Висновки

Міжнародна та фінансова криза різко скоротили обсяги торгівлі та змінила напрямок потоків капіталу між Україною та країнами ЄС-27. Зокрема, більш ніж у вдвічі скоротився товарообіг між країнами та притік прямих іноземних інвестицій, майже на чверть впала торгівля товарами, а чисті середньо- і довгострокові запозичення стали від’ємними.

В той же час принципових змін у економічному співробітництві з ЄС майже не відбулось. Зокрема, у 2009 році не були завершені переговори щодо створення поглибленої зони вільної торгівлі, яка могла б значною мірою змінити формат економічних відносин між країнами. Важливими досягненнями стали завершення переговорів щодо приєднання до Європейської енергетичної спільноти та домовленості щодо допомоги ЄС у модернізації української газотранспортної системи. Однак ці досягнення створюють нові можливості, але майже не змінюють поточний стан справ. У питаннях руху робочої сили тривала реалізація домовленостей минулих років. Важлива ініціатива ЄС – надання макрофінансової допомоги Україні – поки не може бути реалізувала, оскільки умовою її надання є виконання програми реформ, погодженої з МВФ. Можливо, роком структурних змін у відносинах з ЄС стане 2010 рік. Це стане завданням для нового покоління політиків, які прийдуть до влади після президентських виборів в Україні в 2010 році.

Андрій Веселовський,

Представник України при Європейському Союзі.

Надзвичайний і Повноважний Посол України,

кандидат політичних наук.

Європейський союз та україна: між доконаним та недоконаним

2009 рік виявився роком задовгої кризи, світового фінансового перезавантаження, президентської передвиборчої боротьби в Україні та безпрецедентно складного погоджувального процесу в ЄС. Однак, незважаючи на всі об’єктивні та суб’єктивні складності, відносини України і Європейського Союзу продовжували зміцнюватись в політичному і секторальному вимірах. Після червневих загальних європейських виборів в ЄС з 1 грудня почало наочно з’являтися нове – «лісабонське обличчя» Євросоюзу. Не за горами і вибори в нашій державі, в очікуванні на результати яких завмерли і в ЄС, і в Україні. Не буде перебільшенням сказати, що від них залежить подальша динаміка діалогу Києва і Брюсселя.

Доконане.

З року в рік увесь комплекс питань відносин Києва та Брюсселя стає предметом розгляду в рамках самітів України та ЄС. Цього року він відбувся в Києві, 4 грудня, ставши, по суті, першим найвищим заходом спільного діалогу за нових умов для Європейського Союзу. Лише кілька днів тому перед цим в ЄС набула чинності Лісабонська угода: завершився тривалий етап інституційної непевності ЄС, який пам’ятає і невдалі спроби референдумів в Нідерландах і Франції у 2005 році щодо, на той час, Конституційного договору, і провальний референдум в Ірландії у 2008 році щодо нової редакції засадничого договору ЄС – Лісабонської угоди, і «пристрасті» навколо ратифікації цієї угоди в ФРН, Польщі та особливо Чеській Республіці.

Однак, маючи чітку стратегію дій та політичне бачення більшості європейських столиць стосовно подальшого шляху розвитку європейського проекту довгоочікуване реформування Євросоюзу стало доконаним фактом. Хоча майбутнім Іспанському, Бельгійському та Угорському головуванням в ЄС ще доведеться чимало попрацювати заради забезпечення ефективної роботи реформованих європейських інституцій та їхніх нових механізмів, що діятимуть у відповідності до нової системи, навряд чи слід сумніватися, що питанню надано найвищий рівень уваги. Не випадково, що саме вони фігурують як ключові серед пріоритетів наступного Тріо головувань в ЄС протягом наступних півтора років, аж до 1 липня 2011 року.

Реформований Європейський Союз стає більш амбіційним проектом. Це вже доконаний факт, який застерігає учасників, що вимогливість з боку Брюсселя щодо виконання копенгагенських критеріїв, необхідних для початку (або продовження) шляху до членства в Союзі, лише зростатиме. Підтверджено це було, зокрема, 26 листопада в ході чергового засідання Європейського парламенту в Страсбурзі, де він схвалив резолюцію в сфері стратегії розширення ЄС та наголосив, що нинішні та потенційні країни-кандидати на членство в Європейському Союзі повинні продовжувати зусилля в напрямі реформування, аби залишатися в руслі наближення до членства. Таким ключовим питанням як верховенству права, свободі висловлювання, добросусідським відносинам, належному забезпеченню прав етнічних меншин та боротьбі з корупцією і організованою злочинністю слід надавати належну увагу.

В зазначеній резолюції Європарламент підтвердив відданість стратегії розширення ЄС, яке назвав «найбільш успішною з усіх політик», але Україну в ній не згадав. Мова йшла про Західні Балкани, Ісландію, зрештою Туреччину, з якою переговорний процес триває не одне десятиліття. Розширення може торкнутися нашої держави тоді, коли її визначать в якості потенційного кандидата. Не говорячи цього публічно, керівники ЄС протягом останніх двох років, чому автор був особисто свідком, неодноразово орієнтували Київ на активну роботу над Угодою про асоціацію. Її виконання, давали зрозуміти вони, і стане вхідним квитком до участі в розширенні. Саме такою виглядала атмосфера в 2007 році, коли погоджувався переговорний процес щодо Угоди про асоціацію. Такою вона, хоча й у меншій мірі, залишалася навесні 2008 року, коли розпочалися переговори про зону вільної торгівлі в рамках цієї Угоди.

На кінець 2009 року доконаним фактом для Брюсселя стало розуміння того, що Україна, з її теперішньою розбалансованістю системи влади та недостатнім рівнем ефективності у роботі органів державної влади щодо здійснення реформ та виконання домовленостей, взятих у рамках діалогу з Євросоюзом, не вийшла на рівень партнера, з яким перемовини про перспективу членства можна розпочинати вже сьогодні. Щоб до цього наблизитися, слід пройти тернистий шлях завершення переговорів про Угоду про асоціацію з ЄС, яка, станом на кінець 2009 року, продовжує бути предметом переговорів. При тому, що політико-безпекова, візово-правова та секторальна частини в цілому погоджені, ще слід домовитися про зону вільної торгівлі з ЄС, без якої Угода не є комплексною, якщо враховувати зміст мандату Європейської Комісії на переговори з Києвом. Слід також досягти розуміння з Брюсселем у безвізовому діалозі, інтегруватися з електричними мережами Європейського Союзу, його спільним авіаційним простором, не кажучи вже про спільний енергетичний простір.

Кожна зі згаданих ділянок – безпосередня відповідальність профільних служб в Україні та Євросоюзі, і лише їхня сукупна воля та злагодженість, виражена в конкретних домовленостях та помножена на їх ефективне виконання, здатна створити умови для аргументованого порушення питання щодо майбутнього членства України в Європейському Союзі, головне – без остраху поглибити «втому від української теми».

Створення цих умов – факт, на жаль, недоконаний в практичному змісті, але не в політичному, де присутнім є рішення лідерів ЄС та України від вересня 2008 року в Парижі про визнання України європейською країною. Почнемо доводити політичні сигнали реальними досягненнями в Києві та Україні загалом, знімемо і «втому», і «підозри» про серйозність європейських інтеграційних намірів.

Основи для цього є, оскільки визнаються досягнення у політичних і торгово-економічних взаєминах між Україною і ЄС, високий рівень взаємодії у питаннях зовнішньої політики і безпеки, юстиції і внутрішніх справ, енергетики і галузевої співпраці. Тривалий час Євросоюз 27-ми країн-членів залишається головним торговельним партнером нашої держави, вимірюючись, орієнтовно, 30-ма відсотками торговельного обігу. Для ЄС Україна стала «флагманом співробітництва» у Східній Європі, а також важливим партнером, з яким відпрацьовуються принципово нові механізми відносин з третіми країнами. Ця роль нашої держави є хоча і доконаним фактом, проте перехідним: навчимося гідно справлятися з нею, з часом вийдемо на нову.

Наразі задовольняємося помірними, проте важливими для перспективи звершеннями. Наш річний доробок підсумований в заяві лідерів України та ЄС за результатами Тринадцятого саміту Україна-ЄС в Києві 4 грудня. Вони привітали третій звіт про прогрес на переговорах щодо Угоди про асоціацію, а також відзначили значне просування у переговорному процесі та її передовий, інноваційний і всебічний характер. Вони підтвердили рішучість якомога швидше завершити переговори, враховуючи складний, амбіційний і технічно вимогливий характер багатьох аспектів Угоди, зокрема сегмент про всебічну та поглиблену зону вільної торгівлі. В тексті Спільної заяви позитивно згаданий безвізовий діалог України і ЄС, який відтепер набуває титулу «структурованого», а отже по суті мало чим відрізнятиметься від так званих дорожніх карт, які надавалися кілька років тому балканським країнам – нині членам безвізового режиму. Проте не зникли й умови, зокрема в сфері безпеки документів.

Недоконане.

На кінець 2009 року Україна і Європейський Союз змогли продемонструвати досягнення, якість яких оцінить, хіба що спеціаліст, знайомий з усіма тонкощами і складнощами міждержавних перемовин і домовленостей. Відтак, недоконаним залишилося досягнення таких зрушень в діалозі з ЄС, які б змогли бути легко спожиті пересічним українцем, непосвяченим в усі деталі і перипетії відносин Україна-ЄС в комплексі. Для нього – українського громадянина – 2009 рік в діалозі Києва та Брюсселя пройшов або в світлі очікувань на підписання Угоди про асоціацію, або коментарів теми відносин Україна та ЄС кандидатами на вищу посаду в державі, або традиційного прагнення вступу України до ЄС в якійсь далекій перспективі (з якою в Україні всі згодні), або просто залишився порожнім звуком.

Хіба широко відомим в Україні є те, що переговори щодо створення поглибленої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС – це величезний пласт узгоджень та домовленостей, які можна порівняли чи не з революційними змінами для української економіки? Що одного тільки тексту на цю тему очікуємо мало не тисячу сторінок? Змінити доведеться все, адже предметом переговорів є не лише лібералізація торгівлі товарами і поступове скасування митних тарифів, але й усунення нетарифних торгових обмежень, у вигляді відмінних технічних стандартів. У минуле мають відійти перехідні в умовах молодої незалежності і не завжди чесні підходи до торговельно-економічних відносин; запанувати мають вимоги до членства України в СОТ, про що нам постійно нагадують в Брюсселі.

Хочемо наблизитися до ЄС економічно, хочемо інтегруватися з його господарсько-правовою системою? Слід серйозно опікуватися гармонізацією власного законодавства із законодавством ЄС в низці секторів економіки. Змінити доведеться і підходи до державних закупівель. Про нагальність ухвалення закону, адекватного єесівським стандартам в цій сфері, не перестають казати в Брюсселі, бо від цього залежить просування в цілому в економічному вимірі відносин з ЄС.

Недоконаними залишаються і важливі питання в сфері енергетичного співробітництва з ЄС, а це – виконання домовленостей спільної Міжнародної інвестиційної конференції Україна-ЄС щодо модернізації газотранспортної системи України (Брюссель, 23 березня ц.р.), насамперед зобов'язань щодо реформування енергетичної сфери. Звершення, звісно, є, зокрема у вигляді підписаної Декларації намірів за результатами згаданої конференції і домовленостей про ширше коло реформ, погоджених 31 липня 2009 року в контексті підтримки міжнародними фінансовими інституціями реформи газового сектору України. Сьогодні справа за практичною роботою над взятими Україною зобов’язаннями, зокрема прийняттям закону України про функціонування ринку природного газу. І, можливо, вже невдовзі Україна приєднається до Договору про Європейське енергетичне співтовариство, що надасть безпеку енергопостачання для нашої держави і ЄС та стане важливим кроком на шляху енергетичної інтеграції України та ЄС. Але якщо Верховна Рада не ухвалить цей закон, то Україна не приєднається, і програє від цього Україна, а не ЄС.

Згідно з рішеннями Паризького саміту 2008 року, Україна та Європейський Союз розпочали діалог про перспективне запровадження безвізового режиму. Цей діалог будується за принципом виконання Україною критеріїв та вимог ЄС у сфері Шенгенського законодавства за чотирма основними напрямами: забезпечення безпеки документів, у тому числі запровадження збору біометричних даних, боротьба із нелегальною міграцією, включаючи реадмісію, підтримка громадського порядку і безпеки, забезпечення фундаментальних прав громадян.

Як вже зазначалося, безвізовий діалог Україна-ЄС за своїм форматом наслідує діалог, який свого часу успішно пройшли країни-кандидати на вступ до ЄС (Румунія та Болгарія), і зараз реалізують країни Західних Балкан. Але й тут є недоконаність: назвемо хоча б неможливість просування до безвізових поїздок українських громадян до ЄС без ухвалення в Україні закону про захист персональних даних, який є необхідною складовою адекватної взаємодії у візово-міграційному вимірі.

Так само залишились численні менш помітні, але системні завдання, невиконані Україною, зокрема в питаннях, що стосуються спільного авіаційного простору (безпека польотів), створення Регіонального екологічного центру в Україні чи Рамкового Протоколу до Угоди про партнерство та співробітництво Україна-ЄС про участь України в тематичних програмах ЄС.

Неможливо йти далі без реформ і в інституційній галузі – перетворення Кабінету Міністрів України з галузевого органу на політичний. Так само неможливо не проводити адміністративну реформу – не як перекроювання адміністративних меж, а як делегування повноважень. Відсутність результатів в цих та інших питаннях у рамках «домашньої роботи» України зупинить подальшу європейську інтеграцію України, чого не хочуть ані в Європейському Союзі, ані, хочеться вірити, в Україні.

Між доконаним і недоконаним.

Замість підписання Угоди про асоціацію України та ЄС погоджено і починає діяти Порядок денний асоціації Україна – ЄС. Цей документ позиціонується як інструмент практичної асоціації між Україною та ЄС. він фіксує амбітні заходи в усіх сферах взаємної співпраці України та ЄС, наближаючи її практичними діями до ЄС. Він дає зрозуміти, що асоціативне зближення між сторонами не зупиняється ні на крок. Сьогодні слід думати про те, як цей Порядок денний асоціації виконувати та довести Брюсселю, а з ним – і всім столицям-скептикам, що євроінтеграція України – не політичне гасло, а практична дія, вибір, не кон’юнктурний, а світоглядний.

За практичною дією прийде і амбітна Угода про асоціацію. В ЄС тільки-но починають жити за лісабонськими умовами: не один місяць знадобиться перед тим, як налагодять свою роботу нова Європейська служба зовнішньої діяльності, як розпочнеться повноцінна діяльність в рамках нового, об’єднаного мандату Комісара ЄК з зовнішніх справ та політики розширення ЄС та Високого представника ЄС з питань Спільної зовнішньої і безпекової політики / Віце-президента Європейської Комісії, як європейські інституції розпочнуть жити життям, визначеним міжнародною правосуб’єктністю Європейського Союзу.

А це значить, що в ЄС сьогодні – купа внутрішніх клопотів, і в Брюсселі не хотіли б нових від Києва: не для себе, а для України в першу чергу. Слід визнати, що в Європейському Союзі дотепер зберігається помітний брак єдиного бачення перспектив відносин з Україною. Внутрішній розвиток в Україні часто-густо лише додає вибачень для Брюсселя в цій темі. Не просто працювати і українським дипломатам, як в Києві чи Брюсселі, так і в інших столицях ЄС, доводячи європейську ідентичність нашої держави.

Напередодні наших президентських виборів в Брюсселі пам’ятають складний, але визначальний період, який пройшла України за останні роки, починаючи зі зламу 2004-го та 2005-го років. Тут визнають незаперечні досягнення в сфері свободи слова, але лякаються виру кризових явищ – від політики до економіки. Тут пам’ятають демонстрацію політичної зрілості української влади в момент забезпечення вступу України до СОТ, однак турбуються через здатність українських лідерів домовлятися на перспективу. Тут чують голосні заклики України до перспективи членства, і так само голосно кажуть про сумніви у внутрішній стабільності в Україні та європейській послідовності її внутрішньої політики.

Тут, в ЄС, чекають українських реформ. Реформ не в сенсі проголошення планів, чи прийняття розпорядження уряду, а в сенсі вироблення всіма інститутами держави спільного бачення дій на середньострокову перспективу. Це бачення, оформлене у вигляді не розлогого документа, доцільно опрацювати з Європейською Комісією. Так, українська європейська інтеграція рухається. Коли зиґзаґом, коли малопомітно, попри економічну і політичну негоду. При цьому вона, з характерним для новачків апломбом, ще й виявляє завищену вимогливість до своїх партнерів в Брюсселі. Але ж очікування-то – високі! Те, що ці настрої ми збережемо і після виборів взимку наступного року, - безперечно. Хочеться вірити, що також зможемо їх доповнити виразним практичним змістом та злагодженою і скоординованою роботою вдома.

Леонід Пирожков,

директор департаменту Європейського Союзу

Міністерства економіки України