23.Формування і використання резервів на покриття ризику несвоєчасного погашення дебіторської заборгованості

Комерційні банки формують резерв за всією дебіторською заборгованістю, що обліковується на балансі банку за винятком дебіторської заборгованості за операціями з грошово-речовими лотереями; за індексацією грошових заощаджень.

Для формування резерву банки щомісячно проводять інвентаризацію дебіторської заборгованості, що обліковується на балансі, станом на перше число місяця, наступного за звітним.

Уся дебіторська заборгованість ділиться на чотири групи ризику залежно від кількості днів з часу її виникнення на балансі (день виникнення заборгованості не враховується).

Дебіторська заборгованість першої групи вважається стандартною, а решта трьох груп - нестандартною. Дебіторська забор­гованість четвертої групи, що обліковується на балансі 361 і більше днів, вважається безнадійною, тобто збитковою.

Відрахування в резерв здійснюється за всією нестандартною дебіторсь­кою заборгованістю, тобто дебіторською заборгованістю, яка віднесена до останніх трьох груп ризику (2 гр. - 20%, 3 гр. – 50%, 4 гр. - 100%).

Розмір відрахувань до резерву диференціюється залежно від: 1)виду дебіторської заборгованості; 2)строку; 3)кількості днів прострочення.

Резерв під дебіторську заборгованість за відповідною групою ризику формується в установленому НБУ відсотку від фактично­го її обсягу, виходячи із кількості днів прострочення, але не меншому, ніж це передбачено за загальним строком обліку її на балансі.

Банки зобов'язані щомісячно коригувати розмір резерву. Якщо за результатами проведеної класифікації дебіторської заборгованості за ступенем ризику сума фактично створеного резерву виявиться меншою за розрахункову суму резерву, банк проводить дорезервування.

Якщо розрахункова сума резерву на звітну дату виявиться меншою фактично створеного резерву, то КБ проводить коригування резерву на суму зменшення дебіторської заборгованості.

Списану за рахунок резерву дебіторську за­боргованість банки мають обліковувати на позабалансових рахунках і продовжувати роботу з клієнтами щодо її погашення до закінчення строку позовної давності, після чого така дебіторська заборгованість списується з позабалансових рахунків.

24.Система гарантування банківських депозитів (світовий досвід)

У сучасних умовах у більшості ринкових ек-к (бі­льше ніж у 70 країнах) ф-ціонують спеціальні системи гарантування вкладів, що гарантують вкладникам банку у разі його банкрутства відшкодування (повернення) їх вкладів у певних межах.

Основні цілі, які держава в особі законодавчих органів і регулятивно-наглядових банківських органів, зокрема ЦБ, намагається досягти при створенні системи гарантування вкладів: 1)сприяння створенню і мобілізації заощаджень, що має важ­ливе значення для забезпечення реальних інвестицій в ек-ку; 2)підвищення ступеня довіри до банківської системи; 3)забезпечення стійкості банківської системи і грошового обороту; 4)захист дрібних вкладників від ризиків, які вони не спроможні оцінити і врахувати у своїх ек-чних рішеннях.

У світовій практиці діють дві системи гарантування депозитів: 1)американська (державна система, використовує різні засоби вирішення проблемних ситуацій у банківській сфері, виконує наглядові ф-ції, фінансово підтримується державою, більшість банків країни є учасниками цієї системи); 2)німецька - недержавна система, характерна обмеженістю або відсутністю формування страхового фонду, діє за принципом добровільної участі банків у системі.

Найбільше значення, як елемент світового досвіду, має система страх-ня депозитів, створена у 1934 у США. Для стра­х-ня депозитів у комерційних банках була заснована Федера­льна корпорація страх-ня депозитів (ФКСД).

Як федеральне незалежне агентство, підзвітне законодавчому органу країни, ФКСД у випадку банкрутства банку застосовує різні методи за­хисту інтересів вкладників: 1)дає змогу банку збанкрутувати і відшкодовує кошти вклад­никам банку; 2)проводить реорганізацію банку шляхом його злиття з ін­шим банком; 3)з метою збереження банку надає йому допомогу у вигляді позичок або шляхом купівлі менш надійних активів банку, тобто здійснює оздоровлення банку.

Багато країн у тій чи іншій формі запозичили досвід США що­до гарантування (страх-ня) вкладів. ЄС 30 травня 1994 ухвалив спеціальну директиву щодо впрова­дження систем гарантування вкладів країнами - членами ЄС, а також країнами, які мають намір приєднатися в майбутньому до ЄС. Директивою встановлені основні вимоги до членів Союзу: 1)банківська система країни повинна мати одну або кілька систем гарантування вкладів; 2)участь банків у системі гарантування вкладів є обов'яз­ковою; 3)система гарантування вкладів повинна гарантувати безпеку вкладів не лише в установах банків на території своєї країни, а й в установах банків, що відкриті в інших країнах - членах ЄС; 4)відшкодування коштів за вкладами здійснюється із розра­хунку суми вкладів на одного вкладника банку, що збанкрутував; 5)відшкодування коштів за вкладами виплачується протягом трьох місяців з того дня, коли вони стали недоступними для вкладників банку; 6)мінімальна сума максимального відшкодування коштів за вкладами на одного вкладника не повинна бути меншою за 20 000 євро.