли вступають у взаємодію, тобто «інтеракцію».

Засновник символічного інтеракціонізму відомий американсь­кий соціолог Джордж Герберт Мід (1863 — 1931) у своїх теоре­тичних побудовах виходив з того, що суспільство можна пояснити тільки шляхом розгляду принципів поведінки людей. Усі ці про­яви поведінки, на його думку, мають своїми витоками загальні соціальні символи. Так, відмова брати участь у військових діях для однієї людини означає (символізує) особисте боягузство, для іншої той самий акт може означати свідомий пацифізм, тобто вже інший символ.