§ 2. Окремі види особистих немайнових прав

Зважаючи на те, що перелік особистих прав не є вичерпним і може бути у подальшому доповнений, недоцільно докладно досліджувати всі права, що названі у ЦК. Зупинимося лише на дослідженні деяких з них.

Права, що забезпечують природне існування фізичної особи. ЦК відносить до них ті, що забезпечують фізичну і психічну ціліс­ність особистості фізичної особи (право на охорону життя, здоров'я, свободи, особистої недоторканності, право на донорство, право на безпечне для життя і здоров'я середовище тощо). Виходячи з того, пю, життя, здоров'я, фізична і психічна недоторканність є тими блага­ній, які належать людині в силу факту народження, вона з моменту «воєї появи на світ набуває природного права на охорону і захист за­значених благ. У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. встановлено: ніхто не повинен бути позбавлений свобо­ди інакше як на таких підставах і відповідно до такої процедури, що встановлена законом (ст. 9). Відповідно до ст. 29 Конституції Украї­ни кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; причому кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця про­живання, право вільно залишати територію України, за винятком об­межень, які встановлюються законом (ст. 33 Конституції).

Право на фізичну (тілесну) і психічну недоторканність. Стат­тя 29 Конституції проголошує право кожної людини на особисту не­доторканність. Остання включає фізичну (тілесну) і психічну недо­торканність. Дане право регулюється також Основами законодавства України про охорону здоров'я (далі - Основи)1. Фізична недоторкан­ність означає автономне вирішення питань про користування і розпо­рядження своїм тілом, органами, тканинами. Психічна недоторкан­ність - це вільне вчинення дій відповідно до своєї свідомості.

Ведучи мову про фізичну (тілесну) цілісність організму людини, необхідно зазначити, що з цим особистим правом тісно пов'язані пи­тання вторгнення у тілесну цілісність організму - пересадження орга­нів і тканин. Відповідно до Закону «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» (далі - Закон) транспланта­ція - спеціальний метод лікування, який полягає у пересадженні ре­ципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини або тварини2.3 огляду на це, одні вчені вважають, що органи і ткани­ни є частиною організму і утворюються в результаті природного біо­логічного процесу, а, відтак, не підпадають під поняття речі і не мо­жуть бути предметом цивільно-правових правочинів3. З наведеним слід погодитися, бо навряд чи труп, органи і тканини можна успадко­вувати як звичайне майно. Між тим органи і тканини, відділені від ор­ганізму, потрібно визнати речами, обмеженими у обороті. Відповідно до Закону донором при трансплантації можуть бути жива людина (ех у/уо) і труп (ех тогіио). Безумовно, вилучення трансплантата у живої людини порушує тілесну цілісність її організму, заподіює тілесні ушкодження, шкоду здоров'ю, що охороняється законом.

Право на фізичну (тілесну) і психічну недоторканність людини має абсолютний характер. До його змісту входять правомочність лю дини самостійно користуватися і розпоряджатися своїм тілом, окре­мими органами і тканинами, правомочність вільно здійснювати вчин­ки відповідно до своєї свідомості, а також правомочність вимагати, щоб інші суб'єкти утрималися від порушення її права.

Цивільно-правова охорона психічної і тілесної недоторканно­сті людини, її життя та здоров'я не може бути зведена тільки до відшкодування заподіяної шкоди. Сьогодні існує необхідність у наданні людяні права вимагати усунення будь-яких обставин, що порушують здорові і безпечні умови її життя. Останнє тісно по­в'язане з правом на безпечне для життя і здоров 'я середовище, що є предметом вивчення не тільки цивільного, а й екологічного права. Наявність у ЦК зазначеного права відіграє позитивну роль у створен­ні людині гідних умов життя.

Окремого розгляду заслуговують права, що забезпечують недо­торканність інформації медичного характеру (право на інформа­цію про стан свого здоров'я, право на таємницю про стан свого здо­ров'я тощо). Відносини між пацієнтом і лікарем мають будуватися на довірчих засадах, оскільки чим точніше хворий розповість про свою хворобу, тим успішніше перебігатиме процес лікування. Встановлен­ня відвертих стосунків між медичним працівником і хворим стане не­можливим, якщо останній не буде впевнений, що інтимні подробиці його життя і здоров'я не будуть збережені у таємниці. Тому обов'яз­ком медичних працівників є збереження у таємниці таких відомо­стей. Даний обов'язок складає медичну таємницю, обов'язок дотри­мання якої міститься, навіть, у клятві Гіппократа: «Щоб при ліку­ванні, а також і без лікування, я не побачив, як і не почув стосовно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я змовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею»1. Згадування в да­ній клятві про медичну таємницю є не випадковим, оскільки успіх лікування будь-якої хвороби залежить насамперед від того: встанов­ляться чи ні довірчі відносини між пацієнтом і лікарем.

Медична таємниця - це сукупність певної медичної та немедич-ної інформації, яка не підлягає розголошенню. У таємниці повинні зберігатися відомості щодо факту звернення особи до лікувального закладу за медичною допомогою, стану здоров'я, діагнозу її захворю­вання та інші, включаючи інформацію про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров'я родичів, близьких осіб пацієнта. Сукупність відомостей, що становлять медичну таємницю, можна поділити на два види: медичні - відомості про стан здоров'я пацієнта та немедичні - про його інтимне і сімейне життя.

Постає питання: чи поширюється необхідність дотримання медич­ної таємниці щодо самого хворого. Основи у зв'язку з цим містять за­гальне правило: «пацієнт має право знайомитися зі своєю історією хвороби...», а лікар у тих випадках, коли пацієнт бажає реалізувати своє право на ознайомлення з діагнозом хвороби.., «зобов'язаний по-донити пацієнту в доступній формі стан його здоров'я, мету запропо­нованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого роз­витку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я» (ст. 39). Таким чином, слід акцентувати увагу на праві па­цієнта, а не на обов'язку лікаря. Це означає, що лікаря не можна будь-який раз примушувати повідомляти пацієнту повну інформацію про стан його здоров'я, але у останнього повинно бути право знати Істину про це. Він може як реалізувати своє право (тобто вимагати від лікаря правдивої, повної інформації), так і не реалізувати його (тобто одержувати тільки ту інформацію, яку лікар вважає за потрібне йому повідомити).

. Права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи . До цієї групи положеннями ЦК віднесені права, спрямовані на ін­дивідуалізацію фізичної особи (право на ім'я, на його зміну і викорис­тання, право на індивідуальність, право на охорону інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- і відеозйомок, право на пова­гу гідності та честі, недоторканності ділової репутації тощо).

Міжнародна конвенція про права дитини 1989 р. визнає за дити­ною право на ім'я з моменту її народження (ст. 7). З ім'ям пов'язують сукупність уявлень про зовнішність людини та її внутрішні якості, які визначають індивідуалізацію останньої у суспільстві і цивільному обороті. Індивідуалізація людини забезпечується також завдяки її зовнішньому (індивідуальному) вигляду.

Під ім'ям у широкому сенсі розуміється власне ім'я людини, її по батькові і прізвище. За українським законодавством прізвище дитини визначається прізвищем батьків. Якщо вони мають різні прізвища, то дитині дається прізвище батька або матері - за їх згодою. Якщо дити­на народилася у матері, яка не перебуває у зареєстрованому шлюбі, немає спільної заяви батьків або рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень робиться на прізвище матері. По батькові дитини утворюється за іме­нем батька. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлю­бі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду, по батькові ди­тини записується за вказівкою матері. Компонентом імені може бути визнаний також підпис. Підпис обирається людиною самостійно і фіксується у паспорті.

Ідентифікація людини в суспільстві забезпечується за рахунок вико­ристання її імені, зареєстрованого в органі реєстрації актів цивільного стану і зафіксованого-в офіційних документах (свідоцтво про народжен­ня, паспорт тощо). Беручи участь у суспільних відносинах, людина ко­ристується своїм ім'ям, може його приховувати (наприклад, при здійс­ненні авторських прав діяти анонімно), використовувати псевдонім; давати дозвіл на використання свого імені інпшм особам. Людина може змінити ім'я (ст. 295 ЦК), передати своє прізвище дитині. Поряд зі зміною імені передбачена можливість зміни прізвища.

У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. проголошується: ніхто не може піддаватися незаконним посяганням на його честь і репутацію (ст. 17). Честь - це оцінка особи з боку гро­мадської думки. Гідність - самооцінка особою своїх якостей: мораль­них, професійних. Ділова репутація - це сформована в суспільстві думка про професійні позитивні якості і вади особи. Правовідносини, що випливають із зазначеного права особи, є абсолютними.

Такими, що порочать честь і гідність людини, визнаються відо­мості, які принижують її оцінку в громадській думці або серед окремих осіб з погляду додержання норм моралі, звичаїв ділового обороту і законів. Під поширенням відомостей, що принижують честь і гідність людини, розуміють повідомлення 'їх якійсь третій особі, або невизначеному колу осіб. Причому повідомлення їх осо­бі, котрої вони стосуються, не є поширенням. Фізична особа, чиє право на повагу честі і гідності порушено, має право звернутися до суду з позовом про захист її честі, гідності, ділової репутації.

Важливе значення мають права, що забезпечують автономне існу­вання особистості (право на особисте життя та його таємницю, право на інформацію, право на особисті документи і право розпорядження ними, право на таємницю кореспонденції, право на недоторканність житла тощо). Життєдіяльності кожної людини притаманні дві взаємо­пов'язані і взаємообумовлені сторони - особисте і суспільне життя. Суспільне життя індивіда полягає у його участі в суспільному вироб­ництві й інших сферах громадського буття, що як врегульовані зако­нодавством, так і залишаються поза межами регламентації. Врахову­ючи важливість для людини її особистого і сімейного життя, відноси­ни у цих сферах забезпечуються правовою охороною. Відповідно до ст. 32 Конституції ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Тим самим на рівні Конституції закріплюється право людини на таємницю особистого життя.

Таємниця - це певні відомості, розголошення (передача) яких мо­же завдати шкоди інтересам її власника. Поняття «таємниця» може охоплювати різні сторони життя людини. Однак об'єднуючим для них є те, що у кожному конкретному випадку йдеться про інформа­цію конфіденційного характеру, доступ до якої можливий тільки за згодою її власника або у силу приписів закону, але в суворо визначе­них випадках.

Безумовно, не вся інформація про особисте життя людини стано­вить таємницю. Наприклад, повідомлення про місце роботи, навчан­ня, сімейний стан хоча і є інформацією особистого характеру, але об'єкт таємниці особистого життя не становлять. Змістом таємниці є: відомості про осіб, об'єкти, вчинки людини; відомості, що мають конфіденційний, тобто секретний, довірчий характер і не підлягають загальному розголошенню; відомості, які охороняються традиціями, нормами моралі і законом; відомості, що підлягають розголошенню тільки в суворо визначених законом випадках обмеженому колу осіб. Таємниця особистого життя - це відомості конфіденційного ха­рактеру прорізні сторони індивідуальної життєдіяльності людини, розголошення яких заподіює або може заподіяти їй шкоду. Таємниці як особисті права поділяються на особисті і професійні1.

Особисті таємниці - це відомості, що нікому не довірені. Таємни­ці сімейних стосунків, творчості, особистої документації, поштово-телеграфної кореспонденції і телефонних розмов є особистими.

Професійні таємниці - інформація, довірена представникам пев­них професій для вчинення дій або захисту прав та інтересів людини. В основі таких таємниць завжди лежать особисті таємниці, захищені від розголошення правовими заборонами, адресованими тим, кому вони за необхідністю довірені. До професійних таємниць належать банківська, адвокатська, нотаріальна, таємниця усиновлення.

Відомості, що становлять об'єкт банківської таємниці, визначені в Законі «Про банки і банківську діяльність». Це - відомості конфіден­ційного характеру щодо особи клієнта і кореспондента банку, їх фі­нансово-економічного стану; інформація про операції і стан рахунків (суми рахунка, час надходження сум на рахунок, особа, від якої на­дійшла сума, і підстави такого надходження, а також суми вилучення грошових коштів з рахунка), а також інші відомості, що безпосеред­ньо не стосуються банківського рахунка клієнта. Крім того, захища­тися повинна інформація не тільки про свого клієнта, а й про його контрагента за правочином.

Внаслідок договору доручення на надання юридичних послуг між сторонами виникають майнові і немайнові права та обов'язки, серед яких важливе значеннямають особисті немайнові відносини з приво­ду збереження адвокатської таємниці. Адвокатську таємницю ста­новлять відомості про факт звернення людини за юридичною допо­могою до адвоката, відомості про злочинне діяння, учасників, наслід­ки; про особисте життя людини, що звернулася до адвоката, тощо. Суб'єктами названої таємниці є: адвокати, їх помічники; посадові особи та інші особи адвокатських об'єднань, які беруть участь у здійсненні правового обслуговування; особи, що представляють інте­реси інших осіб; захисники.

Нотаріальну таємницю складають відомості: про людину, яка звернулася до нотаріуса; про вид і характер послуг, що надаються; про зміст документів; про третіх осіб, згаданих при зверненні до но­таріальної контори. Суб'єктами таємниці нотаріальних дій передусім є державні і приватні нотаріуси, а також особи, яким вона стала відо­ма у зв'язку з виконанням останніми своїх службових обов'язків Об'єктом таємниці усиновлення є сам факт усиновлення, справж­нє ім'я, місце народження, вказівка про батьків, тобто вся інформа­ція, яка дозволяє зробити висновок про те, що усиновителі дитини не є її кревними батьками. Закон не тільки встановлює таємницю уси­новлення, а й передбачає конкретні заходи, що гарантують її додер­жання. З цією метою усиновителі можуть бути записані як батьки усиновленого; на їх прохання усиновленому присвоюється їх прізви­ще. На прохання усиновителя можуть бути змінені і місце народжен­ня усиновленої дитини, а також у виняткових випадках й дата її наро­дження. Розголошення таємниці усиновлення - це повідомлення інформації про факт усиновлення і про інші, пов'язані з ним обстави­ни, як самому усиновленому, так і третім особам, в усній або письмо­вій формі. Суб'єктами таємниці усиновлення є: посадові особи орга­нів рацсу, опіки і піклування, виконавчих комітетів, охорони здо­ров'я, працівники суду, прокуратури та інші особи, яким внаслідок їх службових обов'язків стала відома зазначена інформація.

Поінформованими про різні сторони особистого життя людини можуть бути медичні працівники, адвокати, працівники нотаріальних контор, службовці банків та інші особи. У зв'язку з цим можна зазна­чити, що розголошення відомостей, які становлять таємниці особис­того життя, може здійснюватися як за бажанням самої людини (по­відомлення інформації медичному працівнику, адвокату), так і без такого (у тих випадках, коли інформація стає відомою працівникам прокуратури, суду). Разом з тим треба враховувати, що втручання в особисте життя людини, розголошення її таємниць може потягти за собою вельми негативні наслідки для людини, а у деяких випадках й згубні для неї. Пояснюється це тим, що особисте життя є індивіду­альним і не терпить стороннього втручання або впливу на нього.

Стаття ЗО Конституції гарантує людині недоторканність її житла. Не допускається проникнення у житло або у інше володіння особи, проведення у них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Форма реалізації даного права - елемент немайнової частики змісту цивільної правоздатності. Право на недоторканність житла складає зміст абсолютного правовідношення, у якому особі, котра володіє зазначеним правом, зобов'язаний протистояти всякий і кожний, чиї дії можуть потягти порушення цього права. Назване пра­во хоча і є абсолютним, однак має певні юридичні межі, які фіксують­ся у загальних і спеціальних нормах закону. У разі незаконного про­никнення в житло особа, чиє право порушується, може застосувати певні засоби захисту, а саме: вимагати припинення дій правовідно­син, що порушують її право, або зміни правовідносин, а у деяких ви­падках й визнання оспорюваного права. Відомі й інші способи захис­ту особистих немайнових прав. § 3. Цивільно-правова охорона особистих немайяових прав

Недоторканність особистих немайнових прав людини на законо давчому рівні забезпечується системою засобів їх охорони і захисту від протиправних посягань.

Охорона права - ширше, ніж захист, поняття, що включає всі юри дичні правила з приводу певного блага1. Поняттям охорони охоп люється вся сукупність засобів, що забезпечують як розвиток цивіль них правовідносин в їх непорушеному стані, так і відновлення порушених або оспорюваних прав. Захист прав здійснюється у тих випадках, коли право вже порушене, і полягає у системі заходів, спрямованих на припинення правопорушення та усунення його на слідків. Будь-який спосіб захисту спрямований проти правопорушни ка. Захист слід розглядати як окремий вид охорони, що застосовуєть ся у разі наявного правопорушення.

Розглядаючи особисті немайнові права, на нашу думку, потрібно вести мову про охорону особистих прав, а не про захист2, тобто про поняття більш об'ємне і широке, що включає, крім норм-заборон, ще й систему запобіжних заходів. Охорона особистих прав є родовим по няттям, а захист - видовим способом охорони. Встановлюючи у пра вових нормах масштаби і рамки поведінки з приводу конкретного блага, визначаючи права та обов'язки учасників правовідносин, їх ба жану, з погляду суспільства, поведінку й наслідки небажаних (забо ронених) вчинків, держава таким чином бере під охорону ці блага..