55. Загальна характеристика праці г. Гегеля «Філософія історії».

Вихідним пунктом філософії історії як специфічного розділу філософського знання вважаються гегелівські "Лекції по філософії історії". Дивна історія їх створення. Це не текст самого вченого, а конспекти його лекцій, складені учнями й видані на згадку про великого вчителя. Г.В.Ф. Гегель прославився не тільки наукою діалектикою, але й лекційним курсом по філософії історії, у якім на початку XIX століття вперше в західноєвропейській думці з'єднав філософію й історію. Їм була розроблена концепція розумності усесвітньо-історичного процесу - історично перша оцінка ходу історії. Гегель затверджував: "Але єдиною думкою, яку превносить із собою філософія, є та проста думка розуму, що розум панує у світі, так що, отже, і усесвітньо-історичний процес відбувався розумно. Це переконання й розуміння є передумовою стосовно історії як до такої взагалі; у самій філософії це не є передумовою. Шляхом умоглядного пізнання в ній доводиться, що розум ... є як субстанцією, так і бескінечною міццю; він є для самого себе нескінченним змістом усього природного й духовного життя, так само як і нескінченною формою, - проявом цього її змісту"(Гегель Г.В.Ф. Лекції по філософії історії. Спб., 1993. С.64.). Методологічний аспект У Гегеля система категорій (логічних понять), побудована за принципом субординації, супідрядності понять, дає можливість зрозуміти світ як ціле (з однієї сторони) і кожне його найбільш загальне відношення, що виражається тієї або інший категорією (з іншої сторони). Тобто подібна система дозволяє охопити як усю дійсність у цілому, так і окремі її існуючі відносини. Для Гегеля а) істина є система, і б) філософія - наука про істину, отже, філософія історії повинна побудувати систему понять, що виражають закономірні зв'язки, внутрішньо властиві розвитку людства. Телеологія. Історична діяльність людства складається з дій людей. Кожна людина переслідує свої індивідуальні цілі, а в результаті виникає щось інше, що було в його діях, але не було в його намірах ("підпалив будинок сусіда, а згоріло все місто"), таким чином масова випадковість переходить у необхідність. Звідси: живучі індивідууми й/або народи, шукаючи й домагаючись свого, у той же час виявляються засобами й знаряддями чогось більш високого й далекого, про що вони нічого не знають, і що вони несвідомо виконують. Це "щось" є Абсолютне, Світовий Розум або Дух. Тобто увесь шлях людства можна розглянути у вигляді єдиної, замкненої системи розвитку Світового Розуму ("Світовий Розум", "Світовий Дух", "Абсолютна Ідея" далі використовуються синонімічно). Синтез. Внутрішню структуру системи розвитку Світового Розуму виражають форми думки - категорії діалектики, її реалізацію в часі - філософія історії. "Дійсність" же є відчуження Духа. "Відчуження - інобуття Духа, його опредмечування, самополагання у вигляді об'єкта. Зняття відчуження дорівнює пізнанню. "Дух" відчужує себе, а потім із цього відчуження вертається в себе, тим самим тільки тепер проявляється у своїй дійсності й істині, становлячи також надбання свідомості". Дух, Абсолютна Ідея відчужує себе, "породжуючи" світ і людини. У процесі розвитку людства Абсолютна Ідея пізнає себе - відбувається "зняття відчуження". Історія (грубо говорячи) і є процес пізнання Абсолютною Ідеєю себе. Коли Світовий Розум пізнає себе й відчуження зніметься - історія завершиться. Філософія історії Г.В.Ф.Гегеля. Прогрес у всесвітній історії здійснюється завжди яким-небудь одним народом, дух якого є носієм Світового Духа на даному етапі розвитку (у цьому зв'язку Гегель говорить про народний дух). Інші народи або зжили себе, або ще не дійшли до необхідної стадії розвитку, тому вони відіграють підлеглу роль. Ціль світової історії - пізнання Світовим Розумом себе. Світовий Розум втілюється на тому або іншому етапі в культурі того або іншого народу - стає його народним духом. Здійснення цієї мети означає початок занепаду: пізнаючи себе народ бачить свою кінцівку, обмеженість і відкриває дорогу іншим, більш високим принципам. "Зрілість народу перетворюється в старість, але, створені їм плоди не пропадають - дають насіння іншого народу, якому час зріти" [посилання втрачене]. Т.о. кожний народ - певна ланка в ланцюзі розвитку Світового Розуму, що рухається до здійснення своєї мети. Критерій суспільного прогресу - прогрес у свідомості волі. Людство, розвиваючись, поступово приходить до усе більш глибокого розуміння волі. Так, у Східному світі (мал.1, I) люди абсолютно невільні ( відсутнє саме поняття волі): усе - раби, рабовласників немає; тому що навіть деспот (фараон або імператор Піднебесної) також невільний - він є рабом умовностей. В еллінів (II) волі побільше, частина з них навіть юридично вільна. Ще більше ступінь волі в римлян (III) - у них уже несвобода стає формальною (de jure). І, нарешті, у Христиаяно-Германському світі воля знаходить своє повне завершення: "лише германські народи дійшли в християнстві до свідомості, що людей, як такий вільний, що воля духу є сама основна властивість його природи"10 . Висновки. Резюмуючи вищевикладене, слід зазначити, що (1) історія - безперервний процес зміни стану людей, і (2) зміна це фіксується по ступеню усвідомлення волі. Оскільки в Гегеля мова йде про формальних (юридичних) волях11, то ми можемо порівнювати різні суспільства по ступеню розвитку волі12, у цьому змісті гегелівська схема має достатню частку "інструменталізму" і нею (схемою) можна користуватися для пояснення історичних подій, якщо врахувати, що кожний народ не детермінований "хитрістю Світового Розуму". Наприклад, Китай зійшов з лінії світового розвитку й "дрейфував" уздовж осі часу більш 5 тисяч років, а в середині нашого століття перейшов стрибком відразу в християно-германський світ (мал.2)13, а Росія постійно намагалася "ушити" з лінії світового розвитку. Перше, що впадає в око - це завершеність схем, їх замкнутість - вони покликано пояснити процес, що вже відбувся (історія - це минуле). Есхатологічений момент дійсно можна поясни вплив християнськ теологі історі, як "просвічува", по вираженн Гуревича17 , у філософі історі Гегел, тільки замість Апокаліпсис у нього - поверненн Идеи, що саморазвивающейся, к З іншого боку, як мені представляється, есхатологія історії випливає з її телеології. Для Гегеля, як і для Аристотеля, "пояснення полягає не в тому, щоб зробити явища передбачуваними <...>, а скоріше в тому, щоб зробити ці явища телеологічно зрозумілими"19 : дійсно, якщо є зміст історії (ціль існування), тобто й кінець історії (по досягненню мети, історія втрачає зміст)20, " тому що кінцева мета є межу"21 . Тут, напевно, досить цікаво згадати нашумілу статтю Френсіса Фукуяма "Кінець історії?"22. Його інтерпретація Гегеля гарна й досить прагматична23 : оскільки матеріальний світ - лише аспект Духа, то протиріччя рушійні історію існують у сфері свідомості (ідей), отже, реальною основою подій у світі є колективна свідомість, або ідеологія24 . Правовий порядок, у якім ідея волі досягає свого повного вираження - "демократичний лібералізм", це вважається майже очевидним: ідеологія демократичних суспільств базується на ідеалі (ідеї) волі. Ліберальна демократія західного типу затверджується як остаточна форма правління в усьому світі, і ми тому фіксуємо "кінець історії як такий, завершення ідеологічної еволюції людства"25 . Якщо говорити в термінах "базису" і "надбудови", то Фукуяма просто міняє їх місцями: якщо в марксистській схемі основою суспільства служать економічні фактори, а "ідеологія" похідна від способу виробництва, то у Фукуяма всі vice versa. Подібно Аристотелю, Гегель постулює перевагу цільової причини (мети) над причиною діючої: закони природи (необхідність) розглядаються в перспективі доцільності - супідрядні причині кінцевої, мети. Кінцева ж ціль, з іншого боку, має онтологічний статус і сама по собі "надприродна". Тобто Гегель, використовуючи трансцендентну стосовно людських дій ціль, у своєму поясненні історії досягає по Канту "вищої формальної єдності"