Стаття 209. Використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва

(Дію частини першої статті 209 зупинено на 2002 рік в частині спрямування коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, Автономній Республіці Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам згідно із Законом №2905-111 від 20.12.2001)

1. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах:

Автономній Республіці Крим, обласним радам - 25 відсотків;

районним радам - 15 відсотків;

міським, сільським, селищним радам - 60 відсотків, міським радам Києва та Севастополя - 100 відсотків.

3. Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.

До частини першої. За змістом коментованої статті варто було би вести мову про зарахування на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад коштів, а не втрат. Коментована норма пов'язана з ч. 2 ст. 209 ЗКУ в частині цільового використання отриманих коштів. Передумовою можливого цільового використання коштів відповідно до ч. 7 ст. 13 Бюджетного кодексу України є норма про те, що на відповідну мету можуть бути використані кошти спеціального фонду за рахунок платежів та в межах коштів, що надійшли до цього фонду.

До частини другої. Відповідно до ст. 13 Бюджетного кодексу України бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Коментована норма визначає, що кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеу­строю. Використання цих коштів на інші цілі не допускається. Таким чином, їх зарахування має відбуватись до спеціального фонду відповідних бюджетів.

П. 8 ст. 52 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" підтверджує, що надходження коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва є джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів.

Розділ VIII відповідальність за порушення земельного законодавства

Глава 37

Відповідальність за порушення земельного законодавства

Існує велика кількість визначень юридичної відповідальності, які умовно можна поділити на два підходи: (1) широкий, за якого юридична відповідальність розглядається як негативні наслідки, що покладаються на правопорушника (а саме: як негативні наслідки для особи чи організації, що вчинили протиправний поступок⁴''¹, правовідносини із застосування негативних заходів до правопорушника; система примусових заходів, що застосовується до громадян, посадових осіб, підприємств, організацій та установ, які порушили закон, з метою покарання винних, припинення та попередження правопорушень та відновлення порушених прав*⁹¹, безумовний обов 'язок правопорушника зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру"⁴⁹¹, нарешті, навіть неухильно суворе, гранично ініціативне виконання всіх обов 'язків⁴⁹⁴), (2) і вузький, за якого відповідальність розглядається як правовідносини із застосування до порушника негативних заходів, що передбачає покладення обов 'язку, який до вчинення правопорушення не існував та виник лише у зв'язку із правопорушенням, або позбавлення існуючого права⁴⁹⁵.

Другий підхід видається більш вірним. На наш погляд, юридичну відповідальність можна визначити як правовідносини із примусового покладення на правопорушника додаткових обов 'язків негативного характеру або позбавлення його прав у зв 'язку із вчиненням правопорушення.

Традиційно виділяють такі основні види юридичної відповідальності (вони перераховані, зокрема, у ст. 92 Конституції України): кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільну. Останнім часом все більшого поширення набуває підхід, за якого виділяються ще й такі види відповідальності, як фінансова, еколого-правова у вузькому розумінні (обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності або припинення права користуванням природним ресурсом), земельно-правова (відшкодування втрат сільськогосподарського/ лісогосподарського виробництва, припинення прав на землю⁴*'). Із прийняттям ГК України з'явилися підстави об'єднати перераховані "новітні" види відповідальності під назвою господарсько-правової відповідальності. Разом із тим, повного поглинання не відбулося: поза межами господарсько-правової відповідальності залишилася відповідальність тих суб'єктів, що не можуть вважатися суб'єктами господарювання.

Практичне значення поділу юридичної відповідальності на види обумовлено положенням ст. 61 Конституції України, за якою за одне правопорушення не можна двічі притягати до юридичної відповідальності одного виду. З цього випливає, що за одне правопорушення в принципі можна притягати до відповідальності різних видів. Між тим, особа не може бути притягнута і до майнової відповідальності різних видів (цивільної та матеріальної) за одне й те саме правопорушення - адже якщо вона відшкодовує заподіяну шкоду в рамках якогось із видів майнової відповідальності, для застосування інших вже немає підстав. Крім того, варто пам'ятати, що адміністративна відповідальність настає за правопорушення, які не тягнуть кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 9 КпАП), таким чином, застосування кримінальної та адміністративної відповідальності за одне діяння також неможливе.

Окрім видів, виділяють і форми юридичної відповідальності: (1) позитивну (перспективну) - обов'язок дотримуватися правових норм, вчиняти дії, що відповідають "об'єктивним вимогам даної ситуації і об'єктивно обумовленим ідеалам часу"™, та (2) негативну {ретроспективну) - відповідальність за вчинене правопорушення. У спеціальній літературі виділення позитивної відповідальності піддається обґрунтованій критиці. Вказується, що відповідальність у цьому випадку розглядається у загальному, неюридичному розумінні, межі поняття розмиваються, що є невиправданим як з наукової, як тим більше з практичної точки зору, викликає термінологічну плутанину⁴⁹⁸.