Найвагоміші досягнення Саміту
Нарешті про головне. Найвагомішим досягненням Саміту що минув, стало надання Україні Плану дій з лібералізації візового режиму між Україною та ЄС, кінцевою метою якого є запровадження безвізових умов короткострокових поїздок громадян України до держав-членів Євросоюзу.
Залишивши детальний аналіз Плану дій для інших публікацій, зупинимося на основних його аспектах, які супроводжували дане питання до та під час Саміту.
Можливість представлення саме цього документу під час Саміту – 2010 анонсувалося обома сторонами протягом кільком попередніх місяців й було головним джерелом оптимізму на фоні серйозного гальмування переговорів щодо Угоди про асоціацію. Проте, навіть цього досягнення могло і не бути. Окремі держави ЄС на чолі з Німеччиною, керуючись власними баченнями боротьби з проблемою нелегальної міграції у своїх країнах (а ця проблема в ЄС сьогодні дійсно переростає у критичну) виступали за відтермінування відповідного рішення. Певним негативним фоном безвізового діалогу для європейців було й питання стану демократії в Україні.
Все ж позитивне рішення щодо нашої держави було прийнято. Цьому сприяли вже згадані дві необхідності: результативного наповнення Саміту і надання відповідних сигналів іншим державам «Східного парнерства». Вважливу роль також зіграв і досить успішний початок виконання Україною внутрішньої підготовчої роботи, необхідної для створення законодавчих та технічних рамок безвізового режиму. Підтримку Україні було надано й групою прихильних до нашої держави країн-членів ЄС, зокрема Польщею.
Водночас кінцевий вигляд представленого Україні Плану дій суттєво відрізняється від очікуваного нашою державою ще декілька місяців тому варіанту. Нюанси містяться вже у самій назві документу. На старті безвізового діалогу Україна − ЄС (який Брюссель, на відміну від української практики, непохитно називає «візовим діалогом») його планували назвати не інакше як «Дорожньою картою» запровадження безвізового режиму, аналогічною до тих, які виконували держави Західних Балкан. Принагідно зазначимо, що їх громадяни вже отримали право відвідувати ЄС без віз у 2009 році − Сербія, Македонія, Чорногорія та у 2010 році − Албанія, Боснія і Герцеговина. Часу на виконання поставлених завдань балканські апліканти потребували дуже мало: близько півтора та двох років відповідно для перших і других.
У випадку з «Дорожніми картами» для Балкан був передбачений автоматизм у запровадженні безвізового режиму. Тобто успішне виконання ними вимог ЄС знімало практично всі перешкоди до омріяного Шенгену.
Зовсім інша ситуація з Планом дій для України. Перелік завдань для нашої держави приблизно на 90% відповідає балканським варіантам документу. Проте навіть зразково проведена Києвом робота лише дозволить винести питання безвізового режиму між Україною і ЄС на обговорення в європейських інституціях та окремих державах-членах. І можна не сумніватися, що на остаточний вердикт ЄС впливатимуть не лише питання безпеки і технічної готовності України, але й суто політичні фактори. Вже 22 листопада Президент України отримав натяк на те, що запровадження безвізового режиму залежатиме від стану демократії в Україні.
Зрештою, формально План дій спрямовує Україну до лібералізації візового режиму, а не запровадження безвізового, що може трактуватися при прийнятті остаточного рішення неоднозначно.
Додаткова складність − це двоетапність документу. Після виконання першого підготовчого етапу, що передбачає створення в Україні необхідних законодавчої та технічної баз безвізового режиму, лише ЄС прийматиме рішення про можливість для України розпочати другий імплементаційний етап − впровадження прийнятого законодавства і практичне виконання поставлених завдань у сфері безпеки документів, управління кордонами і міграцією, боротьби з організованою злочинністю і торгівлею людьми тощо.
Європейський Союз під час Саміту вкотре підкреслив, що безвізовий режим це питання довгострокової перспективи. Це не збентежило українського Президента, який кілька разів наголосив, що Україна виконає План дій вже у наступному році (одного разу прозвучав навіть термін − перше півріччя 2011-го) й таким чином перекине м’яч вже на половину поля ЄС. Така заява викликала стримані посмішки, як делегації ЄС, так і експертного середовища, напевно знайомих з важкістю проведення реформ в Україні. Але виконання такої амбітної обіцянки безумовно додасть авторитету українській владі в очах європейських лідерів.
У будь-якому разі працювати необхідно з тим, що маємо. Адже безвідносно до рішення ЄС, виконання Плану дій − це робота на благо безпечної і правової держави. Зрештою, в інтеграційному арсеналі ЄС залишається все менше складових етапів, які віддаляють Україну від згоди Брюсселя на надання перспективи членства нашій державі. Тож насправді завадити Україні може лише сама Україна.
Інститут зовнішньої політики є відомчою структурою яка створена на базі Дипломатичної академії при МЗС України.
Інститут заснований у 2006 році з метою проведення наукових досліджень в галузі міжнародних відносин, зовнішньої політики та міжнародної безпеки в інтересах Міністерства закордонних справ України.
Інститут здійснює свою діяльність за науково-дослідницькими та видавничо-інформаційними напрямками.
Основними завданнями Інституту є:
комплексне дослідження зовнішньої політики України й іноземних держав, прикладних проблем міжнародних відносин та міжнародної безпеки;
розробка концептуальних засад зовнішньої політики України, підготовка практичних рекомендацій та прогнозів щодо розв’язання актуальних проблем сучасних міжнародних відносин та зовнішньої політики України, сприяння її відкритості та передбачуваності;
участь в реалізації міжнародних наукових та освітніх програм в галузі зовнішньої політики, міжнародних відносин і міжнародної безпеки.
Інститут відповідно до чинного законодавства має штат адміністративно-управлінського та наукового персоналу на контрактній та договірній основі, залучає до проведення наукових досліджень висококваліфікованих фахівців та експертів з установ та організацій України, іноземних держав та міжнародних організацій.
Пріоритетні тематичні напрямки наукових досліджень Інституту:
- зовнішня політика України: пріоритетні напрямки, стратегії та засоби реалізації;
- загальні проблеми міжнародних відносин;
- геополітичні проблеми в сучасних міжнародних відносинах та геостратегія України;
- проблеми регіональної та глобальної безпеки
Основні форми та напрямки діяльності Інституту:
проведення наукових досліджень;
реалізація наукових проектів;
проведення конференцій, семінарів, круглих столів і публічних лекцій, дослідження на замовлення.
створення спеціалізованих рубрик в профільних журналах та інших виданнях і засобах масової інформації;
публікація монографій і аналітичних доповідей;
видання щорічника „Зовнішня політика: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети”;
видання щоквартальника „Міжнародний огляд”;
підтримання веб-сайту Інституту: www.fpri.kiev.ua
Наша адреса:
01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська 2
№ 3(15) жовтень 2010
ВІДНОСИНИ УКРАЇНА – ЄС:
«Східне партнерство» у регіональному вимірі
Автори:
О.Шаповалова А
Клименко
А.Джевіцкі М.Гончар
В цьому номері квартальника публікуються результати досліджень групи міжнародних експертів стану реалізації програми Східне партнерство, зокрема, його регіонального виміру та впливу зближення з Росією на євроінтеграційний курс України і безпеку Євросоюзу Видання квартальника здійснюється в рамах спільного проекту „Моніторинг відносин Україна-ЄС” започаткованого Регіональним представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні і Білорусії та Інститутом зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України.
Необхідність запровадження такого проекту обумовлена потребою переосмислення ситуації, що склалась у відносинах між Україною та Європейським союзом а також формулювання нової моделі євро інтеграційної стратегії України в рамках політики сусідства.
Переосмислення стратегії реалізації євроінтеграційного курсу України потребує розробки нових підходів з впровадження європейських стандартів у різних сферах суспільного життя та наближення України до вимог членства в ЄС. Одним з таких підходів є формування стратегічного порозуміння серед політичної еліти щодо європейського напрямку розвитку України. Іншим напрямком реалізації євро інтеграційних прагнень України є досягнення ширшої обізнаності громадськості щодо стану та перспектив європейської інтеграції України. Важливим завданням є також досягнення більшої обізнаності і розуміння з боку вітчизняного бізнесу важливості європейської інтеграції України, доручення його до стратегічного мислення, щільної прив’язки України до європейського ринку та ділової культури.
Важливим сегментом реалізації завдань євроінтеграції України є регіональні аспекти інтеграції, що потребує регулярного інформування регіонів про головні події в ЄС та взаємовідносин між Україною і Європейським Союзом.
З цією метою в рамках реалізації проекту і здійснюється моніторинг відносин Україна-ЄС, їх аналіз та публікація результатів, а також їх адресне розповсюдження серед регіональних органів державної влади, іноземних дипломатичних представництв та неурядових організацій.
Зміст публікацій виражає виключно погляди авторів і не обов’язково збігається з поглядами і позиціями Інституту зовнішньої політики та Фонду Фрідріха Еберта.
ЗМІСТ
1. Олександра Шаповалова. Східне партнерство: асиметрія очікувань
і можливостей 4.
2. Андрій Клименко. Крим у регіональному вимірі «Східного партнерства». 15.
3. Артур Джевіцкі. Роль Польщі в реалізації регіонального виміру "Східного партнерства". 24.
4. Михайло Гончар. Наслідки Харківських домовленостей з Росією для реалізації євроінтеграційного курсу України. 36.
Олександра Шаповалова,
кандидат політичних наук,
викладач кафедри зовнішньої політики та дипломатії
Дипломатичної академії України при МЗС України