II етап деталізації відхилення

Литво

фактор «норм»; (1,8 - 2,0) ■ 1,5 - -0,3 (грн); фактор «цін»: (2,0 - 1,5) • 1,8 = +0,9 (грн).

Разом: +0,6 грн.

Прокат чорних металів фактор «норм»: (II — 10) - 2,5 ^ + 2,5 (грн); фактор «цін»: (2 - 2,5) ■ 11 --5,5 (грн).

Разом: - 3,0 грн.

Латунь листова

фактор «норм»: (0,6 - 0,5) ■ 3 = +0,3 (грн); фактор «цін»: (4 - 3) ■ 0,6 = +0,6 (грн).

Разом: +0,9 грн.

152

Резерв економії становить 4,3 (0,9 + 2,5 + 0,3 + 0,6), тоді як на першому етапі деталізації показників ці резерви були лише 1,5 грн.

Аналіз матеріальних затрат завжди завершується підрахунком резервів зменшення затрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.

14.4. Аналіз витрат на оплату праці

У більшості галузей промисловості затрати на оплату праці мають меншу питому вагу в собівартості продукції, ніж матеріаль­ні затрати. Проте загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізу витрат на оплату праці слід завжди приділяти увагу в пер­шу чергу.

Оплату праці аналізують за двома напрямами;

1. аналіз фонду оплати праці як елемента затрат на виробниц­ тво на підставі спеціальної статистичної форми (1-ПВ);

2. аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, на­ самперед за статтею «Зарплата виробничих робітників».

Перший напрям має явні переваги, оскільки ґрунтується на всебічній інформації звітності за трудовими показниками. Аналіз виконання фонду оплати праці розпочинають з визначення абсо­лютного відхилення від планового фонду або фактичного відхи­лення за базовий період. Після цього досліджують причини тако­го відхилення, виявляючи вплив двох факторів: зміни середньо-облікової чисельності (кількісний фактор) і зміни середньої заро­бітної плати (якісний фактор).

Для розрахунку к. жна використати спосіб абсолютних різниць, згідно з яким вплив першого з названих факторів визначають мно­женням відхилення від плану за кількістю на планову середню за­робітну плату, а вплив другого — множенням відхилення від пла-,ну з середньої заробітної плати на фактичну чисельність.

Середньорічна заробітна плата, у свою чергу, залежить від дії .таких факторів: кількості робочих днів у періоді, тривалості ро­бочого дня (зміни), середньогодинної оплати. Методика розрахун­ку така сама, як і при визначенні впливу факторів на середньоріч­ний виробіток одного робітника.

¹ Під час аналізу складу фонду заробітної плати робітників по­трібно встановити співвідношення різних видів оплати праці (по-

153

годинна, відрядна та ін.), а також виявити непродуктивні випла­ти. Серед останніх найвідоміші такі:

1. доплати у зв'язку зі змінами умов праці;

2. доплати за роботу в понаднормовий час;

1. оплата цілодобових простоїв і годин внутрішньозмінних простоїв;

3. заробітна плата у складі браку продукції.

Крім того, у складі нарахованої заробітної плати можуть бути оплата невиконаних технологічних операцій, оплата невиготов-леної готової продукції (приписки обсягів виробництва) тощо. Всі ці суми слід ураховувати як резерви економії фонду заробіт­ної плати.

Зменшення непродуктивних виплат заробітної плати зовсім не суперечить підвищенню основних тарифних розцінок І по­годинної плати, особливо коли спостерігається зростання про­дуктивності праці. Взагалі на сучасному етапі підвищення рів­ня заробітної плати це надзвичайно важливий економічний і соціальний фактор, проте він не лише залежить від продуктив­ності праці, а й має тісно узгоджуватися з фінансовим станом підприємства.

14.5. Загальновиробничі витрати

Питома вага затрат на обслуговування виробництва та управління в собівартості продукції залежить від галузі проми­словості.

Під час аналізу можна встановити абсолютне та відносне їх відхилення від кошторису як у цілому, так і за окремими видами статей. Проте аналіз у динаміці цих затрат доцільно проводити лише з використанням відносних показників у розрахунку на 1 грн товарної продукції.

Аналізуючи ці затрати, треба пам'ятати, що вони здебільшого мають сталий характер. Тому звичайно обмежуються визначен­ням абсолютних відхилень від кошторису. Винятком є витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання (крім їхньої амор­тизації), які за своєю сутністю є змінними, оскільки залежать від обсягу виробництва. За цими витратами розраховують також від­носне відхилення, порівнюючи фактичні витрати з даними кош­торису, перерахованими на відсоток виконання плану випуску товарної продукції. У подальшому аналізі слід виявити причини відхилень фактичних витрат від планових.

154

Причинами відхилень за окремими статтями витрат можуть бути:

амортизація устаткування — зміна вартості устаткування, в тому числі внаслідок переоцінки, дострокового надходження й вибуття основних засобів, зміна порядку і норм амортизаційних відрахувань;

поточний і капітальний ремонт — зміна норм витрат і цін на ремонтні матеріали, зміна погодинної оплати робіт і трудоміст­кості їх виконання, зміна кількості устаткування та обсягів вико­наних робіт тощо.

Причинами відхилень за статтями витрат можуть бути також необґрунтованість плану і неправильне їх віднесення.

14.6. Аналіз собівартості окремих видів продукції

Як зазначалося, важливим показником загальної собівартості продукції є собівартість її окремих видів. Для аналізу використо­вують планові та фактичні калькуляції собівартості продукції. Об'єктом калькулювання можуть бути продукція чи роботи (по­слуги). Проте головний об'єкт калькулювання — це готові виро­би, які постачаються за межі підприємства. Ураховуючи значну трудомісткість процесу калькулювання, підприємства обмежу­ються калькулюванням собівартості лише найважливіших видів продукції.

Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за со­бівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визнача­ють причини, що зумовили значні відхилення за найбільш ваго­мими статтями калькуляції.

Якщо підприємство тривалий час випускає певний вид про­дукції, обов'язково треба вивчити динаміку показників її собі­вартості за цей період. Вважається, що собівартість продукції має тенденцію до постійного зниження. І це правильно. Проте існують і протилежні напрями її зміни. Так, підвищення якості продукції у деяких виробництвах поєднується зі зростанням її собівартості. Причому її зростання, починаючи з певного рів­ня, може мати нестримний характер (рис. 14.1). В інших випад­ках періоди сталого зниження витрат виробництва поступово переходять у повільне їх зростання, наприклад, коли погіршу­ються умови роботи або склад руд у гірничій промисловості

155

(рис. 14.2). У машинобудуванні та інших фінішних виробницт­вах, де періодично оновлюється асортимент продукції, зміна показників собівартості може мати пульсуючий характер. Пе­ріоди плавного зниження затрат чергуються з різким стрибком унаслідок освоєння виробництва нової моделі виробу (рис. 14.3 і 14.4).

ється можливого збільшення обсягів виробництва. Добре ві­домо, що за інших рівних обставин збільшення обсягів вироб­ництва знижує собівартість продукції через відносно сталі ви­трати на управління виробництвом (так звані умовно-постійні витрати). Цей шлях зниження собівартості хоч і дуже простий, але має певні згасаючі можливості одержання позитивного ефекту (рис. 14.5). До того ж наявні виробничі потужності підприємства І попит на даний виріб можуть обмежувати збільшення обсягів виробництва продукції.

70

5-е ІЇ'З 60

501

_г\

0 Якість продукції

Рис. 14.1. Зв'язок рівняння якості та собівартості продукції

Аналіз собівартості окремих видів продукції слід завершувати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і прихо­вані), а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.

_її

Р 1

Роки

Рис. 14.2. Зміни собівартості продукції на гірничих підприємствах

«5 І

Роки

Роки

Рис. 14.3. Зв'язок собівартості

продукції з оновленим асортиментом продукції (І тип)

Рис. 14.4. Поєднання фактора яко­сті продукції і зміни асортименту із собівартістю продукції (її тип)

Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, тех­нологічних, конструкторських та інших видів робіт, що, до речі, потребує певних додаткових інвестицій. Насамперед це стосу-

80				ц
г\
і \
і V	65
- - г - п
. _ і. 1 1	"р	1 •О7-5 «
■ - +	- _и		55
	і	і '	і	1
1	і	. '	1	1
1	і		І	1 1
	.		—і—	1

0 30 60 90 120 150 180

Обсяг виробництва

Рис. 14.5. Зміна собівартості виробу за збільшення обсягу його виробництва

Собівартість одиниці продукції розраховують за формулою

ч,

де П — умовно-незмінні витрати (П — 900 тис. грн); V — змінні витрати (V = 50 грн/шт.); ^, — обсяг виробництва; Ц — ціна (80 грн).

4і - 30 тис. шт.: С, = — + 50 = 80 (грн); ц₂ = 60 тис. шт.: С₂ + 50 = 65 (грн);

⁼ 90 тис. шт.

С₃ = ~и 50 = 60 (ірн);

156

157

= 120 тис. шт.:

С₄ =-^ + 50 = 57,5 (грн);

</₅ = 150 тис. шт.:

_С = Ш + 50 = 56 (грн); ⁵ 150

#6= 180 тис. шт.; С_б =

Одним із варіантів розглянутого вище впливу обсягу вироб­ництва на собівартість є природне збільшення кількості виро­бів нової продукції в міру засвоєння технології її виробництва та відповідного вдосконалення її. Однак тут починає діяти й новий фактор — час. Утім, коли підкреслюють позитивний вплив концентрації виробництва на собівартість продукції, то мають на увазі передусім вплив на неї фактора обсягу випуску

продукції.

Важливим фактором здешевлення виробництва основної про­дукції може стати виготовлення з відходів основного виробницт­ва побічної продукції (комбінування виробництва). Цей шлях особливо ефективний у харчовій галузі, на підприємствах будівель­них матеріалів тощо.

У галузях обробної промисловості хороші результати дають фактори, пов'язані зі стандартизацією (нормалізацією, уніфіка­цією) продукції, а також зі спеціалізацією та кооперуванням підприємств. Усе це разом дає змогу збільшувати обсяги та еко­номити ресурси виробництва, а отже, зменшувати собівартість

продукції.

Зазначені фактори діятимуть ще результативніше, якщо во­ни спиратимуться на фактор упровадження досягнень нау­ково-технічного прогресу. Проте цей фактор хоча і є одним із наймогутніших і найвпливовіших, але завжди потребує знач­них інвестицій і часу. Він всеохоплюючий і довготерміновий, має різні напрями і терміни. Основні результати його дії — по­ява нових видів продукції і підвищення якості інших видів. Усе це сприяє оновленню асортименту і підвищенню якості продукції. Зазначений фактор здебільшого зумовлює потребу в одночасних значних додаткових витратах, що, природно, під­вищує собівартість нової продукції. Фактором подорожчання виробництва є, як зазначалося вище, погіршання умов видобут­ку палива і сировини, поступове зниження якості продукції видобувних галузей промисловості.

158

Контрольні запитання

1. Які завдання розв'язують при аналізі собівартості про­ дукції?

2. Показники собівартості та джерела інформації.

3. Порядок вивчення собівартості за статтями витрат та елементами.

4. Як проаналізувати матеріальні затрати у складі собі­ вартості окремих видів продукції?

5. Як проаналізувати витрати на отиту праці та інші ви­ трати?

6. Які фактори впливають на собівартість окремих видів продукції?

7. Порядок визначення резервів зниження собівартості продукції.

Практичне заняття 20

Робота в аудитори

1. Загальна оцінка рівня собівартості продукції та виконан­ ня планових завдань.

2. Аналіз показника витрат у розрахунку на 1 грн продукції. За­ дачі 68 і 69.

3. Аналіз динаміки показників собівартості продукції.

4. Аналіз собівартості за елементами витрат. Задача 70.

Самостійна робота

1. Аналіз собівартості за статтями витрат.

2. Аналіз матеріальних витрат у складі собівартості продук­ ції. Задачі 71, 72 і 73.

Практичне заняття 21

Робота в аудиторії

1. Аналіз викоріктання фонду оплати праці. Задачі 74,75 і 76.

2. Розрахунок впливу факторів.

3. Аналіз витрат на обслуговування виробництва.

159

Самостійна робота

1. Вивчення методики аналізу собівартості окремих видів продукції і розрахунку резервів її зниження.

2. Підрахунок резервів зниження собівартості продукції. Задачі 78 і 79.