Тема 5. Фонетика як учення про звукову будову мови

План

1. Предмет і завдання фонетики, її зв’язок з іншими мовознавчими дисциплінами.

2. Звуки і склади як фонетичні одиниці мови. Три аспекти вивчення мовних звуків.

3. Анатомо-фізіологічні передумови творення звуків мови. Будова мовленнєвого апарату.

4. Робота мовних органів при утворенні голосних і приголосних звуків.

ЛІТЕРАТУРА

Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

Дудник З.В. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навчальний посібник для студентів-філологів. – К.: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2002.

Зиндер Л.Р. Общая фонетика. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1960.

Пац Л.І., Дубовик Л.І. Фонетика і фонологія сучасної української мови (теоретико-практичний комплекс). – Горлівка, 2000.

Сучасна українська літературна мова /за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1994.

Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За ред. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969.

Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навч.посібник / За заг.ред. Н.П. Плющ. – К.: Київський університет, 2002.

Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П. Грищенка. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк., 1997.

Ткаченко О.Б. Українська фонетика на історико-типологічному тлі // Мовознавство. – 1998. – № 2 – 3. – С.14 – 25.

Торсуев Г.П. Проблемы теоретической фонетики. – Л., 1969.

Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова: Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія: Навч.посіб. – К.: Вища шк., 1981.

Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2007.

Ющук І.П. Українська мова: Підручник. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2006.

Ющук І.П. Українська мова: Підручник. – К.: Либідь, 2006.

Базові поняття: фонетика, мовленнєвий апарат, активні і пасивні мовні органи, висота звука, сила звука, довгота звука, тембр, голосні звуки, приголосні звуки.

Наша мова звукова. Слова складаються із звуків. Звуки людської мови, як і будь-які інші звуки, є результатом коливання повітря, що сприймається вухом. Отже, звук – це найменша одиниця мови, яку ми вимовляємо і чуємо. Звуковий склад мови як систему вивчає спеціальна наука – фонетика.

Фонетика (від гр. phonetikos – звуковий, phone – звук) – це розділ мовознавства, в якому вивчається звуковий склад мови.

Предметом фонетики є звуки мови. Завданням – вивчити творення звуків, їх зміни та чергування, роль в процесі спілкування.

Фонетика тісно пов’язана за іншими мовознавчими дисциплінами, зокрема з орфоепією, графікою, орфографією, а також лексикологією, граматикою, словотвором, стилістикою.

У творенні мовних звуків беруть участь такі органи: дихальний апарат, гортань, надставна труба, що складається з трьох порожнин – зіва, рота й носа, органи вимовляння, центральна нервова система. Всі вони називаються мовними органами, або мовним апаратом.

Найважливішим органом для утворення звуків є ротова порожнина. В ній містяться такі мовні органи, як язик, зуби, м’яке і тверде піднебіння. Найактивнішим органом у ротовій порожнині є язик.

Приймаючи з гортані струмінь повітря, ротова порожнина по-різному змінює свою форму (залежно від того, яке положення займе язик щодо піднебіння), і при цьому, якщо не виникають перепони для видихуваного повітря, утворюються найбільш чутні звуки різної якості: [а], [е], [о], [у], [и], [і]. Такі звуки нашої мови мають назву голосних. Вони найлегше творяться (при найменшому напруженні мовних органів) і є найбільш звучними.

На шляху видихуваного струменя повітря в ротовій порожнині мовними органами можуть бути створені різні перепони. При подоланні цих перепон виникають шуми, які долучаються до голосу і можуть бути то слабшими від нього, то сильнішими, деякі звуки можуть складатися лише з шуму. Такі звуки називаються приголосними.

Органи мовлення, залежно від їх участі в артикуляції звуків, поділяються на активні й пасивні. До активних мовних органів належать: голосові зв’язки, задня стінка глотки, м’яке піднебіння, язик і губи. Пасивні органи нерухомі, тому вони відіграють допоміжну роль у звукоутворенні. До пасивних органів належать: тверде піднебіння, альвеоли, зуби, а також носова порожнина.

Звуки можуть вивчатися з різних поглядів: фізичного, анатомо-фізіологічного і лінгвістичного.

Як явище фізичне вони становлять певну суму коливань видихуваного повітря, що сприймаються слуховим апаратом людини і, як і всякі інші звуки у природі, характеризуються силою, довготою, висотою і тембром.

Але звуки людської мови є не тільки явищами фізичними, вони мають анатомо-фізіологічну природу, бо утворюються мовними органами людини і сприймаються органами її слуху. У творенні та сприйманні звуків мови бере участь центральна нервова система.

Звуки мови досліджуються також і з лінгвістичного погляду. Утворюючи матеріальну оболонку слів, звуки входять у сферу спілкування, бо вони розрізняють слова і форми слів. Звук стає звуком людської мови тільки тому, що він служить цілям спілкування. Цією стороною мовний звук цілком відмінний від усіх інших звуків навколишнього середовища. Ознайомлення з функціями звуків мови в процесі спілкування є найважливішим завданням лінгвістичного аспекту вивчення звуків.