59. Теория правового государства и. Канта.

О праве. Многократно подчеркивал насущную необходимость для государства опираться на право, ориентироваться в своей деятельности на него, согласовывать с ним свои акции. Различает в праве три категории: естественное право, которое имеет своим источником самоочевидные априорные принципы; положительное (позитивное) право, источником которого является воля законодателя; справедливость – притязание, не предусмотренное законом и потому не обеспеченное принуждением. Естественное право, в свою очередь, распадается на две ветви: частное право (регулирует отношения индивидов как собственников) и публичное право (определяет взаимоотношения между людьми, объединенными в союз граждан (государство), как членами политического целого).

О государстве. Необходимость государства (объединения "множества людей, подчиненных правовым законам") И. Кант связывает с категориями, которые всецело принадлежат рассудочному, умопостигаемому миру. Отсюда ясно, почему на государстве нет бремени забот о мат. обеспеченности граждан, об удовлетворении их соц. и культурных нужд, об их труде, здоровье, просвещении и т.д. Под благом государства следует понимать состояние наибольшей согласованности конституции с принципами права. И. Канта одним из главных создателей концепции "правового государства" Отправной пункт кантовского анализа – гипотеза естественного состояния, лишенного всякой гарантии законности. Нравственный долг, чувство уважения к естественному праву побуждают людей оставить это первоначальное состояние и перейти к жизни в гр. обществе. Акт, посредством которого индивиды образуют народ и государство, есть общ. договор. Согласно общ. договору, заключаемому в целях взаимной выгоды и в соответствии с категорическим императивом, все отдельные лица, составляющие народ, отказываются от своей внешней свободы, чтобы тотчас же снова обрести ее, однако уже в качестве членов государства.

60. Учение г.В.Ф. Гегеля о соотношении гражданского общества и правового государства.

Г. Гегель розрізняє громадянське суспільство і державу. Громадянське суспільство, пише філософ, є диференціація (розрізнення) між родиною і державою. Розвиток громадянського суспільства настає пізніше, ніж розвиток держави, воно створене «лише в сучасному світі». З погляду поняття права — це необхідний етап, з його взаємозв'язком особливого і загального, сфера реалізації особливих, приватних цілей і інтересів окремих особистостей. Таким чином, громадянське суспільство гармонізує інтереси своїх членів, додає їм характеру загальності. Воно являє собою об'єднання індивідів «на основі їх потреб і через правовий устрій як засіб забезпечення безпеки осіб і власності».

По-сучасному звучить і сформульований філософом принцип громадянського суспільства: воно «повинно захищати свого члена, відстоювати його права, а індивід у свою чергу зобов'язаний дотримуватись права громадянського суспільства». Він попереджає про небезпеку бідності і багатства, зниження «відомого рівня існування» членів суспільства. Це веде до втрати почуття права, виникає чернь, а з нею — зло, обурення, спрямовані проти багатих, суспільства, уряду і т.д. Гарантувати громадянський правопорядок покликані закони й установи (суд, поліція, корпорації).

У структурі громадянського суспільства Гегель виділяє три стани (корпорації): субстанціальний, або землеробський, промисловий (фабриканти, торговці, ремісники) і загальний (чиновники).

Внаслідок різниці інтересів індивідів, їх об'єднань, станів громадянське суспільство нездатне все ж самостійно врегулювати виникаючі соціальні протиріччя. Для цього необхідна політична влада — держава як підстава суспільства. Філософ відкидає ідею природного стану і договірного походження держави: договір має місце лише в приватно-правових відносинах і не може бути джерелом державності. Отже, в противагу поширеній у суспільствознавстві думці, що суспільство є механічна сума індивідів наділених розумом, незалежною волею — вихідного суспільного розвитку, Гегель переконливо доводив: особистість є продуктом розвитку сім'ї, громадянського суспільства, держави, обумовлена ними і зобов'язана їм. Держава як загальне і ціле має зверхність над окремим і одиничним: доля людини мало важить на терезах історії.