21.Визначення рейтингової оцінки діяльності банків за системою самеl

Ек-чний аналіз діяльності банків дозволяє наглядовим органам визначити в процесі нагляду узагальнюючу (рейтингову) оцінку фінансо­вого стану комерційного банку. При визначенні необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої всі банки можна розглядати під єдиним кутом зору. Такою системою є загальновідома система CAMEL.

Рейтингову оцінку визначають департаменти безвиїзного нагляду (попе­редній рейтинг) і інспектування НБУ, а також відповідні підрозділи регіональних управлінь НБУ.

Департамент безвиїзного нагляду на основі аналізу звітності комерційного банку формує «попередній» рейтинг. Якщо ця оцінка становить «3», «4» і «5» і при цьому банк не знаходиться в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, банкрутства чи припинення діяльності, він підлягає терміновому інспектуванню. Якщо банк знаходиться в одному із наведених режимів, нагляд за його діяльністю буде здійснювати департамент з питань роботи з проблемними банками та відповідні підрозділи регіональних управлінь НБУ.

Система рейтингу банків включає визначення показників: С - достатність капіталу; А – якість активів; М - якість управління; Е - доходність; L - ліквідність.

Сукупний рейтинг банку визначається таким чином: 1)за кожним із наведених показників нараховуються бали від 1 (сильний) - до 5 (незадовільний); 2)бали підсумовуються і діляться на 5 для визначення сукупної рейтингової оцінки.

Сукупний рейтинг характеризує загальний фінансовий стан банку: «сильний», «задовільний», «посередній», «граничний», «незадовільний».

22.Формування і використання резервів на покриття кредитного ризику

Вітчизняні комерційні банки фор­мують резерв для відшкодування можливих втрат за кредит­ними операціями за всіма видами кредитних операцій у нац-ній і іноземній валюті.

До кредитних операцій відносять усі види активних операцій банків, пов'язаних із наданням клієнтам коштів у тимчасове ко­ристування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування на певних визначених кредитним договором (угодою) умовах, у т.ч. операції факторингу, фінан­сового лізингу, врахування векселів, репо, надання гара­нтій, порук, авалів, розміщення депозитів.

Не створюється резерв: 1)за бюджетними кредитами; 2)кредитни­ми операціями в системі одного банку; 3)за операціями фінансово­го лізингу, якщо об'єктом операцій є нерухоме майно; 4)за кошта­ми, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; 5)за позабалансовими зобов'язаннями, за якими банк не повинен на­давати кошти на першу вимогу.

Для визначення обсягу резерву комерційні банки щомісячно етаном на перше число оцінюють ризикованість власного кредитного портфеля. Критеріями такої оцінки є: 1)фінансовий стан позичальника; 2)стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості.

Оцінка фінансового стану позичальників проводиться банками за власними методиками, які розробляються самостійно і обов'язково

Фінансовий стан позичальників обов'язково оцінюється в ди­наміці: спочатку в момент укладення угоди, а далі не рідше одно­го разу на квартал для клієнтів юр-чних осіб і одного разу на місяць - для банків. Періодичність оцінювання фінансового пану фізичних осіб залежить від стану обслуговування боргу пе­ред банком і строку кредиту, але не рідше одного разу на рік. Якщо клієнт допускає пролонгацію чи прострочення погашення боргу, то оцінювання фінансового стану здійснюється постійно протягом усього строку існування такої заборгованості.

За фінансовим станом і перспективами розвитку всіх позичальників і контрагентів банків за розміщеними депозитами поділяють на п'ять класів «А», «Б», «В», «Г», «Д», з урахуванням рі­ння забезпечення кредитної операції. До класу «А» відносять позичальників із прибутковою діяльністю і рівнем рентабельності вище середньогалузевого, які мають відмінну репутацію та бездоганну кредитну історію. Усі фінансові показники, що ви­бачаються за методикою оцінювання фінансового стану, мають бути в межах установлених значень, а кредитна операція повинна мати першокласне забезпечення. Першокласне забезпечення: 1)застава майнових прав на грошові депозити; 2)безумовні гарантії урядів країн і банків; 3)забезпечені гарантії банків України; 4)інше ліквідне забезпечення, що користується високим попитом на ринку і може бути швидко реалізоване.

Другим напрямом оцінки діяльності позичальника за кредит­ною операцією є стан обслуговування кредитної заборгованості. Кредитна заборгованість клієнта включає заборгованість за основ­ним боргом і за процентами.

Фактори, що впливають на оцінку стану обслуговування позичальником кредитної забор­гованості: 1)своєчасність сплати основного боргу; 2)наявність і строк пролонгованої заборгованості; 3)наявність і строк простроченої заборгованості; 4)своєчасність внесення плати за кредит; 5)тривалість затримки внесення плати за кредит.

Відповідно до оцінки фінансового стану і стану обслугову­вання кредитної заборгованості позичальником банк визначає ка­тегорію кредитної операції, тобто здійснює класифікацію власно­го кредитного портфеля за ступенем ризику. Всього виділяють п'ять категорій кредитних операцій: «стандартні», «під контро­лем», «субстандартні», «сумнівні», «безнадійні».

Стандартні - кредитні операції щодо позичаль­ників класу «А» і класу «Б», стан обслуговування кредитної за­боргованості яких є «добрим». До кредитних операцій під конт­ролем відносять лише операції із позичальниками класу «А» із «слабким» станом обслуговування боргу. Пониження класу по­зичальника за фінансовим станом чи погіршення стану обслуго­вування ним кредитної заборгованості веде до підвищення ризи­кованості кредитної операції, а отже, і до пониження її категорії.

Розмір відрахувань до резерву встановлюється до чистого кредитного ризику: за стандартними операціями - 1%, під контролем - 5%, субстандартними - 20%, сумнівними - 50%, безнадійні - 100%.

Резерв за всіма кредитними операціями формується у валюті кредитної операції і поділяється на: 1)резерв під стандартну заборгованість; 2)резерв під нестандартну заборгованість за кредитними операціями, класифікованими як «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», «безнадійні».

Резерв формується за кожною групою ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості станом на перше число місяця, наступного за звітним. Розрахована за наведеною мето­дикою сума резерву відрізняється від обсягу фактично створеного резерву, бо кредитний портфель банку зміню­ється як за обсягом, так і за якістю. З одного боку, банк видає но­ві кредити, позичальники погашають заборгованість за виданими кредитами, з іншого - після кожної кредитної операції може змінитися фінансовий стан позичальника, якість обслуговування ним кредитної заборгованості.

Якщо на звітну дату розрахункова сума резерву перевищує фактично створений резерв, банк повинен до встановленого тер­міну для подання місячного балансу привести у відповідність обсяг резерву на покриття можливих втрат за кредитними операціями до якості та обсягу кредитного портфеля - збільшити резерв до розрахункового обсягу за період. Якщо ж фактично створений банком резерв перевищує розрахункову його суму на звітну дату, коригування резерву банки не проводять.

Резерв використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями в частині основного боргу, стягнення якого неможливе. Безнадійна заборгованість списується банком за рішенням правління за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Резерв під стандартну заборгованість використовується для нарощування капітальної бази банку і враховується в складі додаткового капіталу при розрахунку регулятивного капіталу.