§ 2. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки

Патентовласниками винаходів, корисних моделей та промисло­вих зразків можуть бути: винахідники винаходів і корисних моделей та автори промислових зразків; роботодавці - стосовно службових об'єктів у випадках і на умовах, передбачених законодавством; пра­вонаступники - особи, яким винахідники, автори промислових зраз­ків чи роботодавці передали свої майнові права; спадкоємці патен-товласників.

Первинним суб'єктом є винахідник та автор промислового зраз­ка, тобто фізичні особи, творчою працею яких створено об'єкт інте­лектуальної власності. Саме вони, за загальним правилом, мають пра­во на одержання патенту, якщо інше не встановлено законодавством. Слід враховувати, що якщо особа не внесла особистого творчого внеску в створення винаходу, корисної моделі чи промислового зраз­ка, а надала тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і оформленні заявки, у неї не виникає право на одержання охоронного документа. При спільному створенні об'єкта кількома особами, вони мають однакові права на одержання патенту, якщо інше не передбачено домовленістю між ними.

При видачі охоронних документів застосовується принцип пер­шого заявника. Суть його полягає у тому, що держава не ставить ме ти з'ясування, яка особа дійсно першою досягла такого результату. Наділяється правами і захищаються права тієї особи, яка перша вчи­нила дії стосовно встановленого повідомлення про досягнення, тобто розкрила суспільству невідомі раніше знання.

Таким чином, у випадку паралельного винахідництва, коли дві чи більше особи незалежно одна від одної створили об'єкт, який може бути визнано винаходом, корисною моделлю чи промисловим зраз­ком, право на одержання охоронного документа належить тій з них, заявка якої має більш ранню дату подання до Установи або, якщо за­явлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана) заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не при­йнято рішення про відмову у видачі патенту.

Якщо об'єкт інтелектуальної власності створено працівником, на­йнятим за трудовим договором, то виникає дилема стосовно розпо­ділу прав між цією особою та її роботодавцем. У світі вона ви­рішується не однозначно: в одних країнах перевага надається пра­цівникові, в інших - роботодавцеві. Досить важливо знайти баланс інтересів зазначених осіб, оскільки лише у цьому випадку вони бу­дуть заінтересовані у створенні результатів творчої діяльності.

Стаття 429 ЦК встановлює, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового до­говору, належить працівникові і роботодавцеві (юридичній або фізичній особі, де винахідник чи автор промислового зразка працює) спільно, якщо інше не встановлено договором. З урахуванням того, що норма про розподіл прав стосовно службового об'єкта інтелекту­альної власності є диспозитивною (тобто застосовується у випадках, коли сторони інакше не вирішили це питання у договорі), учасники правовідносин можуть усунути можливі протиріччя, передбачивши той механізм розподілу прав на створений результат творчої діяльно­сті, який би повністю відповідав їх інтересам.

Проте, раніше прийняті Закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 9) та «Про охорону прав на промислові зразки» (ст. 8) встановлюють, що право на одержання патенту на службові винахід, корисну модель та промисловий зразок має роботодавець, тобто особа, яка найняла працівника за трудовим договором. Така не­відповідність з часом, безумовно, буде усунена, виходячи із Заключ­них і перехідних положень ЦК. Між тим, видається, що компроміс­ний варіант ст.429 ЦК не є досить виваженим, оскільки реалізація на практиці положень цієї статті породить суперечки. Ідеальним є ва­ріант, коли майнові права на об'єкт має лише один суб'єкт, бо у цьо­му випадку не буде потреби досягнення згоди стосовно розпоряджен­ня цими правами між працівником і роботодавцем, інтереси яких далеко не завжди збігаються, особливо у випадку припинення трудо­вих правовідносин. Саме тому, як свідчить світовий досвід, законода­вство зарубіжних країн наділяє правом на одержання охоронного до­кумента одну із зазначених осіб, надаючи певні права іншій особі.

Наприклад, у Німеччині винахіднику належить право на отримання охоронного документа, а роботодавцю - невиключна ліцензія на цей об'єкт.

Не легким виявилося і питання визначення кола об'єктів, стосовно яких роботодавець має певні права. Ними є винаходи, корисні моделі і промислові зразки, які створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця. У цьому контексті під службовими обов'язками розуміють зафіксовані у трудових догово­рах, посадових інструкціях функціональні обов'язки працівника, що передбачають виконання робіт, а під дорученням роботодавця - ви­дане працівникові у письмовій формі завдання, яке безпосередньо стосується специфіки діяльності роботодавця, якщо реалізація цих функціональних обов'язків і завдань може привести до створення об'єкта патентного права.

Закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки» встановлюють порядок тих дій, які має здійснити працівник і роботодавець у випадку створення об'єкта інтелектуальної власності. Винахідник чи автор промислово­го зразка повинен подати роботодавцю письмове повідомлення про створений винахід,, корисну модель чи промисловий зразок з описом та матеріалами, що розкривають суть об'єкта досить ясно і повно.