2.1.9. Матеріали для утеплення стін

Загальні вимоги. Із метою радикальної економії тепло-, електро­енергії, а також, щоб наблизитись до норм енергозатрат на опалення, які діють у Євросоюзі, відповідно до вимог Національної програми енергозбереження, в Україні планується ряд комплексних заходів, у тому числі й утеплення практично всіх існуючих житлових і гро­мад­ських будівель.

Крім економії теплоенергії, такі заходи поліпшують якість і ком­форт, естетичний вигляд фасадів будівель. Економія палива позитивно впливає на стан довкілля, оскільки знижуються обсяги шкідливих викидів в атмосферу від його горіння.

Додаткову теплоізоляцію можна влаштовувати як на зовнішні, так і на внутрішні поверхні стін. Світовий досвід показав значні переваги утеплення зовнішніх поверхонь [11, 15].

До обов’язкових елементів системи утеплення відносять:

• теплоізоляційний шар із ефективного плитного утеплювача, який певним способом кріпиться до стін;

• шар для захисту м’якого утеплювача від механічних пошкод­жень;

• оздоблювальний (декоративний) шар.

Якщо два останні елементи не забезпечують міграції вологи з утеп­лювача в зовнішню атмосферу, то потрібно передбачити венти­ляційну щілину між утеплювачем і захисним (декоративним) шаром. За кон­структивним вирішенням зовнішні теплоізоляційно-оздоб­лю­вальні си­с­теми (ЗТОС; абревіатура Євросоюзу – ETICS) поділено на 3 типи:

1.  Системи на основі пінополістиролу, піноскла або волокнистих мінеральних матеріалів зі штукатуркою на цементних, полімер-це­мент­­них, полімерних в’яжучих, які встановлюють на кам’яні, залізо­бетон­ні, бетонні стіни (рис. 2.6, а);

Р ис. 2.6. Конструктивні рішення теплоізоляційно-оздоблювальних систем:

а – із захисною штукатуркою; б – із легким екраном (сайдингом) і вентиляційною щілиною; в – із важким захисним екраном та вентиляційною щілиною; 1 – зовнішня стіна; 2 – теплоізоляційний шар; 3 – армований шар штукатурки; 4 – оздоблювальний (декоративний) шар; 5 – віконний блок; 6 – цокольний опорний профіль; 7,8 – шар клею й дюбель-анкер для меха­нічного кріплення плит утеплювача (консолей); 9 – горизонтальний несучий профіль; 10 – вертикальний направляючий профіль; 11 – консоль для кріп­лення горизонтального профілю; 12 – легкий захисний екран із штучного каменю (кераміки, металу); 13 – захисний шар утеплювача із личкувальної цегли; 14 – анкер для з’єднання захисного шару і стіни; 15 – самонарізний шуруп

2.  Системи утеплення із застосуванням штукатурки. Такі комп­лекс­ні системи із застосуванням штукатурки (легкий «мокрий» метод) включають такі елементи:

• системну суміш клею для кріплення теплоізоляційних плит;

• системні вироби (дюбелі, монтажні рейки) для механічного кріплення теплоізоляційних плит;

• системні теплоізоляційні плити;

• системне армоване покриття, яке складається з одного (двох, трьох) шарів штукатурки (причому хоч один шар є армований спеціальними сітками);

• системна грунтівка;

• системний оздоблювальний (декоративний) шар;

• легкі металеві профілі із стійких до корозії матеріалів (для влаш­тування цоколів, кутів стін, простінок, перемичок тощо);

• герметики та ущільнювачі (для влаштування термодинамічних швів). Склад і товарні марки сучасних найбільш поширених в Україні [11, 13…15] комплексних систем утеплення стін із за­стосуванням штукатурки представлені в табл. 2.1 [22].

3.  Систем утеплення із застосуванням вентильованих фасадів. Комп­лексні системи вентильованих фасадів вирізняються кольоро­вим і конструктивним розмаїттям основних елементів. Основа венти­льо­ва­ного фасаду складається з каркаса, до якого входять взаємоузгодженні між собою горизонтальні несучі та вертикальні допоміжні елементи, кронштейни, метизи. З’єднання елементів каркаса – роз’ємні (на бол­тах, самонарізних гвинтах, дюбель-анкерах). Матеріал елементів кар­каса – сталь нержавіюча, алюміній, дерево.

Горизонтальні несучі елементи є основою для кріплення плит утеп­лювача, додатково плити фіксуються ще за допомогою тарілчастих дюбель-анкерів.

Для ефективної роботи утеплювача потрібно, щоб він не пропускав повітря (повітропроникність до 50×10⁶ м²/сПа), був захищеним від атмосферної вологи і в той же час був паропроникним (щоб видаляти дифузійну вологу, яка заходить туди з боку теплих приміщень).

Ці взаємно протилежні вимоги реалізуються в системах вентильо­ваних фасадів за допомогою спеціальної вітрогідробар’єрної плівки різних сучасних виробників (див табл. 2.3) [22].

У менш надійних системах використовують плити, які ламіновані (захищені) склотканиною. Досвід експлуатації показує [12], що волок­на скла недостатньо скріплені з основою й тому відбувається їх відрив і винесення за межі фасаду. Як засіб проти механічного пошкодження волокон утеплювача торгових марок ISOVER та URSA використо­ву­ють подвійний шар утеплювачів. Причому зовнішній шар улаштову­ється обов’язково із більш міцного матеріалу (див. табл. 2.2) [22].

Захисно-декоративний екран теплоізоляційно-оздоблювальних сис­тем може бути із кам’яних, керамічних, фіброцементних плит, листів профільованого металу у вигляді касет і панелей.

Переваги вентильованих фасадів:

• технологічність (відсутні «мокрі» процеси, операції з підготовки поверхні зовнішніх стін; монтаж можна здійснювати з підвісних колисок);

• довговічність (використовуються для несучих елементів і за­хис­но­го декоративного екрана дуже довговічні матеріали);

• ремонтнопридатність (можлива заміна окремих пошкоджених елементів фасадів, тому що не застосовуються зварювання і мо­к­рі процеси);

• високі архітектурно-художні характеристики фасадів.

Недоліки вентильованих фасадів:

• зниження теплозахисних властивостей утеплювача в процесі екс­плуатації;

• акустичні проблеми (при певному напрямі та швидкості вітру фасади гудуть і свистять);

• висока вартість порівняно з іншими типами фасадів.

Характеристики сучасних найбільш поширених в Україні систем вентильова­них фасадів представлені в табл. 2.4 [22].

[Вгору] [Вниз]