101. Чи є Ісус Христос в Слов’янській Вірі?

Почнемо ми з того, що нагадаємо про схожість долі багатьох народів світу, які зіштовхнулись з таким явищем, як релігійне протистояння. Ця схожість виявилась в тому, що народи не змогли уникнути взаємовпливу релігійних ідей. Мова в жодному разі не ведеться про змішування, а саме про взаємовплив в результаті боротьби і протистояння. Так, в Індії, як наслідок боротьби брахманізму та буддизму, виник сучасний індуїзм, який відродив відичний світогляд і зробив його найпоширенішим віровченням країни. На Русі, в результаті протистояння християнської ортодоксії та Слов’янської віри виникло „православне” християнство, двоєвірське за суттю та виглядом.

І в одному, і в іншому випадках, на початкових етапах ми бачили жорстке протистояння, яке перейшло в запозичення найвпливовіших ідей, а завершилось очищенням від інородних елементів.

До прикладу: буддизм в середині І тис. до н.е. практично витіснив в Індії Стару Віру новими соціальними ідеями, це тривало доти, доки брахман Шанкара в середині І тис. н.е. не оголосив Будду втіленням Вішну.

Та чи стали од того індуїсти поклонятись Будді? Ні. Чи стали вони буддистами за світоглядом? Ні. Може сучасний індуїзм став необуддизмом? Ні. Сталось дещо інше: буддизм практично зник в Індії. Зник, бо ідея Шанкари була значно мудрішою від принципів релігій виключності, ця ідея полягала в знятті протиріч і ототожненні. Шанкара не робив з Будди ще одного індуського Бога, він визначив, що той був великим святим та мудрецем. Він оголосив, що в Будді втілилась сила Вішну, знання Вішну. Тим самим Шанкара зняв протиріччя між розколотим індійським суспільством та позбавив буддизм його сили, бо тільки більш сильний може з повагою ставитись до супротивника.

Відповідаючи на запитання, ми, православні рідновіри, чітко розуміємо, що церковного Христоса не має і не може бути в Слов’янській Вірі. Але, як люди зі здоровим глуздом, ми розуміємо, що не пояснити суспільству роль Христоса в духовності людства, означає – залишитись на задвірках релігійного життя власного народу.

Жидофобія, антихристиянство виявились цілком неефективними відповідями на питання про Христоса та християнство, вони не лише не зняли протиріччя, а загострили протистояння в народі. Привнесення антихристиянської слов’янської духовності в наше суспільство, матиме ті самі наслідки – це збурить народ, який, в результаті повного падіння духовних цінностей, саме в християнстві та Христосові бачить моральний ідеал. Тому, ми проти огульного паплюження образу Христоса – коли певним людям він потрібен як символ, будь-ласка хай вірують.

Саміж ми чудово розуміємо, що Ісус Христос, якого знає сучасна християнська спільнота – це цілковито міфічна, вигадана особа, якої ніколи не існувало в Палестині. Але, за цією вигадкою стоїть цілком конкретний культурний герой, перейнятий церковниками з популярних в прадавніх та ранньосередньовічних часах образів.

Праобразами біблійного Христоса були такі міфологічні особистості як: єгипетський Гор, який народився 25 грудня за 3000 років до Ісуса, його народження провіщала зоря на сході, він мав 12 учнів, був убитий та ожив на третій день; фрігійський Аттіс, був народжений 25 грудня за 1200 років до Ісуса, вбитий та воскрес на 3 день по смерті; грецький Діоніс, за 500 років до Христоса був народжений 25 грудня, перетворював воду на вино; перський Мітра, був народжений 25 грудня за 1200 років до Ісуса, мав 12 учнів, помер та воскрес на 3 день. А в усіх зазначених Спасів, праобразом є саме Бог Сонця, якого наші предки звали Дажбогом, Ярилою та Хорсом. Тому, звідки походить міфічний образ біблійного Ісуса Христоса думаю ні у кого сумнівів не викликає.

Отже, образ Христа, хоча й вигаданий, але має під собою споконвічну основу, відображає давні уявлення Аріїв про Спаса (культурного героя). Персонаж Спаса не чужий слов’янській духовності і має в ній паралель. Образ Христоса відповідає функціям нашого Бога Хорса, Бога Сонця, сонячного світла відбитого в місяці. Якщо вивчати діяння Ісуса то можна побачити, що він справді був для іудеїв, як промінь світла в духовній темряві. В цьому зрізі ми пояснюємо землякам-християнам, що Ісус є сином Хорса, сином сонячного Бога, який прийшов аби просвітити жидів.

Для Слов’ян церковний Ісус Христос є особою чужою, духовним прибульцем. Але,  його поширений образ цілком відповідає тому кого б наші Предки назвали сином Хорса чи онуком Хорса. Віра Предків носила об’єднуючий характер, тобто не виключала інших духовних шляхів, а знаходила їм відповідник в межах Слов’янської духовності. Саме тому, тисячу років Слов’яни жили поруч з християнами, але залишались самі собою, не приймаючи чужої віри. Так і нині, ми не відкидаємо тих істин, які безумовно можна знайти в ідеях, що приписують Христосові, але ми кажемо: багато що з цього було давно відомо нашим многомудрим Предкам.

Підводячи підсумок сказаного, ще раз зазначимо: біблійний Ісус Христос не має ніякого стосунку до нашої культури, звичаїв та духовності, але той образ, на основі якого він виник безумовно присутній в Слов’янській Вірі.