56. Проблема історичної закономірності і прогресу в «Філософії історії» г. Гегеля.

Історія - сфера закономірності. Закони тут реалізуються за допомогою свідомої діяльності людей. Проте можливість періодизації історії за окремим епохам показує, що в історії панує неличная закономірність.

Історія є «розвитком духу в часі», мається на увазі «світовий дух». Історія має свою мету - розвиток свободи, свободи громадянина в «цивільному »суспільстві. «Свобода є сама в собі метою, яка реалізується і є єдиною метою духу». Оскільки реалізація свободи містить в собі і те, що дух сам усвідомлює себе вільним, історія є також і «прогресом в усвідомленні свободи». Стародавні східні народи знали, що свободним є лише один-єдина людина, греки і римляни вважали, що - певна група людей, і лише сучасні «німецькі» народи повністю усвідомили, що всі люди вільні.

Прогрес у всесвітній історії здійснюється завжди яким-небудь одним народом, дух якого є носієм Світового Духа на даному етапі розвитку (в зв'язку з цим Гегель говорить про народний дух). Інші народи або зжили себе, або ще не дійшли до необхідної стадії розвитку, тому вони грають підлеглу роль. Мета світової історії - пізнання Світовим Розумом себе. Світовий Розум втілюється на тому чи іншому етапі в культурі того або іншого народу - стає його народним духом. Здійснення цієї мети означає початок занепаду: пізнаючи себе народ бачить свою кінцівку, обмеженість і відкриває дорогу іншим, більш високим принципам. "Зрілість народу перетворюється на старість, але, створені ним плоди не пропадають - дають насіння іншого народу, якому час зріти" . Т.ч. кожен народ - певна ланка в ланцюгу розвитку Світового Розуму, що рухається до здійснення своєї мети. Критерій суспільного прогресу - прогрес у свідомості волі. Людство, розвиваючись, поступово приходить до все більш глибокого розуміння свободи.

Коли «дух епохи» зрозуміє сам себе, то форма історично завершиться. Розуміння означає подолання досі існуючої форми духу і тим самим вихідної точки нового «духу епоха». «Дух Епохи» - «єдина певна сутність, єдиний певний характер, який проникає через всі сторони життя». Розвиток світового духу може обійтися без практичної участі людей. Чел активність - єдине адекватне засіб, за допомогою якого історія реалізує свою внутрішню найбільш бажану ціль. Історичний прогрес неможливий без наполегливої ​​праці і боротьби. Однак сам дух не може ні працювати, ні воювати і тому дозволяє діяти за себе людині. Об'єктивацією свободи в історії є держава. Воно - «предмет, в якому свобода знаходить і переживає свою об'єктивність ...». Тим самим утворюється єдність історії і держави. Народи, які не утворили держави, не належать історії.

Свобода реалізується поступово, в проходженні історичних епох, кожну з яких представляє «народних дух», тобто народ, який в дану епоху став через свого характеру найважливішим в історичному сенсі.

1.Нижче всіх - Древній Китай, Індія і Персія. Ці товариства не здатні прийти до повного усвідомлення самих себе, своєї свободи. Індії вид є безпорадною органом державної влади, там немає місця для розвитку її індивідуальності.

2.Грецький світ. Античний поліс - єдність індивіда і громади. Тут вже не існує сліпої підпорядкованості індивіда спільності. Індивід внутрішньо ототожнюється з моральними звичаями і пізнає в них свою волю.

3.Германский світ, що охоплює християнські народи Західної Європи. Доводить внутрішню мета історії до повної дійсності. Це відбувається тому, що історія західноєвропейських народів спирається на принцип християнства, який проголошує, що людина є в сенсі буття вільним, що всі рівні через свою свободу.