- •Поняття критичних точок на діаграмі Fe-Fe3c. Критичні точки ас1 і ас3
- •2. Перетворення феритної-карбідної структури в аутсиніт при нагріванні
- •3. Ріст зерна аустиніту при нагріванні
- •4.Вплив величини зерна на властивості сталі
- •5.Діаграма ізотермічного розпаду аустеніту
- •6.Поняття критичної швидкості охолодження
- •7. Перлітне перетворення
- •8. Перліт, сорбіт, тростит
- •10.Механізм мартенситного перетворення
- •9. Природа мартенситу
- •11. Вплив вмісту вуглецю на температури початку і кінця мартенситного перетворення
- •12.Вплив легуючих елементів на температуру початку і кінця мартенситного перетворення
- •15. Високе відпускання для зменшення твердості
- •22 Залишковий аустеніт в структурі гартованого матеріалу
- •23 Повне і неповне гартування
- •24. Вибір температури гартування
- •25. Гартування доевтектоїдних сталей
- •26. Гартування заевтектоїдних сталей
- •27. Структура загартованого матеріалу
- •28Механічні властивості мартенситу
- •29 Загартовуваність сталей
- •31.Розпад мартенситу(перше перетворення при відпускані)
- •32. Утворення карбідів(друге перетворення при відпускані)
- •33. Зняття внутрішніх напружень та карбідне перетворення (третє перетворення при відпуску)
- •34. Коагуляція карбідів при відпусканні. Зернистий перліт
- •35. Вплив відпускання на механічні властивості сталі
- •36. Низьке відпускання. Температура проведення, перетворення в структурі, кінцева структура і її механічні властивості
- •39. Стадії дифузійного насичення поверхневого шару матеріалів
- •40. Цементація твердим карбюризатором
- •41. Технологічні параметри процесу цементації
- •42. Газова цементація
- •46. Борування.
- •47.Дифузійне насичення металами
- •48. Структурні класи легованих сталей
- •49.Вплив легуючих елементів на температури критичних точок
39. Стадії дифузійного насичення поверхневого шару матеріалів
всі різновиди ХТО поділяють на дві групи: 1) дифузійне насичення неметалами: цементація (насичення вуглецем), ціанування (вуглецем і азотом), азотування (азотом); 2) дифузійне насичення металами (дифузійна металізація) - хромом, алюмінієм, кремнієм, титаном тощо. Найбільш поширене промислове використання знайшли методи насичення неметалами.
40. Цементація твердим карбюризатором
Цементація в твердому карбюризаторі
Майже готові вироби, з припуском під шліфовку, укладають в металічні ящики і присипають твердим карбюризатором. Використовується деревне вугілля з домішками вуглекислих солей ВаСО3, Na2CO3 в кількості 10…40%. Закриті ящики укладають в піч і витримують при температурі 930…950oС.
За рахунок кисню повітря відбувається неповне згорання вугілля з утворенням окису вуглецю (СО), якийрозкладається з утворенням атомарного вуглецю за реакцією:
![]()
Атоми вуглецю, що утворилися адсорбуються поверхнею виробу і дифундують вглиб металу.
Недоліком даного способу є:
-
Значні витрати часу (для цементації на глибину 0,1 мм витрачається 1 година);
-
Низька продуктивність процесу;
-
Громіздке обладнання;
-
Складність автоматизації процесу;
Даний спосіб застосовується в дрібносерійному виробництві.
41. Технологічні параметри процесу цементації
Цементація - хіміко – термічна обробка, яка полягає в дифузійному насиченні поверхневого шару атомами вуглецю при нагріві до температури 900…950 oС.
Цементацію використовують для сталей з низьким вмістом вуглецю (до 0,25 %).
Більш високий вміст вуглецю призводить до виникнення значної кількості вторинного цементиту, який призводить у поверхневому шарі до підвищеної крихкості.
На практиці використовують цементацію в твердому та газовому карбюризаторі (навуглецьовуюче середовище).
Ділянки деталей, які не підлягають цементації, попередньо покриваються міддю (електролітичним способом) чи глиняною сумішшю.
42. Газова цементація
Процес здійснюється в печах з герметичною камерою, наповненою газовим карбюризатором.Атмосферавуглецевміщуючих газів включає азот, водень, водяні пари, які утворюють газ – носій, а також окис вуглецю, метан та інші вуглеводні, які є активними газами.
Глибина цементації визначається температурою нагріву та часом витримки.
Переваги способу:
-
можливість отримання заданої концентрації вуглецю в шарі ( можна регулювати вміст вуглецю, змінюючи співвідношення складових, атмосферу газів);
-
скорочення тривалості процесу за рахунок спрощення подальшої термічної обробки;
-
можливість повної механізації і автоматизації процесу.
Спосіб застосовується в серійному та масовому виробництві.
46. Борування.
Борування – насиченняповерхнідеталі бором. Боруванняздійснюєтьсяслідуючими методами: газовим, рідким(електролізним і без електролізним), в обмазках із паст.
Боруваннягазовимконтактним методом проводять в порошковихсумішах на основіаморфногочикристалічного бору, карбіду бору, феробору, боридівперехіднихметалівабо в алюмотермічнихсумішах.
Для електролізногоборуваннявикористовуютьпросушену буру (Na2B4O7).
Рідкеборуваннябезелектролізним методом здійснюють на основіборатівлужнихметалів. В якостівідновлювачіввикористовуютьалюміній, кремній, титан, марганець, лігатури і феросплави на їхоснові, карбіди бору та інші.
Для газовогоборуваннявикористовуютьдіборанB2H6 і трьоххлористий бор (BCl3).
Доситьефективним є спосібборування в обмазках із паст. Для приготування обмазок використовують порошки бору, карбіду бору, оксидів і в’яжучого.
Боруванняведуть при температурі 850-950С.Дифузійний шар складаєтьсяізборидівFeB (на поверхні ) і Fe2B. Товщина шару залежитьвідхімічного складу сталі і складає 0,1-0,2 мм.
Твердість борованого шару 1800-2000 HV.
Боридні покриття володіють високою зносостійкістю, корозійною стійкістю, теплостійкістю.
