- •1. Загальна характеристика філософії і. Канта «докритичного» періоду.
- •2.Загальна характеристика праці і. Канта «Загальна природна історія та теорія неба».
- •3.Ідея існування «великого Всесвіту» в космогонічній гіпотезі і.Канта.
- •4. Ідея розвитку в космогонії і. Канта.
- •5. Загальна характеристика філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •6. Відмінність «чистого» і емпіричного знання.
- •7. Специфіка аналітичних і синтетичних суджень в філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •8. Апріоризм як основоположний принцип філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •9. Вчення про простір і час в філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •10. Співвідношення загальної і трансцендентальної логіки в філософії і. Канта «критичного» періоду.
- •11. Поняття трансцендентальної апперцепції в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •12. Вчення про розсуд і розум та їх співвідношення в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •13. Вчення про категорії в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •14. Поняття «речі у собі» в «Критиці чистого розуму» і. Канта та його суперечливість. Сутність агностицизму.
- •15. Загальна характеристика праці і. Канта «Критика практичного розуму».
- •16. Антиномія моральності в «Критиці практичного розуму» і. Канта.
- •17. Сутність «категоричного імперативу» в «Критиці чистого розуму» і. Канта.
- •18. Обов'язок, щастя і проблема свободи в «Критиці практичного розуму» і. Канта.
- •19. Загальна характеристика філософії історії і. Канта.
- •20. Ідея «вічного миру» в філософії історії і. Канта.
- •21. Проблема сенсу історії та соціального ідеалу в філософії історії і. Канта.
- •22. Загальна характеристика праці й. Г. Фіхте «Основні риси сучасної епохи».
- •23. Визначення поняття розуму і свободи та їх співвідношення в різні епохи в філософії й. Фіхте.
- •24. Загальна характеристика побудови «Науковчення» й.Г. Фіхте .
- •25. Загальна характеристика філософії ф.В. Шеллінга.
- •26. Аналіз філософських вчень ф.Бекона і р.Декарта в праці ф. Шеллінга «До історії нової філософії (Мюнхенські лекції)».
- •27. Аналіз філософських вчень б.Спінози і г. Ляйбніца в праці ф. Шеллінга «До історії нової філософії (Мюнхенські лекції)».
- •28. Аналіз філософських вчень і. Канта і й. Фіхте в праці ф. Шеллінга «До історії нової філософії (Мюнхенські лекції)».
- •29. «Система трансцендентального ідеалізму» ф. Шеллінга. Загальна характеристика.
- •30. Натурфілософське вчення ф. Шеллінга.
- •31. Аналіз філософських поглядів г. Гегеля в філософії ф. Шеллінга.
- •32. Загальна характеристика філософії г.В.Ф. Гегеля та її місця в німецькій класичній філософії.
- •40. Реалізація принципу тотожності мислення і буття як основного принципу побудови системи «Науки логіки» г. Гегеля.
- •41. Характеристика трьох відношень мислення до об'єктивності в «Науці логіки» г. Гегеля.
- •42. Поняття «логічного» та основні ступені його реалізації в «Науці логіки» г. Гегеля.
- •43. Основні принципи побудови «Науки логіки» г. Гегеля.
- •45. Загальна характеристика взаємозв'язку «буття - ніщо - становлення» в «Науці логіки» г. Гегеля.
- •46. Взаємозв'язок категорій тотожність, відмінність, протилежність, суперечність і основа у вченні про сутність г. Гегеля.
- •47. Поняття сутність, явище і дійсність в «Науці логіки» г. Гегеля. Сутність і позірність.
- •48. Загальна характеристика “Вчення про поняття” г. Гегеля
- •49. Взаємозв’язок суб’єктивного і об’єктивного поняття.
- •50. Співвідношення теорії пізнання, логіки і діалектики в “Науці логіки” Гегеля.
- •51. Загальна характеристика праці г. Гегеля “Феноменологія духу”
- •52. “Суб’єктивний дух” та його структура в “Філософії духу” г. Гегеля.
- •53. “Об’єктивний дух” та його структура в “Філософії духу” г. Гегеля
- •54. Поняття “Абсолютного духу” в “Філософії духу” г. Гегеля.
- •55. Загальна характеристика праці г. Гегеля «Філософія історії».
- •56. Проблема історичної закономірності і прогресу в «Філософії історії» г. Гегеля.
- •57. Періодизація всесвітньої історії в «Філософії історії» г. Гегеля.
- •58. Проблема особи і історичної необхідності в «Філософії історії» г. Гегеля.
- •59. Проблема кінця історії в «Філософії історії» г. Гегеля.
56. Проблема історичної закономірності і прогресу в «Філософії історії» г. Гегеля.
Історія - сфера закономірності. Закони тут реалізуються за допомогою свідомої діяльності людей. Проте можливість періодизації історії за окремим епохам показує, що в історії панує неличная закономірність.
Історія є «розвитком духу в часі», мається на увазі «світовий дух». Історія має свою мету - розвиток свободи, свободи громадянина в «цивільному »суспільстві. «Свобода є сама в собі метою, яка реалізується і є єдиною метою духу». Оскільки реалізація свободи містить в собі і те, що дух сам усвідомлює себе вільним, історія є також і «прогресом в усвідомленні свободи». Стародавні східні народи знали, що свободним є лише один-єдина людина, греки і римляни вважали, що - певна група людей, і лише сучасні «німецькі» народи повністю усвідомили, що всі люди вільні.
Прогрес у всесвітній історії здійснюється завжди яким-небудь одним народом, дух якого є носієм Світового Духа на даному етапі розвитку (в зв'язку з цим Гегель говорить про народний дух). Інші народи або зжили себе, або ще не дійшли до необхідної стадії розвитку, тому вони грають підлеглу роль. Мета світової історії - пізнання Світовим Розумом себе. Світовий Розум втілюється на тому чи іншому етапі в культурі того або іншого народу - стає його народним духом. Здійснення цієї мети означає початок занепаду: пізнаючи себе народ бачить свою кінцівку, обмеженість і відкриває дорогу іншим, більш високим принципам. "Зрілість народу перетворюється на старість, але, створені ним плоди не пропадають - дають насіння іншого народу, якому час зріти" . Т.ч. кожен народ - певна ланка в ланцюгу розвитку Світового Розуму, що рухається до здійснення своєї мети. Критерій суспільного прогресу - прогрес у свідомості волі. Людство, розвиваючись, поступово приходить до все більш глибокого розуміння свободи.
Коли «дух епохи» зрозуміє сам себе, то форма історично завершиться. Розуміння означає подолання досі існуючої форми духу і тим самим вихідної точки нового «духу епоха». «Дух Епохи» - «єдина певна сутність, єдиний певний характер, який проникає через всі сторони життя». Розвиток світового духу може обійтися без практичної участі людей. Чел активність - єдине адекватне засіб, за допомогою якого історія реалізує свою внутрішню найбільш бажану ціль. Історичний прогрес неможливий без наполегливої праці і боротьби. Однак сам дух не може ні працювати, ні воювати і тому дозволяє діяти за себе людині. Об'єктивацією свободи в історії є держава. Воно - «предмет, в якому свобода знаходить і переживає свою об'єктивність ...». Тим самим утворюється єдність історії і держави. Народи, які не утворили держави, не належать історії.
Свобода реалізується поступово, в проходженні історичних епох, кожну з яких представляє «народних дух», тобто народ, який в дану епоху став через свого характеру найважливішим в історичному сенсі.
1.Нижче всіх - Древній Китай, Індія і Персія. Ці товариства не здатні прийти до повного усвідомлення самих себе, своєї свободи. Індії вид є безпорадною органом державної влади, там немає місця для розвитку її індивідуальності.
2.Грецький світ. Античний поліс - єдність індивіда і громади. Тут вже не існує сліпої підпорядкованості індивіда спільності. Індивід внутрішньо ототожнюється з моральними звичаями і пізнає в них свою волю.
3.Германский світ, що охоплює християнські народи Західної Європи. Доводить внутрішню мета історії до повної дійсності. Це відбувається тому, що історія західноєвропейських народів спирається на принцип християнства, який проголошує, що людина є в сенсі буття вільним, що всі рівні через свою свободу.
