6.Система й органи управління цб (світовий досвід)

ЦБ - держ. орган.

Правовий статус ЦБ – його роль і місце в системі інших держ. органів, які закріплені на конституційному і законодавчому рівнях.

Положення, що визначають статус ЦБ: 1)порядок визначення основних завдань ЦБ; 2)характер взаємовідносин ЦБ з органами державної влади; 3)рівень ек-чної незалежності ЦБ; 4)порядок призначення керівництва ЦБ.

Основні завдання ЦБ в багатьох країнах визначаються на законодавчому рівні у спеціальному законі, що регламентує діяльність ЦБ. Завдання ЦБ - об’єктивно обумовлені цілі, досягнення яких він повинен постійно прагнути. Тривалий термін ф-ціонування центральних банків у різних країнах світу дає змогу сформулювати основні їх завдання: 1)забезпечення стабільності нац-ної грошової одиниці (цінової стабільності) і таким чином сприяння (опосередковано) стабільному ек-чному зростанню; 2)сприяння ефективному розвитку банківської системи і її надійності; 3)забезпечення безперебійного і ефективного ф-ціонування платіжної системи країни.

Взаємовідносини центральних банків з органами державної влади хар-зуються певними відмінностями в різних країнах. У сучасних умовах у країнах з розвиненою ринковою ек-кою передбачається підзвітність центральних банків законодавчим органам державної влади. У більшості таких країн центральні банки мають певну незалежність від виконавчих органів державної влади. Статут Європейського ЦБ (ЄЦБ) передбачає, що Банк не може отримувати ніяких інструкцій від політичних органів ЄС і нац-них урядів, а останні зобов’язані не порушувати принципу незалежності ЄЦБ. Такі самі вимоги щодо взаємовідносин центральних банків і виконавчих органів державної влади були внесені в закони, що регламентують діяльність центральних банків країн ЄС. Незалежність ЦБ як обов’язкового елементу передбачає його самостійність у визначенні і реалізації ГКП. При цьому незалежність ЦБ розглядається як гарантія його ефективної діяльності, тобто як гарантія проведення банком виваженої ГКП, спрямованої на забезпечення стабільності нац-ної грошової одиниці і зорієнтованої на перспективу.

Незалежність ЦБ має відносний характер, тобто вона не є абсолютною. ЦБ не може проводити ГКП ізольовано від уряду, бо вона є лише однією зі складових загальнодержавної ек-чної політики, і для того, щоб ГКП була успішною, ЦБ повинен взаємодіяти з урядом, який визначає фіскальну, бюджетну, цінову, інвестиційну політику.

Важливим аспектом, що хар-зує взаємовідносини центральних банків з органами державної влади, зокрема з урядом, є фінансові відносини з приводу фінансування дефіциту держбюджету. Щоб запобігти можливому тиску уряду на ЦБ щодо додаткової емісії грошей з метою розв’язання проблеми дефіциту бюджету, у переважній більшості країн з розвиненою ринковою ек-кою на законодавчому рівні передбачається розмежування держ. фінансів і коштів ЦБ. Це розмежування набуває форми заборони центральному банку надавати уряду прямі кредити на фінансування дефіциту держбюджету, купувати державні ЦП на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента, в уряду.

Центральні банки є ек-чно незалежними органами, що мають самостійний бюджет (кошторис). Вони здійснюють свої видатки за рахунок власних доходів, а перевищення доходів над видатками спрямовують до держбюджету, не сплачуючи при цьому податків. Ек-чна незалежність підкреслює особливий статус ЦБ порівняно з іншими владними структурами, які фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань і залежать, таким чином, від виділення їм коштів парламентом і урядом.

Порядок призначення керівництва ЦБ є важливим фактором, що визначає його статус. У переважній більшості розвинених країн керівники ЦБ (президент, віце-президент) призначаються на посаду главою держави або обираються законодавчим органом державної влади із кандидатур, запропонованих главою держави. Строки, на які призначаються керівники ЦБ, зазвичай перевищують строк дії мандата виконавчої влади, що дає можливість усунути в діяльності ЦБ елемент політичної нестабільності у період зміни уряду, і проводити ГКП, зорієнтовану на довгострокову перспективу.

У різних країнах існують різні моделі побудови центральних банків і їх орг-ційної стр-ри. Розглянемо для порівняння побудову центральних банків двох країн - США, країни з розвинутою ринковою ек-кою, і Росії - новоствореної країни.

У США роль ЦБ виконує ФРС. Вона має найнезвичайнішу стр-ру з усіх центральних банків світу, що являє собою особливе поєднання держ. та приватних елементів, централізованих і децентралізованих складових. Орг-ційна структура ФРС, відображає, з одного боку, принципи децентралізації у реалізації ГКП і у регулюванні діяльності банків, а з іншого - підпорядкування єдиному центру, який визначає основні засади ГКП і скеровує діяльність усієї системи.

ФРС складається з кількох орг-ційних ланок: 1)Рада керуючих - вищий адміністративний орган управління ФРС. Складається з 7 членів, яких призначає президент США за згоди сенату. Термін їх повноважень тривалий - 14 років і розведений у часі, тобто один член Ради змінюється кожні 2 роки. Голова Ради призначається президентом на 4 роки з членів Ради. Він може бути призначений повторно, якщо термін його роботи як члена Ради не минув. Рада керуючих визначає стратегію ГКП і основні інструменти її реалізації. Рада має повноваження затверджувати зміни офіційної облікової ставки, що приймаються за рішенням федеральних резервних банків, установлювати для КБ норму обов’язкових резервних вимог, доводити до федерального комітету відкритого ринку основні орієнтири щодо зміни грошової маси. Рада керуючих виконує регулятивно-наглядову ф-цію стосовно федеральних резервних банків, банків - членів ФРС, банківських холдингових компаній, банківських об’єднань. Рада керуючих підзвітна Конгресу. Її обов’язком є регулярні доповіді парламенту США і його комітетам про стан ек-ки, грошового ринку, банківської системи, про політику ФРС і її реалізацію на конкретному етапі; 2)Федеральний комітет відкритого ринку відіграє важливу роль у ФРС, бо в його розпорядженні перебуває найефективніший інструмент реалізації ГКП - проведення операцій з ЦП на відкритому ринку. З метою реалізації політики ФРС щодо обмінного курсу нац-ної грошової одиниці Комітет проводить операції на міжнародних ринках грошей і капіталів та з центральними банками інших країн. Комітет здійснює операції через федеральний резервний банк Нью-Йорка. До складу Комітету входять усі 7 членів Ради керуючих ФРС і 5 президентів федеральних резервних банків, одним з них є президент Федерального резервного банку Нью-Йорка. Інші президенти працюють у комітеті за принципом ротації, тобто їх призначають на посаду членів Комітету на рік; 3)12 федеральних резервних банків створені у 12 резервних округах. Вони не є держ. структурами, їх капітал належить банкам - членам ФРС. У своїй діяльності банки керуються Основними засадами ГКП, визначеними Радою керуючих ФРС, а не принципом максимізації прибутку. Федеральні резервні банки відповідають за реалізацію грошово-кредитної політики, здійснюють емісію та вилучення банкнот з обігу, обслуговують комерційні банки свого округу, здійснюють нагляд за ними, ведуть рахунки Казначейства, розміщують державні ЦП, здійснюють інкасування чеків, організовують кліринг і оплату чеків, беруть участь у проведенні міжбанківських розрахунків через систему Fedwіre, якою володіє і управляє ФРС; 4)консультаційні ради.

ЦБ Російської Федерації (Банк Росії) утворює єдину централізовану систему з вертикальною стр-рою управ­ління. До системи Банку Росії входять: 1)центральний аппарат; 2)територіальні установи – нац-ні банки автономних республік у складі Російської Федерації (РФ) і головні територіальні управління в інших суб’єктах РФ (краях, областях, автономних округах). Територіальні установи Банку Росії не мають статусу юр-чної особи. Вони беруть участь у проведенні єдиної державної ГКП, підтримують стабільність банківської системи, забезпечують безперебійність ф-ціонування системи розрахунків, здійснюють регулювання і нагляд за діяльністю банків; 3)розрахунково-касові центри - здійснюють розрахунково-касове обслуговування банків, а також представницьких і виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів Федерального казначейства, Міністерства фінансів Росії, держ. позабюджетних фондів; 4)польові установи - призначені для банківського обслуговування військових частин, установ і орг-цій Міністерства оборони РФ. Мають особливий статус. З одного боку, вони є складовою Банку Росії, з іншого - військовими установами і керуються військовим законодавством; 5)навчальні заклади; 6)інші п-ства, установи і орг-ції, які необхідні для здійснення діяльності Банку Росії.

Банк Росії організований на базі державної власності. Він підзвітний Державній думі Федеральних зборів Російської федерації. Керівним органом Банку Росії є Рада директорів. До складу Ради входить голова Банку Росії і 12 членів. Голова Банку Росії призначається на посаду Державною думою терміном на 4 роки за поданням президента РФ. Члени Ради директорів призначаються на посаду Державною думою терміном на 4 роки за поданням голови Банку Росії, узгодженим з президентом РФ. Члени Ради директорів працюють на постійній основі в Банку Росії.

Рада директорів у взаємодії з Урядом розробляє Основні засади єдиної державної ГКП і забезпечує їх виконання, затверджує річну фінансову звітність, звіт про діяльність і кошторис видатків Банку Росії, приймає рішення щодо кількісних параметрів інструментів грошово-кредитного регулювання, зокрема нормативів, що регламентують діяльність банків, норми обов’язкових резервних вимог, рівня процентних ставок Банку Росії, ліміту операцій на відкритому ринку.

З метою вдосконалення грошової і банківської систем Російської Федерації при Банку Росії створено Нац-ну банківську раду. Вона складається із представників Ради федерації, Федераль­них зборів РФ, Державної думи, президента РФ, уряду РФ і голови Банку Росії.

Повноваження Нац-ної банківської ради: 1)розглядає Основні засади єдиної державної ГКП, а також інф-цію Ради директорів з основних питань діяльності Банку Росії; 2)затверджує на черговий рік загальний обсяг витрат на утри­мання службовців Банку Росії, загальний обсяг витрат на їх пенсійне забезпечення, страхування життя і медичне страх-ня; 3)визначає аудиторську орг-цію - аудитора річної фінансової звітності Банку Росії; 4)вносить у Державну думу пропозицію щодо перевірки Рахунковою палатою РФ фінансово-господарської діяльності Банку Росії.