3) Натурфілософія м.Кузанського. “Об ученом незнании”

М.Кузанський є однією з найбільш значимих особистостей 15ст. , яка була обдарована могутнім спекулятивним інтелектом. Він використовує оригінальний метод, взятий із математики, хоча у ньому відсутня власне математична цінність. Це скоріше аналого-аллюзивна функція математики. Тип пізнання, пов’язаний із цим методом називається філософом “ученим незнанням”. У чому ж його сутність?

Вчене незнання це – той випадок, коли причина нашого незнання – відсутність пропорцій, які притаманні речам кінцевим. Усвідомлення такої структурної диспропорції поміж розумом людським (кінцевим) і нескінченністю, в яку він включений і до якої він прямує, та дослідження, в межах такої критичної установки, - це і є вчене незнання.

Як істина можна вимірюватися лише істиною, так коло – колом. Людський же розум, не будучи істиною, “відноситься до істини як багатокутник до кола: будучи вписаним у коло, він тим більше його подібний, чим більше кутів має, але навіть при збільшенні кутів до нескінченності, він ніколи не стане рівним колу, якщо не завершиться тотожністю з ним”.

Отже, шлях до істини – збіжність (совпадение) протилежностей (деяні символічні відносини чи алюзія нескінченності).Бог є нескінченним, а отже усі відмінності тварного світу в ньому збігаються.

Кузанський розгортає це у концепції “максимуму”. Бог є межовим “абсолютним”, у ньому протилежні “максимуми” й “мінімуми” є одним і тим же. І, дійсно, помислимо “кількість” max велику і max малу. Відволікаємося в розумі від “кількості”. Вилучити кількість, означає абстрагування від понять “велике” та “мале”. Що ж тоді залишається? Залишається збіжність “max” і “min”, оскільки “максимум вищою мірою є мінімумом”.

“Протилежності, різною мірою, притаманні лише речам, Абсолютний мах вони не притаманні, він вище будь-якої протилежності. І так як мах є абсолютною актуальністю всього того, що може бути без протилежного, мах співвідноситься з мінімумом, і він вище будь-якого твердження та заперечення”.

“Бог є і мах світло, і мін. світло”.

Прикладом збіжності протилежностей може бути геометрія. Якщо поступово продовжувати сторону трикутника у нескінченність, трикутник буде прямувати до прямої. Як вписати квадрат у коло?

Так як Бог є абсолютом, то він впливає в дійсності на все можливе, не відчуваючи сам ніякого обмеження, але все обмежує сам. Бог вміщує в собі все у тому сенсі, що все в ньому, він є розвитком всього в тому, що сам є у всьому. Якщо розглядати Бога без речей, то виходить, що він існує, а речі ні. Але Бог без творінь – небуття, ніщо. Ідея Кузанця про збіжність центру та кола, одиниці (Бога) та безкінечності (світу) стала основою пантеїзму – присутність Бога у єстві самої природи, розчинення його у природі. А значить і реабілітація природи, яку вважали гріховною.

Ідеї Кузанського готували підгрунтя для ідеї про безкінечність Всесвіту, відсутність у ньому центру, а отже для переходу від геоцентризму до геліоцентризму.

Людина як мікрокосм. Оскільки людина володіє розумом і свідомістю, то з пізнавальної точки зору включає в себе образи усіх речей, ніщо у світі не уникає людської потенції. Отже, людина є Бог, але не абсолютно, так як вона людина, вона – людський Бог. Людина є світ, але не конкретно усі речі, раз вона людина, вона – мікрокосм, або людський світ.

Пізнання: має три сходинки:

1 – чуттєве сприйняття (або стверджує, або заперечує);

2 – раціональне (стверджує одне, заперечуючи інше);

3 – інтелектуальне (вище раціо, воно схоплює принцип збіжності протилежностей в інтуїції, яка є пізнавальним актом більш високого рівня.

Дж.Бруно, Г.Галілей – засновники емпіричного природознавства

У другій половині XVI ст. і на початку XVIIст. на сцену виходить специфічна філософська сфера – філософія природи, підготовлена усім попереднім розвитком гуманістичної філософії і культури Ренесансу. Батьківщиною філософії Ренесансу була Італія, а найбільш знаним представником – Джордано Бруно.

У цей поворотний період людина відкриває для себе нові горизонти, починаючи вірити у власні творчі можливості, у своє закріплення у цьому світі, у те, що може пізнати природний характер світу і самого себе. Ідеали свободи і цінності людини стають тим духовним кліматом, у якому народжується нова філософія природи.

Повністю відкидається схоластичне вчення про природу, яке по суті ніколи не виходило за межі теоретичних спекуляцій і на перший план висувається досвід, дослідження природи, експериментальний метод досліджень. Значиме місце завойовує математика, принцип математизації науки відповідає головним прогресивним тенденціям розвитку науки, наукового та філософського мислення ( Леонардо да Вінчі, Микола Копернік, Іоган Кеплер, Галілео Галілей).

Полем бою між новим та старим світом, між релігією та наукою стала астрономія. Середньовічне релігійне вчення було засноване на уявленні про Землю як богом вибрану планету та особливий стан людини у всесвіті. Давно була відкинута геніальна ідея грека Аристарха із Саморса (ІІІст до н.е.), який виступив проти геоцентричного вчення, протиставивши йому, перше в історії європейської астрономії геліоцентричне вчення. За що був звинувачений у безбожжі.

Микола Копернік створив геліоцентричну теорію, яка побачила світ після його смерті (“О круговых движениях небесных тел»). Це був перший виклик церковному авторитету у питаннях природи.

Йоган Кеплер - це теорія про закономірності руху планет, доведена ним математично.

Галілео Галілей - геніальний фізик і астроном шляхом експериментальних досліджень здійснив шерег відкриттів, формулюючи наукові закони. Він сам змайстрував телескоп, виявивши, що поверхня Місяця і Сонця не гладка, що Молочний Шлях є складною системою зірок, відкрив чотири супутники Юпітера, фази Венери і т.д. Він наглядно підтвердив правильність геліоцентричного підходу Коперника у поясненні світу. Все це мало значимі філософські, світоглядні, космологічні наслідки, але мало й негативні наслідки для самого автора. Його переслідувала церква, звинувачуючи у єресі, засудила і під загрозою катувань він мав відректися від своїх поглядів.

Творчість Галілея – це відхід від старих схоластичних традицій. Він говорить що книга природи закрита від нас, і щоби її прочитати, необхідна математика, так як ця книга написана мовою математики. Він розвиває нову методологію науки, яка грунтується на експериментах та математиці. На відміну від старого схоластичного, якісного методу, який грунтувався на вченні про властивості та сутність речей та на доведенні ієрархічно незмінного буття, для Галілео найважливішим є кількісний метод. Природні процесі можуть вимірюватися, звідси витікає можливість встановити їх закони, як і закони часових та просторових відношень, точними методами. Цим самим Галілео відкриває можливість осягнення гармонії світу під іншим кутом: відкрити й вирахувати універсальну динамічність руху математичним та геометричним способами. Це передбачає необхідність розкласти все на прості елементи і потім знову раціональним математичним способом реконструювати. Із експериментально доведеної єдності індукції та дедукції Галілей виводить обгрунтування механіки.

Вся творчість Галілео пронизана механістично-матеріалітичними тенденціями, що мало вплив на природознавство Нового часу та його філософську методологію.

Пантеїстична філософія Джордано Бруно (1548-1600) є вершиною філософської думки Ренесансу (вчення про присутність Бога у єстві самої природи, розчинення Бога у природі, ототожнення з нею). Він вступає у непримиримий конфлікт із тогочасним християнським, католицьким та протестантським світом, із схоластичною філософією та універсальною наукою. З церквою стосовно деяких католицьких дагматів, напр., про непорочне зачаття. Він багато мандрує, потім знову повертається до Італії, де його інквізиція арештовує й заточує, перевозячи до Риму. Його спалили 17 лютого 1600 року.

Головні трактати: «О причине, принципе и едином», «О бесконечносты, вселенной и мирах».

Праосновою світу виступає Єдине, матерія, яка є нерозгорнутою причиною усього існуючого, субстанційною можливістю всього розгорнутого, конкретного. В Єдиному міститься внутрішня здатність матерії бути всезагальною формою всесвіту, формою усіх форм. Ця внутрішня здатність, що утримує світ в єдності і у той же час в різноманітності, Бруно називає “душою світу”, яка не лише існує всередині матерії, але й володарює над нею. Ця світова душа являє собою всезагальний розум, є внутрішньою дією матерії, формує її зсередини.

Головна сила світової душі (універсальної форми) – це універсальний розум, універсальна дієва причина у природі.

Якщо для схоластичного підходу матерія – це деяка “чиста” можливість, то для нього - це активний творчий принцип.

Космологія Бруно виходить з геніального відкриття Коперніка. Нескінченність всесвіту не можна зрозуміти з точки зору пересічної людської свідомості, яка формується на снові досвіду стосовно кінечних речей. Нескінченність не можна зрозуміти за допомогою уявлень про те, що менше, а що більше. Тут необхідний філософський розум. Світ однорідний у всіх своїх частинах, жодне тіло не має привілейованого положення, не існує ніякого, розміщеного у центрі зовнішнього джерела руху(першодвигуна). Наслідком фізичної єдності всесвіту у Бруно є гіпотеза про можливість існування життя на інших планетах.

У питаннях релігії він виступає більш безкомпромісно, аніж Ф.Бекон та Декарт. Він відкидає догматичне авторитарне втручання релігії у питання філософії та науки, у проблеми суспільних відносин та моральності. Однак, допускає, що релігія може мати виключний вплив на примітивні народи. У майбутньому місце релігії одкровення має зайняти “релігія розуму”.

Пантеїстична філософія природи Бруно завершує розвиток ренесансного мислення. Наступний розвиток філософії пов язаний з розвитком природознавства на експериментальних та математичних основах, що обумовило нові способи філософського відображення світу.